Збудити ревнощі раджі, зіграти на цьому давньому, випробуваному засобі… Проте Мохіта був хитрий і обережний. Одних ревнощів може виявитися замало, раджа занадто дорожить Аріелем. А якщо він почне перевіряти, роздумувати — все зірветься. Хитра Шьяма зуміє виправдатись. І хто такий Аріель? Це не принц крові, не поважний сагиб, щоб ревнувати до нього.

Тут треба діяти спритно і насамперед якось опорочити в очах раджі Аріеля, викликати невдоволення, підозру ще з якогось іншого приводу. Коли пощастить підбурити владаря проти нового фаворита, тоді «всяка провина буде винувата». І Мохіта не лише сам стежив за кожним кроком Аріеля, але наказав це робити й своїм помічникам. Шпигунство в нього було налагоджено зразково.

Незабаром Мохіта зібрав матеріал, який цілком задовольняв його. Він помітив, і його помічники доповідали йому про те ж: Аріель у вільні хвилини дуже охоче відвідує слуг-паріїв — ці люди нагадували йому про Нізмата, Лоліту, Шарада. Між слугами раджі й Аріелем встановлювалися все дружніші взаємини. Аріель любив дітей і відвідував їх, не роблячи винятку навіть для найнижчих каст — підмітальників, облуплювачів шкіри, прибиральників слонових стійл. Він розважав дітей польотами, носив їм фрукти, солодощі з столу раджі.

Особливо здружився він з однією хворою дитиною, схожою на Шарада, — онуком старого садівника.

Хлопчик вивихнув ногу і не міг ходити. І Аріель часто брав його на руки, підіймався з ним у повітря невисоко над квітковими клумбами і розгойдував, немов на гойдалці. Це сповнювало хлопчика захватом. Обнімаючи худими рученятами шию Аріеля, хлопчик заливався радісним сміхом.

Слуги раджі, спостерігаючи цю сцену, посміхались і непомітно витирали сльози. їх любов і повага до Аріеля ще більш зросли, коли старий садівник показав їм смарагд і сказав:

— Це дав мені Аріель для того, щоб я продав і на виручені гроші запросив доброго лікаря з міста. Бо наш костоправ лише вимучив онука: ніяк не може вилікувати.

— Звідки в Аріеля смарагд? — дивувалися слуги.

— Подарунок раджі, — відповідав садівник. Смарагд переходив з рук у руки, виблискуючи на темних долонях.

— За цей камінець можна не тільки лікаря запросити, але й весілля справити, — говорив дехто.

— Так, людина він чи бог — ми не знаємо, тільки й боги нас не жаліють так, як Аріель!

І коли ця незвичайна істота вилітала з вікна своєї кімнати і спускалась до них, слуги з простодушністю дітей починали розповідати Аріелю про свої нестатки та злигодні. Подарунки раджі завжди переходили від Аріеля в руки слуг.

«Чудово! — думав Мохіта. — Аріель розкидає направо і наліво подарунки самого раджі, і кому ж? Собакам-паріям! Це не може сподобатися владиці… Треба буде сказати, що в мене зник перстень… Так, натяк… Аріель на будь-який поверх у будь-яку кімнату заглянути може і влетіти, коли нікого немає… Слуги скаржаться йому. Вони бачать у ньому захисника. Він утішає їх, горює разом з ними, цим розбещує… Ще невистачало, щоб зараза невдоволення з міст проникла до нас! Сьогодні слуги скаржаться, завтра почнуть вимагати… Раджа не потерпить цього!..»

Але Мохіта ще нічого не говорив раджі. Він збирав відомості.

Незабаром сталося таке.

Раджа приймав якогось поважного іноземця-туриста, що цікавився «екзотикою».

Раджа показав гостеві бій гладіаторів. Через ці бої між раджою і раджиною виникали сварки: раджина не терпіла цих кривавих розваг, лаяла за них і його і Мо-хіту, але бої гладіаторів не припинялися, тільки раджа влаштовував їх без раджини.

І цього разу він запросив іноземця на бій, коли раджина поїхала кататися в автомобілі.

Біля раджі був і Аріель, тепер незмінний його супутник, його «номер» раджа хотів показати гостю на десерт, під кінець.

Бій був у самому розпалі. Кров уже лилась. Раджа з роздутими ніздрями і палаючими очима заохочував бійців.

Один з них сильно поранив другого. Той упав. Перший замахнувся своїм залізним знаряддям, щоб завдати останнього удару. Але в цей час Аріель, на очах враженого гостя, перелетів через його голову на арену і відсмикнув руку бійця. Поранений скористався цим і рачки втік з арени.

Обличчя раджі потемніло від гніву. Аріель самовільно втрутився і перервав бій на самому цікавому місці! Зірвав і свій «номер» цим несподіваним польотом. Зіпсував усю справу!

Раджа вихопив спис з рук охоронця, маючи намір кинути в Аріеля. Помітивши цей жест, Аріель злетів над ареною.

— Brut! Bete noire! Груба тварюко! — раптом почувся голос раджини.

Усі озирнулися. В метушні ніхто не помітив, як до рингу під’їхав автомобіль. У ньому сиділа раджина. Мо-хіта вже встиг змовитися з шофером.

Раджа кусав собі губи. Коли ж, нарешті, раджина перестане втручатися в його справи? І як вона сміє лаяти його в присутності іноземця, та ще по-французьки — мовою, зрозумілою європейському гостю?

— Не втручайся не в своє діло! — вигукнув раджа і в шаленстві кинув спис у напрямку автомобіля. Спис з дзвоном пробив переднє скло, осипавши осколками шофера, що ледве встиг відхилитися.

Вельможний гість витирав спітніле обличчя надушеною хусточкою, приховуючи посмішку: йому пощастило спостерігати цікаву картину екзотичних звичаїв!

Мохіта за спиною раджі потирав руки. Перша сварка раджі з Аріелем! І не остання — з раджиною. Хто знає? Може, справа обернеться й так, що це буде їх остання сварка. Мохіта й раніше обережно вливав отруту ненависті до раджини, натякаючи на те, що вона командує владикою, що владика під черевиком у дружини, що з нього вже сміються і що раджа дуже добре зробить, коли якнайшвидше поверне собі свободу і зробить раджиною п’ятнадцятилітню дочку сусіднього раджі, гарну, як повний місяць, і лагідну, як голубка…

Але й після цього Мохіта ще не відкрив своїх карт, чекаючи нової провини Аріеля.

І дочекався…

З першого ж дня, як поселився у раджі, Аріель не переставав сумувати за Шарадом, Лолітою, Нізматом.

Навіть радощі польоту не втішали його. Ночами, коли раджа спав, Аріель підходив до вікна. Облиті місячним сяйвом, дрімали парки. Непорушне листя пальм, квіти лілій і лотосів біля ставу. Аромати паморочили голову. Може, і Лоліта в цей час мріє про нього при місяці, і їх погляди сходяться в синьому небі на сріблястому диску. Аріель легко, неначе пушинка від тихого подуву, підіймався над підлогою, вилітав у вікно. Невимовна радість польоту сповнювала його. Він піднімався вздовж стіни палацу спочатку тихо, потім дедалі швидше. Ось і дах… Промайнули знайомі гніздечка ластівок… Вище й вище!.. І перед ним унизу відкривалися далі країни, чудесної, як сновидіння. Він простягав руки то до місяця, то до синіх просторів неба, всіяних зорями, то до квітучої землі… Внизу біліла стіна навколо володінь раджі. Палаци згори втрачали свою велич і здавалися нагромадженням химерних плодів-дахів різноманітної форми. Далі тяглися ліси, серед них виднілась дорога. Десь у цих лісах стоїть бідна хатина Лоліти. Якщо піднятися ще вище, можна побачити й став, його відокремлює од хатини невелике поле.

— Лоліта! — вигукнув одного разу Аріель на весь голос. Він був так високо, що внизу його не могли почути.

І раптом, забувши про все — і про свою обіцянку раджі, і про те, що за ним можуть стежити, — Аріель кинувся вниз, до лісу, туди, де він залишив своє серце.

Йому легко вдалося знайти хатину. Вона була темна. Лоліта й Нізмат спали в кімнаті, Шарад — на веранді. Кинутися б до врятованого хлопчика, розбудити… Зараз ще не час… Зчиниться переполох у палаці раджі… І знову його почне переслідувати Пірс. Аріель глибоко зітхнув, ніжно поцілував голову сонного Шарада… Озирнувся. Підлетів до мангового дерева, зірвав кілька плодів і поклав їх біля Шарада.

Потім, у думці попрощавшись з близькими, він рушив назад.

«Повернувся! Шкода… — пробурмотів Мохіта, що сидів на плоскому даху малого палацу, де він жив зі своєю родиною. — Але як би там не було, Аріель порушує дане слово і кудись літає ночами. Ну, тепер нібито досить!»