— Ми зараз підемо, — сказав Штольц, звертаючись до слона, мов до людини. — Будь ласка, не хвилюйтесь.

І Штольц, а слідом за ним і інші професори, збентежені пішли з арени.

— Ти добре зробив, Хойті, що випровадив їх, — сказав Юнг. — Нам іще чимало роботи. Йоганн! Фрідріх! Вільгельм! Де ж ви?

На арену вийшло кілька робітників і заходилися прибирати: підрівнювали граблями пісок, замітали в проходах, виносили жердини, драбинки, обручі. А слон допомагав Юнгу перетягати декорації. Та йому, видно, не хотілося працювати. Він був чимсь роздратований чи, може, втомився від другого сеансу, в незвичний час. Пирхаючи, він крутив головою і гуркотів декораціями, пересуваючи їх. Одну з них він потяг з такою силою, що вона поламалась.

— Тихше ти, дияволе! — гримнув на нього Юнг. — Чому не хочеш працювати? Зазнався? Писати, лічити вмієш, так уже й не хочеться займатися фізичною працею? Нічого, брат, не поробиш! Це тобі не богадільня. У цирку всі працюють. Подивись на Енріко Феррі. Найкращий наїзник, із світовим ім’ям, а коли не його номер, виходить у лівреї парад-алле зображати і стає в один ряд з конюхами. І арену граблями поправляє…

Це була правда. І слон знав це. Але Хойті-Тойті не було ніякого діла до Енріко Феррі. Слон пирхнув і подряпував через арену до проходу.

— Ти куди? — розсердився раптом Юнг. — Стій! Стій, тобі кажуть!

І, схопивши мітлу, він підбіг до слона і вдарив його держаком по товстому стегну. Юнг ніколи ще не бив слона. Щоправда, й слон раніше ніколи не проявляв такою непослуху. Хойті зненацька заревів так, що маленький Юнг присів на землю і схопився за живіт, начебто це ревіння перевертало йому нутрощі. Обернувшись назад, слон схопив Юнга, мов цуценя, кілька разів підкинув його вгору, підхоплюючи на льоту, потім посадив на землю, взяв хоботом мітлу і, крокуючи по арені, написав на піску:

“Не смій мене бити! Я не тварина, а людина!”

Після цього, кинувши мітлу, слон рушив до виходу. Він пройшов повз коней, що стояли в стійлах, підійшов до воріт, притулився до них величезним тулубом і натиснув плечем. Ворота затріщали і, не витримавши такого натиску, розлетілись на дрізки. Слон вийшов на волю…

***

Директорові цирку Людвігу Штрому довелося провести дуже неспокійну ніч. Він почав уже дрімати, коли в двері спальні обережно постукав лакей і доповів, що прийшов у невідкладній справі Юнг. Службовці й робітники цирку були добре вимуштрувані, і Штром знав: сталося щось надзвичайне, якщо вже насмілились потурбувати його в такий час. У халаті й туфлях на босу ногу він вийшов у маленьку вітальню.

— Що трапилось, Юнг? — спитав директор.

— Велике нещастя, пане Штром!.. Слон Хойті-Тойті сказився!.. — Юнг витріщав очі і безпорадно розводив руками.

— А ви самі… цілком здорові, Юнг? — запитав Штром.

— Ви мені не вірите? — образився Юнг. — Я не п’яний і при своєму розумі. Якщо не вірите мені, спитайте і Йоганна, і Фрідріха, й Вільгельма. Вони все бачили. Слон вирвав у мене з рук мітлу і написав на піску арени: “Я не тварина, а людина”. Потім він підкинув мене до купола цирку шістнадцять разів, пішов у стайні, виламав ворота і втік.

— Що? Утік? Хойті-Тойті втік? Чого ж ви зразу не сказали мені про це, недоладний чоловіче? Зараз же треба вжити заходів, щоб його впіймали і повернули, інакше він накоїть біди.

Штром уже бачив перед собою поліцейські квитанції про сплату штрафу, довгі рахунки фермерів за потраву і судові повістки про стягнення сум за збитки, завдані слоном.

— Хто сьогодні черговий у цирку? Чи повідомили поліцію? Яких вжито заходів для втішання слона?

— Я черговий і зробив усе, що можна, — відповів Юнг. — Поліцію не повідомляв, — вона сама дізнається. Я побіг за слоном і благав Хойті-Тойті повернутися, називав його бароном, графом і навіть генералісимусом. “Ваша ясновельможність, верніться! — гукав я. — Верніться, ваша світлість! Вибачте, що я відразу не впізнав вас: у цирку було темно, і я помилково вважав вас за слона”. Хойті-Тойті подивився на мене, презирливо дмухнув хоботом і попрямував далі. Йоганн і Вільгельм женуться за ним на мотоциклах. Слон вийшов на Унтер-ден-Лінден, пройшов через увесь Тіргартен по Шарлоттенбургершосе і покрокував у лісництво Грюневальд. Зараз купається в Гафелі.

Задзвонив телефон. Штром узяв трубку.

— Алло!.. Так, я… Я вже знаю, дякую… Все, що можливо, ми зробимо… Пожежників? Сумніваюсь… Краще не дратувати слона.

— Дзвонили з поліції, — сказав Штром, повісивши трубку. — Пропонують послати пожежників, щоб загнати слона з допомогою брандспойтів. Але з Хойті-Тойті треба обходитися дуже обережно.

— Божевільного не можна дратувати, — зауважив Юнг.

— Вас, Юнг, слон знає все-таки краще, ніж когось іншого. Постарайтесь бути коло нього і ласкою заманюй в цирк.

— Звичайно, постараюсь… Гінденбургом, чи що, йо] о назвати?..

Юнг пішов, а Штром так до ранку й не лягав, вислухуючи телефонні повідомлення і даючи розпорядження. Слон довго купався біля Павиного острова, потім зробив наскок на город, поїв усю капусту й моркву, закусив яблуками в сусідньому саду й попрямував у лісництво Фріденсдорф.

У всіх донесеннях говорилося, що людей слон не займав, навмисно нічого не руйнував і взагалі поводився досить благопристойно. Коли йшов, обережно обходив городи, щоб не пом’яти трави, намагався йти тільки по шосе або путівцями. І лише голод примушував його ласувати овочами та фруктами в садах і на городах. Але й там він поводився дуже обережно: не топтав даремно грядок, з’їдав капусту акуратно, грядку за грядкою, по ламав плодових дерев.

О шостій годині ранку прийшов стомлений Юнг. Його спітніле обличчя було брудне, одяг мокрий.

— Як справи, Юнг?

— Так, як і були. Хойті-Тойті не піддається ніяким умовлянням. Я назвав його паном президентом, а він розсердився і за це кинув мене в озеро. У слонів манія величності, очевидно, проходить трохи в інших формах, ніж у людей. Тоді я почав переконувати його розумними доводами. “Ви, мабуть, думаєте, — спитав я його, побоюючись титулувати, — що ви в Африці? Тут вам не Африка, а п’ятдесят два з половиною градуси північної широти. Ну, добре, зараз серпень, всюди багато плодів, фруктів, овочів. А що ви робитимете, коли настануть морози? Не будете ж ви їсти кору, як кози? Майте на увазі, що у нас в Європі жили ваші прапрадіди — мамонти, але вимерли через холод. То хіба ж не краще вам повернутись додому, в цирк, де ви будете в теплі, ситі і одягнені?” Хойті-Тойті уважно вислухав мої слова, подумав і… облив мене водою з хобота. Дві ванни протягом п’яти хвилин! З мене досить! Дивно буде, якщо я не застуджусь…

Усі спроби морального впливу на слона виявились марними, і Штром змушений був погодитись на рішучі заходи. В лісництво надіслали загін пожежників з паровими трубами. Пожежники, якими керувала поліція, підійшли до слона на відстань десять метрів, вишикувалися півколом і спрямували на величезну тварину сильні струмені води. Та слонові дуже сподобався душ. Він тільки повертався то одним, то другим боком, гучно відпирхуючись. Тоді з десяток пожежних труб, з’єднавши струмені в один, спрямували цей потужний струмінь на голову слона, просто в очі. Це слонові не сподобалось. Він заревів і рушив па пожежників так рішуче, що атакуючі завагались і, кинувши шланги, порозбігалися. За одну мить шланги були порвані, машини перекинуті.

З цього моменту рахунки, які мусив оплатити Штром, почали швидко зростати. Слона розсердили. Між ним і людьми розпочалася війна, і Хойті-Тойті намагався показати, що ця війна недешево обійдеться людям. Він утопив в озері кілька пожежних автомобілів, розламав лісову сторожку, впіймав одного поліцейського і закинув його високо на дерево. І якщо раніше слон відзначався обережністю в своїх діях, то тепер був невгамовний у своєму шкідництві. Але і в цій руйнівній роботі він, як і раніше, виявляв незвичайний розум, і шкоди міг заподіяти значно більше, ніж звичайний., хоч і оскаженілий слон.