— Ти не забився, Аріель?

— Трохи… Лише коліно й лікоть, — відповів Аріель, зовсім ошелешений тим, що сталося.

— А що ти відчував, коли полетів?

— Я… Нібито щось легко вдарило мені в голову і плечі… Щось тисло, але не зовні, а зсередини…

— Так… Так… Цього й слід було чекати, — пробурмотів Хайд. — Але не дуже? Не боляче?

— Ні. Тільки в першу хвилину. Я дуже здивувався і навіть трохи злякався.

— І це не заважало тобі думати? Ти не втрачав свідомості ні на мить?

— Ні, — відповів Аріель. — Здається, ні.

— Чудово! — вигукнув Хайд і пробурмотів: — У всякому разі, для мене. Пірс не всім буде задоволений, але то його справа. Ну, а в тому, що ти впав, забився, винна мотузка. А втім, без неї ти рискував розвалити собі голову об стелю. Мотузку ми прив’язали тому, що ти ще не вмієш управляти своєю силою. Слухай, Аріель, слухай уважно. Тепер ти вмієш робити те, чого не вміє жодна людина. Ти можеш літати. І для того, щоб полетіти, тобі варто лише побажати цього. Ти можеш підійматися, літати швидше або повільніше, повертати в будь-який бік, опускатися за власним бажанням. Треба тільки управляти собою, як ти управляєш власним тілом, коли йдеш, встаєш, сідаєш, лягаєш. Зрозумів? Ану, спробуй ще пострибати на стільці. І вже не шарпай стільця, а тільки подумай про те, що тобі треба піднятися; летіти. Аріель сів на стілець, узявся за спинку і подумав: «Я зараз піднімусь!» І він справді піднявся на висоту метра, облетів кімнату і плавно опустився біля Хайда, не вірячи своїм очам.

— Молодець! Ти робиш великі успіхи.

— А без стільця я можу літати? — спитав Аріель. Хайд розреготався, бризкаючи червоною слиною.

— Ну звичайно. Ха-ха-ха! Ти думав, що стілець — літальний апарат, щось подібне до помела відьми? Ти тепер став літаючою людиною. Першою людиною, яка може літати без будь-яких механізмів і крил. Пишайся!

Аріель підвівся з стільця. «Піднімусь!» І він піднявся, непорушно повиснувши в повітрі.

— Ха-ха-ха! Авантюрист? Шарлатан? — реготав Хайд, згадуючи своїх учених колег, які не визнавали його. — Що скажете?

Двері кабінету відчинились. На порозі стояв Бхарава, з-за його плеча визирав Фокс.

Пірс-Бхарава, побачивши Аріеля між підлогою і стелею, широко розкрив рота і ніби скам’янів, Фокс хворобливо стис сухі губи і зігнувся у вигляді знака запитання. Аріель плавно повертався, опускався і знову повільно піднімався.

— Заходьте, містери! Чого ж ви? — торжествуючи гукнув до них Хайд.

Пірс, нарешті, опам’ятався і кинувся зачиняти вікна, бурчачи: «Яка необережність!» Потім обійшов навколо Аріеля, хитаючи головою.

— Вітаю вас, колего! — витиснув з себе Фокс, підійшовши до Хайда і скрививши рот в посмішку.

— Ну як? Це краще за вашу муху? — спитав Хайд, фамільярно ляснувши Фокса по плечу так, що той поточився.

Аріель опустився на підлогу. А Бхарава-Пірс поквапливо підійшов до телефону, викликав Броунлоу і попросив його негайно прибути до Хайда.

— Як же ти почуваєш себе, коли літаєш? — спитав Бхарава Аріеля.

— Добре. Спочатку трохи неприємно… тіло, плечі…

— Так, так! У голові паморочиться? Думки плутаються?

— Ні.

— Розумові здібності в Аріеля не порушені, на жаль… Гм… Так, так! — сказав Хайд.

Пірс багатозначно глянув на нього.

Незабаром прибули містер Броунлоу і місіс Дрейден.

Аріеля примушували підійматися до стелі, літати по кімнаті стоячи, лежачи, «рибкою», як сказала місіс Дрейден, перевертатися, робити всілякі фігури вищого пілотажу. Місіс Дрейден щохвилини ахала то від страху за Аріеля, то від захоплення і вигукувала:

— Прекрасно! Чудово! Чарівно!

Броунлоу, потираючи руки від задоволення, заохочував Аріеля до все нових і нових повітряних трюків.

— Та ви замучите його! — добродушно вигукнув Хайд і наказав Аріелю опуститися на підлогу.

Усі, крім Хайда, сіли, і Бхарава, звертаючись до Аріеля, виголосив промову, як завжди пишномовну, пересипану цитатами і східними метафорами.

Він знову говорив про велику честь, якої удостоївся Аріель, ставши мало не сином Індри, бога неба й атмосфери, і братом Марути, бога вітрів, про велику могутність, що її дістав Аріель, але й про велику відповідальність. Бхарава навіював Аріелю, спрямувавши на нього гіпнотичний погляд, беззаперечну, абсолютну покору і загрожував страшними карами за найменший непослух.

— Якщо б ти задумав полетіти собі, то пам’ятай, що тебе чекає така жахлива, тяжка, страшна смерть, якою не вмирала ще жодна людина. Куди б ти не полетів — на високі гори, в темні джунглі, в дикі пустелі або навіть на край світу, пам’ятай: ми знайдемо тебе скрізь, бо влада наша безмежна. І тоді… — Бхарава став малювати картини всіляких катувань так яскраво, що місіс Дрейден почала щулитися й охати. — І ще пам’ятай: ти не повинен показувати жодній людині, що вмієш літати. Не смій навіть говорити про це. Не смій і літати, підійматися хоча б на дюйм від підлоги без нашого наказу. Не літай навіть тоді, коли ти сам у кімнаті!

І Бхарава почав робити руками жести, які, певно, повинні були закріпити навіювання. Потім уже своїм звичайним голосом він суворо сказав:

— Зараз можеш іти в свою кімнату. Завжди пам’ятай про мої слова.

Аріель уклонився і попрямував до дверей, намагаючись ступати, як звичайно, і побоюючись полетіти при кожному кроці. «Я повинен іти, іти, а не летіти!» повторював він у думці.

Коли Аріель вийшов, Пірс провів його занепокоєним поглядом крізь непричинені двері. Потім він полегшено зітхнув і сказав, ніби відповідаючи на свої думки:

— Ні, він не полетить! Як і всіх вихованців Дандарата, ми цілком обезволили його.

— Все ж необережно було відпускати Аріеля самого, — зауважив Броунлоу.

— Що ж ви, на ланцюжку його будете тепер тримати і відпускати, як прив’язану кулю? — насмішкувато спитав Хайд.

— Можна було б відправити з провідником, який тримав би його за руку, — заперечив Броунлоу, — і потім посадити під замок у кімнату без вікон.

— А коли б він і з провідником полетів? — насмішкувато спитав Хайд.

Дрейден зойкнула від подиву, а Броунлоу звів брови на лоб.

— Хіба це можливо?

— Цілком, — відповів Хайд, — якщо тільки провідник не буде важчий за Аріеля.

— Ще одне ускладнення! — вигукнув Броунлоу.

— Про все це слід було подумати раніше. Я своє зробив, а як ви охоронятимете і демонструватимете вашого Індру, це вже не мій клопіт, — заявив Хайд.

— Містер Броунлоу, — втрутився Пірс, — ваші побоювання зовсім безпідставні. Аріель уже давно на міцному ланцюжку: він не лише обезволений, але й перебуває в постійному гіпнотичному трансі. Я так часто навіював йому під гіпнозом цілковиту покору, що тепер будь-який мій наказ він сприймає як незаперечний і не порушить його навіть під страхом смерті. Це надійніше, ніж залізні кайдани. Я беру всю відповідальність на себе.

Броунлоу знизав плечима і сказав:

— Нехай буде так!

Хайд почав говорити про винагороду, галасливо торгуючись з Пірсом. Вони так сперечалися, що місіс Дрейден, побоюючись, що в неї розпочнеться мігрень, підвелася. Вслід за нею підвівся і Броунлоу.

— Ми з вами ще поговоримо, містер! — сказав Пірс Хайду, проводжаючи гостей.

Вони вийшли з будинку — Пірс з Броунлоу, а Фокс з місіс Дрейден.

Вона розпитувала Фокса, як пощастило «цьому чаклуну Хайду» створити літаючу людину, і, не слухаючи відповіді, перебивала його новими запитаннями:

— А тварин можна зробити літаючими? Кота, наприклад? — питала вона.

— Так, я сам бачив, як літав собака, потім жаба…

— Дивовижно! Я неодмінно замовлю містеру Хайду, щоб він перетворив мою кішечку Кюін на літаючу. Вона вечорами відганятиме од веранди кажанів, яких я страшенно боюсь і які мені псують найкращий час доби. Адже в цій Індії, в Мадрасі, тільки й живеш вечорами. Це буде так захоплююче!

І оскільки місіс Дрейден була не лише окультисткою, але й поетесою, то, звівши свої безбарвні очі до неба, вона почала імпровізувати: