Створіння підлетіло ближче і зробило коло над кораблем на широко розправлених крилах. Потім воно сковзнуло вниз і сіло з ляскотом своїх могутніх крил на дерев’яну палубу за декілька ярдів від Ліри.

У світлі Аврори вона побачила величезного птаха, прекрасного сірого гусака, чия голова була увінчана яскраво-білою плямою. Але це був не птах — це був деймон, хоч довкола не було нікого, крім Ліри. Це сповнило дівчинку холодним жахом.

Птах сказав:

— Де Фардер Корам?

Раптом Ліра здогадалася, хто це. Це був деймон Серафіни Пеккала, королеви клану, відьми-подруги Фардера Корама.

Вона відповіла затинаючись:

— Я… він… Я піду і приведу його…

Вона повернулася і кинулася вниз, в каюту Фардера Корама, і, відчинивши двері, загукала в темряву:

— Фардере Корам! Прилетів деймон відьми! Він чекає на палубі! Він прилетів сюди сам — я бачила його в небі…

Старий відповів:

— Попроси його почекати, дитино.

Гусак велично пройшов на корму, де роззирнувся навколо. Елегантний і дикий водночас, він приводив Ліру у жах і захват, вона відчувала, ніби розважає привида.

Невдовзі з’явився Фардер Корам, закутаний в теплий одяг, за ним ішов Джон Фаа. Обидва старі чоловіки з повагою вклонилися, їхні деймони також привіталися з відвідувачем.

— Мої вітання, — сказав Фардер Корам, — я щасливий і гордий знову бачити тебе, Каїсо. Бажаєш спуститися вниз чи краще залишимося тут, на відкритому повітрі?

— Краще поговоримо тут, дякую, Фардере Корам. Вам не дуже холодно?

Відьми та їх деймони не відчували холоду, але знали, що люди його бояться.

Фардер Корам запевнив його, що вони добре вдягнуті і спитав:

— Як почувається Серафіна Пеккала?

— Вона шле тобі вітання, Фардере Корам, з нею все гаразд, вона в повній силі. Хто ці люди?

Фардер Корам представив Ліру і Джона Фаа. Гусак — деймон уважно подивився на дівчинку.

— Я чув про цю дитину, — сказав він. — Про неї говорять серед відьом. Отже, ви приїхали з війною?

— Не з війною, Каїсо. Ми хочемо врятувати дітей, яких забрали від нас. І я сподіваюся, що відьми нам допоможуть.

— Не всі. Деякі клани працюють з мисливцями за Пилом.

— Ви так називаєте Облаткове братство?

— Я не знаю, що то за братство. Вони — мисливці за Пилом. Вони приїхали в наші регіони десять років тому. Вони заплатили, щоб ми дозволили їм побудувати станції на наших землях, і вони поводяться чемно.

— Що це таке — Пил?

— Він іде з неба. Дехто каже, що він завжди існував, інші кажуть — він нещодавно з’явився. Але коли люди дізнаються про нього, великий страх охоплює їх, і вони ніяк не можуть з’ясувати його природу. Але це ніяк не стосується відьом.

— А де вони зараз, ці мисливці за Пилом?

— Чотири дні на північний схід звідси, в місті Больвангар. Наш клан не має жодної угоди з ними, і через наш давній борг вам, Фардере Корам, я прилетів, щоб показати, як знайти мисливців на Пил.

Фардер Корам посміхнувся, а Джон Фаа навіть сплеснув руками від задоволення.

— Дуже вам вдячні, сер, — сказав він гусакові. — Але скажіть, ви знаєте ще що-небудь про мисливців за Пилом? Що вони роблять у тому Больвангарі?

— Вони побудували будинки з металу й бетону і житло під землею. Вони палять вугільний спирт, що привезли у великій кількості. Ми не знаємо, що вони роблять, але все навколо просочене ненавистю й страхом. Відьми бачать такі речі, на відміну від людей. Тварини також пішли звідти. Там не літають птахи, лемінги, втекли лисиці. Звідси й така назва Больвангара — поле зла. Вони не називають його так. Вони називають його Станція. Але для всіх інших це — Больвангар.

— Який у них захист?

— У них є загін татар, озброєних рушницями. Вони гарні солдати, але в них мало досвіду, тому що ніхто не нападав на поселення відтоді, як його побудували. Довкола стоянки протягнута дротяна загорожа під анібаричною напругою. Мабуть, є ще якісь засоби оборони, яких ми не знаємо, тому що, як я вже сказав, в нас немає до них інтересу.

Ліра палала від бажання поставити питання, гусак-деймон знав це і подивився, ніби даючи згоду.

— Чому відьми розмовляли про мене? — запитала вона.

— Через твого батька та його знання інших світів, — відповів деймон. Це здивувало всіх трьох. Ліра подивилася на Фардера Корама, який відповів таким самим здивованим поглядом, і на Джона Фаа, вигляд якого був радше стурбований.

— Інші світи? — перепитав він. — Вибачте мені, сер, але які світи ви маєте на увазі? Ви говорите про зорі?

— Взагалі-то, ні.

— Напевно, світ духів? — спитав фардер Корам.

— Також ні.

— Це місто у сяйві? — припустила Ліра. — Чи не так?

Гусак велично повернув свою голову до неї. Його очі були чорними, оповиті тоненькою лінією небесно-блакитного, а погляд був пронизливим.

— Так, — сказав він. — Відьми знають про інші світи протягом тисячоліть. Іноді їх можна бачити у Північному сяйві. Вони зовсім не належать цьому всесвіту. Навіть найвіддаленіші зорі — це частина нашого всесвіту, а сяйво показує нам зовсім інший всесвіт. Не віддалений, але той, що перетинається з нашим. Тут, на цій палубі, існує мільйон інших світів, які не залежать один від одного…

Він широко розправив свої крила, а потім знову згорнув.

— Ось, — сказав він, — зараз я торкнувся десяти мільйонів інших світів, а вони навіть не уявляють цього. Ми такі близькі, як удари серця, але ми не можемо доторкнутися, побачити чи почути ці інші світи. Лише Північне сяйво дає таку можливість.

— Чому саме воно? — запитав Фардер Корам.

— Через заряджені частинки Аврори. Вони мають властивість робити завісу цього світу тонкою, так що можна бачити крізь неї якийсь короткий час. Відьми завжди це знали, але рідко говорили про це.

— Мій батько вірив у це, — сказала Ліра. — Я чула його розповідь і бачила, як він показував знімки Аврори.

— Це якось стосується Пилу? — знову запитав Фардер Корам.

— Хто знає? — була відповідь гусака. — Все, що я можу вам сказати — мисливці за Пилом так бояться його, ніби він смертельно отруйний. Ось чому вони ув’язнили лорда Ізраеля.

— Але чому? — не зрозуміла Ліра.

— Вони думали, що він збирається якось використати Пил, щоб побудувати міст між цим світом і Авророю.

В голові Ліри все ніби прояснилося. Вона чула, як Фардер Корам спитав:

— Він справді хотів це зробити?

— Так, — відповів гусак-деймон. — Вони не вірять, що це в нього вийде, оскільки вважають його віру в інші світи божевільною. Але лорд Ізраель насправді намагався зробити це. І він така впливова фігура, що вони побоюються, як би він не зірвав їхні власні плани. Тому вони уклали пакт з ведмедями в обладунках, щоб захопити його та ув’язнити у фортеці Свольбарда, подалі від них. Дехто каже, вони допомогли новому ведмедю-королю посісти трон — це частина плати.

Ліра запитала:

— Але відьми хочуть, щоб лорд Ізраель побудував такий міст? Вони на його боці чи ні?

— Це дуже складне питання. По-перше, відьми не одностайні. Між нами існує велика різниця в поглядах. По-друге, міст лорда Ізраеля сприятиме війні, яка і зараз точиться між відьмами та багатьма іншими силами й деякими духами з інших світів. Володіння мостом, якщо він колись з’явиться, дасть багато переваг тому, кому він належатиме. По-третє, клан Серафіни Пеккала — мій клан — не входить до жодного альянсу, хоч ми відчуваємо великий тиск, нас намагаються змусити стати на чийсь бік. Розумієте, це питання великої політики, і на них не так легко відповісти.

— А як щодо ведмедів? — знову запитала Ліра. — На чиєму вони боці?

— На боці того, хто їм платить. Вони зовсім не зацікавлені в цих питаннях, у них немає деймонів, їх не стосуються людські проблеми. Принаймні ведмеді були такими до цього часу, але ми чули, що їхній новий король намагається змінити старі правила… У будь-якому разі, мисливці за Пилом заплатили ведмедям, щоб ті ув’язнили лорда Ізраеля, і вони будуть тримати його в Свольбарді, поки остання крапля крові не залишить тіло останнього ведмедя.