— Чому ж йолопові?

— Апарат, який можна пустити в серійне виробництво. Створити сотні, тисячі людей-мух. З таким проектом можна виступати не в Дандараті, а в військовому міністерстві. Літаючі солдати, розвідники, снайпери, бомбометники — це, звичайно, непогано. І взагалі непогано. Геть сходи, ліфти, ескалатори! Люди-мухи, як бджоли з вулика, вилітають з усіх вікон хмарочосів, роєм летять у здовж вулиць. Чудово! А який простір для альпіністів! Вони на своїх мушиних крилах обліплять Еверести і Монблани, як справжні мухи голову цукру!.. Бачите, ви мене самого захопили вашим проектом. Але, дорогий мій, нам потрібно зовсім інше! Ми повинні створити унікум — людину, яка б могла літати без усякого апарата. Ось так — узяв та й полетів…

— Але якщо зробити таку людину, то можна зробити і сотні, тисячі? — заперечив Фокс.

— Можна, звичайно.

— В чому ж різниця?..

— Різниця в тому, що досить упіймати одну вашу людину-муху, і перший-ліпший інженер, розглянувши ваш апарат, зможе зробити такий самий. Коли ж зловлять мою літаючу людину, то ніхто нічого не відкриє і не зрозуміє. Секрет відомий мені одному. І ця літаюча людина буде єдиною в світі. Зробити другу, десяту можу лише я один — і то за спеціальним замовленням Дандарата. Зрозуміло?

Фокс був зовсім збентежений. Проковтнув пілюлю, і вона здалась йому особливо гіркою. Помовчавши, він сказав:

— Але те, про що ви говорите, я вважаю просто неможливим. Це скидається на пусті вигадки про левітацію факірів. Про це говорять і пишуть немало. Та нам, вченим, не до лиця вірити байкам. Я дев’ять років живу в Індії і ніколи не бачив випадку левітації. І коли б мені про неї сказав очевидець, людина, котрій я цілком довіряю, я б сказав їй: «Друже мій, ви жертва спритного обману або гіпнозу».

— Облишмо факірів у спокої. Уільям! — гукнув Хайд. Із сусідньої кімнати вийшов юнак. Обличчя в нього було бліде, стомлене. — Покажіть містеру Фоксу дослід номер перший.

Уільям вийшов І повернувся з підносом, на якому стояла невелика шкатулка.

— Відімкніть шкатулку ключем, містер Фокс, і підніміть кришку.

Фокс з недовір’ям повернув ключ. Але йому не довелося навіть підіймати кришку — вона сама відчинилась під тиском пружини; з шкатулки раптом вилетіла чорна пориста маса розміром з кулак, стрімко піднялася, з легким стуком ударилась об стелю і ніби прилипла до неї.

Спантеличений Фокс, задерши голову, мовчки дивився на грудку, що нагадувала чорну губку.

— Дістаньте, Уільям! — наказав Хайд.

Уільям приніс драбину, схопив губку рукою і зліз,

— Візьміть, містер Фокс, але тримайте міцніше, не випустіть.

Фокс не відчув ваги губки. Навпаки, губчата маса хоча й не дуже, але тиснула знизу вверх. Уільям взяв з рук Фокса губку, поклав у шкатулку, замкнув її й пішов.

— У цьому першому досліді я забрався у вашу галузь, Фокс, — сказав Хайд. — Фізика тонких плівок. Пориста маса з мікроскопічно тонкими перегородками, пустоти якої наповнені воднем. Перший літаючий метал. Надлегкі, невагомі і, нарешті, літаючі метали! Який переворот у будівельній і транспортній техніці! Хмарочоси, що сягають стратосфери, літаючі міста! Мене озолотили б за цей винахід. Але вони знехтували мною, не визнали — тим гірше для них! Нехай моїм винаходом скористається Дандарат для своїх чудес! Уявіть собі скелю, прикуту до землі ланцюгами. Підходить людина, хапає скелю, ланцюги спадають, і людина не лише підіймає скелю, але й сама разом з нею здіймається в повітря. Ефектно?

— І це ви називаєте левітацією? — насмішкувато спитав Фокс. — Тоді й дитяча повітряна куля — левітація!

— Це я не називаю левітацією, — заперечив Хайд. — Це стало б левітацією, якби пощастило створити саму людину з пористої невагомої маси. Тоді досить було б непомітного поштовху ноги, щоб людина високо знялася в повітря. Але таке завдання не під силу навіть мені. Є простіший шлях. Уільям! Покажіть дослід номер другий!

Уільям, ніби подаючи страву до столу, виніс дерев’яний піднос, на якому стояв чорний ящик з ручками, а на ньому білий куб. Уільям поставив піднос перед Фоксом.

— Поверніть ручку! — скомандував Хайд.

І Фокс побачив, як куб плавно піднявся до стелі, протримався там деякий час і так само плавно спустився, коли Уільям повернув ручку назад.

— Чудеса електротехніки? Електромагнетизм? — спитав Фокс.

— Відгадали лише наполовину! — сміючись відповів Хайд. — Ви ж фізик! Подумайте, догадайтесь!..

Фокс тупо дивився на куб. Хайд знову засміявся і самовдоволено сказав;

— Так, цей горішок не розкусити сучасним фізикам! Робота моя просунулась так далеко вперед, що я можу дещо відкрити вам. Броунівський рух молекул. Зрозуміло?

Фокс мовчки, широко відкритими очима дивився на Хайда.

— Здивовані? Ще б пак! Броунівський рух безладний, хаотичний. Правда, теорія імовірності говорить нам, що теоретично не виключений такий випадок, коли всі молекули одночасно починають рухатися вгору. І тоді брила або людина могла б піднятися над землею. Але імовірність такого випадку виражається відношенням одного до одиниці з стількома нулями, що практично такий випадок менш можливий, ніж, скажімо, зіткнення Сонця з якимось небесним тілом. Інакше кажучи, імовірність дорівнює нулю. Звичайно частка, вдаряючись об інші такі самі частки, зазнає однакових поштовхів до руху і праворуч, і ліворуч, і вгору, і вниз і тому залишається на місці. То ж не дивно, що сучасні вчені заявили: «Ми не можемо мати жодних ілюзій відносно можливості користування броунівським рухом, наприклад, з метою підняття цегли на вершину споруджуваного будинку», а отже, і для переборення людським тілом земного тяжіння. Над цим питанням було поставлено хрест. Але я подумав: ідея оволодіти стихійною, руйнівною, нестримною, свавільною силою блискавки здалася б людям минулих віків такою ж безумною і неможливою. А тепер та ж сила покірно тече в наших проводах, рухає наші машини, дає світло й тепло.

— І ви поставили перед собою завдання оволодіти броунівським рухом, керувати безладними стрибками молекул?

— Не лише поставив це завдання, але, як бачите, і розв’язав його. Уільям! Покажіть містеру Фоксу танець колб!

На столі з’явився довгий плоский апарат, заставлений скляними колбами. Ці колби раптом почали підстрибувати дедалі вище й вище. Одні з них підіймались і опускалися повільно, інші снували вгору-вниз з великою швидкістю. Уільям повернув маленький важіль апарата, і одна колба раптом кулею вилетіла у вікно.

— Ви бачите один з етапів моїх робіт. Ця кадриль колб завдала мені немало мороки. Легше видресирувати бегемота, слона, муху, ніж молекулу. Основна трудність полягає в тому, що жвавість моїх балерин-молекул дуже різна. В колбах містяться молекули водню, азоту, вуглецю. Зважте самі, чи ж легко змусити танцювати колби в одному темпі: при нулі Цельсія молекули водню рухаються з швидкістю тисяча шістсот дев’яносто два метри на секунду, азоту — чотириста п’ятдесят чотири, вуглекислоти ще менше — триста шістдесят два. Швидкість руху водневої молекули перевищує швидкість польоту не тільки гвинтівкової кулі, але й артилерійського снаряда, наближаючись до швидкості снарядів наддальнобійних гармат. А при підвищенні температури швидкість руху молекул збільшується. Бачили, як вилетіла воднева колба? Уявіть собі кулі, снаряди, які рухаються внутрішніми силами самих молекул!

— Як це вам пощастило перетворити хаотичний рух молекул на спрямований? — спитав Фока

— Це довга історія. Поки що досить сказати одно: вивчаючи молекулярний рух, фізики враховували тільки роль тепла, ігноруючи електричні явища. Мені довелося заглибитись у вивчення складної гри сил, що відбувається в самих атомах, з яких складаються молекули, і оволодіти цією грою.

— Так що, по суті, це вже не броунівський рух, а швидше електричний? — спитав Фокс.

— Обидва явища зв’язані між собою.

Фокс замислився.

— Припустімо, — сказав він, — що вам пощастило оволодіти молекулярним рухом з допомогою електричних факторів притягання і відштовхування, зміни потенціалу, перезарядки, якщо я вірно вас зрозумів. Але все, що ви показували, стосується неорганічного світу.