Вкрай складна обстановка не залишала часу на підготовку кадрів розвідників, тому ефективність їхніх дій була низькою. Склад детективів був набагато кращим, тут працювали фахівці, але переважно не українці. Так, "найстарший детектив" Іммерглік був словацьким німцем, а взагалі серед детективів були чехи, євреї і навіть один поляк. Бракувало у РВ також і кадрових офіцерів. З усіх розвідників-старшин, склад яких доходив до 30 чоловік, було лише 5-6 фахових. Деякі з них, що працювали ще в австрійській розвідці, відмовлялися служити в УГА через брак у РВ НКГА фахового персоналу, коштів, відсутність розуміння необхідності розвідки з боку багатьох членів уряду і декотрих вищих старшин. Навіть окремі старшини РВ через ці обставини відмовлялися працювати в розвідці та йшли на фронт командантами сотень чи куренів [532].
І все ж таки в цей період зусиллями поручника Р.Ковальського та його підлеглих РВ вдалося досягти чималих успіхів, зберегти, поповнити й навчити кадри розвідників і детективів.
Під час галицького періоду військова розвідка отримувала значну допомогу, часто навіть більшу, ніж це передбачалося інструкціями, від польової жандармерії УГА, про яку піде мова нижче.
Про зростання кваліфікації кадрів військової розвідки УГА свідчать досягнуті ними конкретні результати під час наддніпрянського періоду діяльності. Так, значним успіхом начальника РВ поручника Ковальського був арешт у Вінниці шефа польської розвідки капітана Ковалевського, котрий зломлений перебуванням у в'язниці повідомив дуже цінну інформацію стосовно дій польської армії на східному фронті. У корпусних розвідчих відділах найдіяльнішим був відділ 1-го корпусу, котрим керував здібний старшина (прізвище встановити не вдалося), убитий згодом більшовиками. Його висококваліфіковані енергійні дії по організації розвідки, талант розвідника зберегли життя багатьом українським воякам. Військові розвідники 1-го корпусу проникали далеко за лінію фронту з більшовиками, доходили аж до Гомеля, коли бої точилися під Коростенем.
При підготовці наступу на Жмеринку і Вінницю командант РВ 3-го корпусу УГА четар Померанц наказав підлеглим дослідити сили й дислокацію більшовицьких частин. Розвідники проникли в глибоке запілля ворога, встановили контакти зі старшинами розташованих у Жмеринці штабів двох дивізій Червоної армії. Їхня інформація сприяла вдалому наступу українських військ, а також дала змогу після захоплення Жмеринки знешкодити мережу більшовицьких шпигунів. Багато цінної інформації давали військовій розвідці дезертири так званої інтернаціональної дивізії Червоної армії, що складалася з полонених мадярів і німців колишньої австрійської армії, багато з яких бажали повернутись на батьківщину. За здобуття важливої інформації про те, що більшовики спрямували танки, які мали намір застосовувати проти УГА, на фронт з Добровольчою армією, хорунжий РВ 3-го корпусу УГА І.Вислоцький був підвищений у званні до четаря.
У частинах Дієвої армії та її тилових структурах і установах було дуже багато більшовицьких шпигунів, особливо під виглядом медичних сестер. З переходом УГА за Збруч ця маса "сестер милосердя" хлинула до галицьких військ, але рішучі дії розвідчих старшин швидко відвернули цю загрозу. Так, лише в Жмеринці на другий день після вступу до неї УГА щодо сімох "сестер-жалібниць" був доведений шпіонаж на користь "червоних". Одна з них мала документи австрійської сестри милосердя й була нібито дочкою мадярського старшини, вона вільно розмовляла українською й російською мовами. Усі шпигунки були покарані на місці за законом воєнного часу.
Військові розвідники УГА вивчали і своїх союзників - Дієву армію, оскільки для того були серйозні підстави. Багато старшин цієї армії та отаманів повстанських загонів участі в боях з більшовиками не брали, чинили сваволю проти мирного населення, кошти, виділені урядом, пропивали. Не дивно, що шеф оперативного відділу НКГА полковник Шаманек, ознайомившись із звітом розвідки про становище в Дієвій армії та поведінку отаманів, сказав: "Ці люди або божевільні, або злочинці" [533].
До активу військової розвідки УГА слід віднести попередження державного перевороту в Галичині, який намагалися здійснити соціалісти-революціонери Микита Шаповал та Григор'їв; попередження збройного виступу в Дрогобичі - так званого "Дрогобицького бунту", організатором якого були есери та комуністи. Причетними до останньої справи виявилися і В.Винниченко та його ліва фракція соціал-демократичної партії. Військова розвідка УГА ліквідувала й ряд великих злочинних угруповань, які діяли у прифронтовій смузі [534].
Примусове злиття УГА з Червоною армією призвело до ліквідації розвідки галицького війська, оскільки більшовики намагалися насамперед прибрати до рук співробітників РВ і розстрілювали їх без суду. Був заарештований і шеф військової розвідки Р.Ковальський, але під час конвоювання до Москви йому вдалося вискочити через вікно вагона і, незважаючи на зламану при цьому ногу, втекти. Ще 26 співробітників РВ НКГА спромоглися перебратися за кордон через Польщу й Румунію [535].
Один із співробітників військової розвідки УГА Л.Шанковський також дав оцінку діяльності розвідки Збройних Сил ЗУНР: "Назагал розвідка УГА, хоч і мала деякі безсумнівні успіхи, не могла й рівнятись з польською, большевицькою чи денікінською, головно з браку фахових старшин (тільки 6 фахових старшин на всіх 30, що працювали в розвідчих відділах) та браку грошей. На цей брак складалося теж мале зрозуміння для справ розвідки в деяких цивільних і військових колах, які з погордою ставилися до розвідки й поліції, як до своєрідної форми "шпіцлівства" [536].
Варто додати, що розвідкою УГА була слабо організована й пропагандистська робота серед населення взагалі й особливо в окупованих польськими військами районах. Для підвищення її ефективності не вистачало також кваліфікованих кадрів, відповідних матеріалів і літератури. Тому і не вдалося належним чином протистояти ворожій пропаганді й формувати настрої населення у державницькому дусі [537].
Одним з важливих каналів забезпечення УГА розвідувальною інформацією була військова авіація, котра підлягала безпосередньо Начальній Команді. На початку війни з Польщею УГА мала одну авіаційну сотню (ескадрилью) у складі 3 бойових і 4 розвідувальних літаків типу "Бранденбург" [538]. Пізніше авіація отримала "літунський полк" з 40 машинами типу "Ньюпор", "Бранденбург", "Фоккер". Авіаполк складався з двох сотень, що базувалися у м.Стрий і с.Красне. Ця частина вела повітряну розвідку, знищила 16 літаків ворога і пройшла бойовий шлях за маршрутом Чортків-Кам'янець-Вінниця-Могилів-Одеса-Бердичів-Козятин, після чого була інтернована до Польщі [539].
До постачання збройним силам розвідувальної інформації залучалися цивільна й військова дипломатії республіки. ЗУНР встановила дипломатичні і консульські взаємини з Австрією, Угорщиною, Чехословаччиною, Німеччиною, Югославією, Італією, Ватиканом [540]. Її представники увійшли і до складу делегації УНР на Паризькій мирній конференції, де збройні сили ЗУНР репрезентував полковник Д.Вітовський. За даними інформаційно-розвідувального відділення Реввоєнради Української Червоної армії від травня 1919 р., уряд ЗУНР влаштував при дипломатичних місіях у Відні, Празі, Будапешті "вербовочні бюро", які вели опитування військовополонених-українців, а також займалися залученням командних та інженерних кадрів в УГА [541].
