— Що він зробив? Розумієте, одна з причин, чому я люблю Йорика, — це через мого батька, який теж зробив щось подібне, і його було покарано. Мені здається, що вони схожі. Йорик сказав мені, що вбив іншого ведмедя, але ніколи не розповідав, як це сталося.

— Бійка була через ведмедицю. Ведмідь, якого вбив Йорик, не відступив, незважаючи на те що було ясно — Йорик сильніший. Попри свою гордість, ведмеді завжди визнають сильнішого за себе самих і відступають, але З якихось причин той ведмідь цього не зробив. Дехто говорить, що це Йофур Рекнісон націлив його так зробити, а чи дав з’їсти трави, через яку той втратив розум. У будь-якому разі молодий ведмідь наполягав, і Йорик Бернісон не втримався. Цю справу було легко розсудити, він повинен був поранити його, а не вбити.

— Тоді б він став королем, — сказала Ліра. — Я чула щось про Йофура Рекнісона від пальмеріанознавця — професора Джордана, тому що він був на півночі і зустрічався Із ним. Він сказав… Шкода, що я не пригадую, що саме… Здається, що він хитрістю здобув свій трон, чи щось таке… Але знаєте, Йорик сказав мені, що ведмедя неможливо одурити, і довів мені це. Здається, їх обох одурили — його та другого ведмедя. Мабуть, тільки ведмеді можуть ошукати ведмедів, а люди не можуть. Окрім… Люди Трольсанда, вони одурили його, правда? Коли напоїли його та забрали обладунки?

— Коли ведмеді поводяться, як люди, мабуть, їх можна одурити, — сказала Серафіна Пеккала. — Коли ж ведмеді поводяться, як ведмеді, це неможливо. Жоден ведмідь Зазвичай не п’є спирту. Йорик Бернісон напився, щоб заглушити сором вигнання, і лише тоді люди Трольсанда змогли ошукати його.

— А, так, — кивнула Ліра. Її задовольнило таке пояснення. Вона обожнювала Йорика майже безтямно, тому зраділа з підтвердження його благородства. — Ви дуже розумна, — продовжувала вона. — Я б не здогадалась про це, якби ви мені не сказали. Гадаю, що ви навіть розумніша за пані Кольтер.

Вони продовжували летіти. Ліра жувала шматок тюленятини, який знайшла у своїй кишені.

— Серафіно Пеккала, — запитала вона через деякий час, — що таке Пил? Тому що мені здається — все це через Пил, але ніхто не може сказати мені, що це таке.

— Я не знаю, — відповіла їй Серафіна Пеккала. — Відьми ніколи не переймалися через Пил. Все, що я можу сказати, — там, де священики, там бояться Пилу. Пані Кольтер не священик, звичайно, але вона могутній агент магістрату, і це саме вона організувала Облаткове братство та переконала Церкву надати кошти Больвангару. І все через її зацікавленість Пилом. Ми не можемо зрозуміти її почуттів до нього. Але є багато речей, яких ми ніколи не розуміли. Ми бачимо татар, які роблять дірки у своїх черепах, і не можемо збагнути цього. Отже, Пил може бути дивним, і він нам цікавий, але ми не трощимо все на своєму шляху, щоб дослідити його. Залиш це Церкві.

— Церкві? — перепитала Ліра. Їй щось пригадалося, вона пам’ятала, як розмовляла з Пантелеймоном на болотах про те, що може обертати стрілку алетіометра, і вони заговорили про фотомлин на олтарі в коледжі Габріеля і про елементарні частинки, які змушували обертатися маленький флюгер. Заступник єпископа був упевнений у зв’язку між елементарними частинками та релігією.

— Може бути, — вимовила вона, киваючи. — Більшість речей у Церкві тримається в таємниці, але… Але більшість тих речей старі, а Пил не старий, наскільки я знаю. Цікаво, чи міг би лорд Ізраель сказати мені… Вона знову позіхнула.

— Краще я ляжу, — сказала вона Серафіні Пеккала, — а то я зовсім змерзну. Мені бувало холодно на землі, але такого холоду я ніколи не відчувала. Здається, я можу померти, якщо стане ще холодніше.

— Тоді ляж і закутайся в шуби.

— Так я і зроблю. Якщо й вмирати, то краще вже тут, нагорі, ніж там, унизу. Коли нас посадили під те лезо, я думала… Ми обоє… О, як це було жорстоко. Але зараз ми ляжемо. Розбудіть нас, коли ми дістанемося до місця, — промовила вона і незграбно сіла на купу шуб, відчуваючи біль від нестерпного морозу, а потім вляглася якнайближче до сплячого Роджера.

Так продовжували свою подорож чотири мандрівники, сплячи у вкритій льодом повітряній кулі, яка мчала до Скель та льодовиків, до вогняних шахт та льодових фортець Свольбарда.

Серафіна Пеккала погукала аеронавта, і він умить прокинувся, трохи роздратований від холоду, але одразу ж зрозумів з руху корзини, що щось негаразд. Вона страшенно розгойдувалася на вітрі, який немилосердно бив по аеростату, і відьми, які тримали мотузку, ледве втримували її. Якби вони впустили мотузку, то куля понеслася б у напрямку Нової Зембли, як він зрозумів, поглянувши на компас, зі швидкістю приблизно сто миль за годину.

— Де ми? — почула його крик Ліра. Вона ще не прокинулась остаточно через дивний рух та через холод, який Скував усе її тіло.

Вона не чула, що відповіла відьма, але крізь натягнутий Каптур, у світлі анібаричного ліхтаря бачила Лі Скоресбі, який, тримаючись за рейку, потяг мотузку, що вела до аеростата. Потім він знову з силою потягнув і глянув у тривожну темряву, а після того обмотав мотузку довкола рейки на кільці.

— Я випущу трохи газу, — крикнув він Серафіні Пек-кала. — Треба знизитися. Ми надто високо.

Відьма гукнула щось у відповідь, але Ліра знову не розібрала її слів. Роджер також прокинувся — рипіння корзини було таким сильним, що розбудило б будь-кого, навіть того, хто не прокинувся від розгойдування. Деймон Роджера та Пантелеймон вчепилися один в одного, ставши мармозетками, а Ліра намагалася лежати не рухаючись і не тремтіти від страху.

— Чорт забирай, все гаразд, — сказав Роджер, налаштований веселіше за неї. — Коли ми приземлимося, можна, буде запалити вогнище та зігрітися. У мене в кишені є сірники. Я поцупив їх на кухні в Больвангарі.

Куля, безсумнівно, спускалася, тому що за секунду їх вже огорнула густа холодна хмара. Її жмуття пролітало крізь корзину, і все навкруги ставало нечітким. Ліра ніколи в житті не бачила такого густого туману. Невдовзі почувся ще один крик Серафіни Пеккала — і аеронавт відв’язав мотузку від рейки. Вона повисла в нього в руках, і навіть крізь скрип, виття та удари вітру об кулю Ліра почула могутній удар десь там нагорі.

Лі Скоресбі побачив її широко розкриті очі.

— Це газовий клапан, — закричав він. — Він працює на пружині й утримує газ всередині. Коли я відтягую його, трохи газу виходить, і ми починаємо знижуватися.

— Ми майже…

Вона не встигла закінчити, тому що сталося щось моторошне. Створіння, вдвічі менше за людину, з м’язистими крилами та гачкуватими пазурами, підкрадалося до Лі Скоресбі з-за краю корзини. В нього була пласка голова, банькаті очі та широкий жаб’ячий рот, до того ж від нього страшенно смерділо. В Ліри не було часу закричати, тому що Йорик Бернісон умить підвівся і скинув істоту вниз. Вона вивалилася з корзини та зникла з пронизливим криком.

— Скельна примара, — коротко пояснив Йорик.

Наступної миті з’явилася Серафіна Пеккала і, присівши на край корзини, поспіхом заговорила:

— Нас атакують скельні примари. Ми опустимо кулю на землю, а потім нам доведеться захищатися. Вони…

Але Ліра не чула решти сказаного нею, тому що почувся такий звук, ніби щось величезне розірвалося, і все почало хитатися в різні боки. Потім страшний удар відкинув трьох людей у бік, де лежали обладунки Йорика Бернісона. Йорик простягнув свою могутню лапу, щоб утримати їх всередині, тому що корзина немилосердно розгойдувалася. Серафіна Пеккала зникла. Навколо стояв страшенний шум: крізь усі звуки було чути пронизливі крики скельних примар. Ліра бачила, як вони проносилися повз них, і відчувала їх огидний сморід.

Потім був ще один удар — такий раптовий, що вони всі знову впали на підлогу, і корзина почала спускатися з неймовірною швидкістю, весь час обертаючись. Відчуття було таке, ніби їх відірвало від кулі, і вони, нічим не стримувані, падають вниз. Знову кілька ударів — корзину швидко кидало з боку в бік, ніби вони летять, вдаряючись об скелі.

Останнє, що бачила Ліра, — як Лі Скоресбі стріляв зі свого пістоля з довгим стволом прямо в обличчя скельної примари; потім вона міцно заплющила очі і з відчуттям неймовірного жаху притиснулася до Йорика Бернісона. Виття, ґвалт, ляскання та свист вітру, скрип корзини, схожий на жалісні звуки замученої тварини, — все це наповнювало повітря надзвичайним грюкотом.