Поставили опыт вторично уже с другим экстрасенсом и с усложненным заданием. Экстрасенс должен был найти три книги поэта среди других на книжной полке. Поиск прошел успешно, хотя сборник «Люди моей памяти» предварительно упрятали в более объемной книге. Экстрасенс-исследователь отметил те же шесть стихотворений, даже не читая их.

Кстати, сам автор к врачеванию его стихами относился несколько иронично, но с удовольствием рассказывал об этом [в том числе и мне: мы одно время были с Анатолием Захаровичем — когда он работал в «Запорізькой правде», в приятельских отношениях]. Стихотворец подчеркивал, однако, при этом, что лучшие баллы получили почему-то далеко не лучшие стихи.

В тему

А вот подборка стихов, на которую указывали экстрасенсы:

Люди моєї пам'яті.

Хто я — без вас — на світі,

Ким ти єси, людино,

Без тих, Хто знає тебе?!

Ось ви йдете повз мене

Грішні,

А в чомусь світлі,

Словом,

В усьому схожі.

На безліч інших людей.

О Люди моєї пам'яті.

Хай було більше чорного,

Але ж, мабуть, без теміні

Так й не проклюнувся б світ.

Люди моєї пам'яті.

Все-таки ви — неповторні.

Ні. У мені не вичахне

Кожен ваш крок і слід,

люди моєї пам'яті.

Всі ми потроху минаємо.

Всім буде трішки пам'яті.

Може, й непам'ять комусь.

Радість єдина наша —

Щось таки та залишаємо.

Я не боюсь залишати.

Я не залишить боюсь.

*****

Наснись мені

Наснись мені, коли спадуть тумани,

Які зіп'ють цей березневий сніг,

Струмками птиць весна тектиме в ранок,

Тоді й, прошу, наснись мені, наснись.

Прийди тоді, тривожна і травнева,

І теплих рос, тремтіння принеси,

І запали світанок у півнеба,

Щоб я збагнув народження краси.

Щоб я знайшов і втрачене, і давнє,

Щоб я навчився радість берегти,

Щоб розчинилась туга, за слідами,

Бо краще просто зберігать сліди.

Все, що було, ніколи вже не буде,

Хоч, знаю, будуть птиць ключі пливти.

Наснись мені, чи в березні, чи в грудні,

Наснитися ж бо легше, ніж прийти.

*****

Я тобою

Колись таки

Перецвіту.

Пересліпну.

І знов стану зрячим.

Чорно-біло світитиму

В нашім саду,

Як обпалене вітром

Гілляччя.

Яка стигла підробка —

Твоя красота,

Як істотна твоя

Позолоченість.

Навіть просто дивитись

На стиглі вуста.

Навіть поряд стояти —

Злочин.

О, скарати б тебе.

Це навчити «б тебе

Почувать

Те, що я почуваю,

Як ламається

Знаку рівняння щабель

Поміж слів:

Ненавиджу,

Кохаю.

*****

А сніг присів на деревах спочити…

І казка тихо лісом проплива.

Та вже не спить, не спить під снігом літо,

И навшпиньки піднімається трава.

Та навкруги ще хазяйнує тиша,

її оркестр на весь регістр звучить.

То сумно так, то трішки (веселіше,

То так прекрасно знову замовчить.

І раптом — звук. Тихесенький, не довгий,

Чи звір, чи птиця там, серед дерев,

І вже на серці виника тривога:

Невже хтось тишу в мене забере?!

Мені й самому теж весна миліша,

У дзвоні весен так відчутно час, Т

а поки що нехай лунає тиша,

Вона прощає щось, мені проща…

*****

Метеорит

В якому далекому світі

Народжено цей мінерал,

Яку далеч зміг підкорити,

Допоки на Землю не впав?

Які у тобі таємниці,

Чиїх ти торкався небес,

Якій дивній силі скорився,

Що в космос послала тебе?

Та Всесвіту вічну загадку

Приховує вічна пітьма,

Де ані кінця, ні початку,

Народження й смерті нема.

А ти скрізь космічні морози,

Долаючи відстань і час,

Туди, де народжено розум,

Усе-таки вірно примчавсь.

А зорі так холодно світять,

А зорі нас кличуть увись,

І наші життєві орбіти

З твоєю сьогодні сплелись.

Нема ні кінця, ні початку,

Немає ні ночі, ні дня.

О, Всесвіту вічна загадко,

На вічнім шляху пізнання.

*****

Обличчя юне між пожухлих трав —

Печальна доля квітки степової —

Підтверджується істина стара,

Що молодість і старість — у двобої.

А поки що

гулкий бджолиний вир

Із різьблених бокалів-дивоквітів

Збирає колір й запахи блакиті,

А ми радієм: —

Є таки на світі

Бджолиний спокій

І бджолиний мир.

І коли ж мороз обпалить листолет,

Нам будуть дивні спогади світити,

Так пахнутиме бджолами і літом,

І молодістю квітів дикий мед.

Анатолий Рекубрацкий у себя в кабинете — в редакции газеты «Запорізька правда»

История 21-я. Синельниковская аномальная зона

Часть 1-я. Подземная база инопланетян находится между Запорожьем и Днепропетровском

ТАК утверждает исследователь аномальных явлений Виктор Царыннык, который и обнаружил зону повышенной активности НЛО, расположенную между двумя областными центрами.

Приблизившись, объект лучом осветил землю

Наблюдает за зоной Виктор Иванович с середины 90-х годов прошлого века. А, начиная с 2003 года, все свои наблюдения фиксирует на видеокамеру.

По уверению исследователя, НЛО в аномальной зоне появляются с завидной регулярностью. Как правило, в одиннадцать вечера. И активность их может продолжаться до утра.

Помнит ли Виктор Иванович свое самое первое наблюдение? Конечно!

— В тот день я работал на даче, — рассказывает он. — Поливал огород. А вечером, примерно в одиннадцать часов, вышел во двор, чтобы переставить поливочные шланги. Ну и на небо взглянул: будет ли, думаю, дождь. Небо было сплошь в тучах, но среди них я заметил одинокую звезду. Значит, думаю, дождя не будет, раз разрывы среди туч имеются. Ну, переставил шланги и собрался было в дом возвращаться. А когда вновь поднял голову к небу, увидел, что звезда начала движение. Да и не звезда она уже, а движущийся светящийся объект. Причем двигался он в мою сторону. И в какой-то момент вроде как прожектор включился на нем. Даже не прожектор, а словно электросварка заработала. По сторонам свет разбрасывался. А когда объект приблизился ко мне, свет сконцентрировался в луч, который осветил землю. До мелочей! Даже капуста моя различима стала — та, которую я поливал. Но звука от объекта никакого: полная тишина.

— Вы тоже в луч попали?

— Попал! И тут же выбежал из него — испугался.

— А объект как себя дальше повел?

— Посветил какое-то время на мой огород, а потом, не разворачиваясь, стал уходить. И свет от него снова стал рассеянным. Как от электросварки. А я стою, наблюдаю. Жду, когда он за горизонтом скроется. Но дождался совсем другого: момента, когда объект стал опускаться на землю.

— И опустился-таки?

— В балке приземлился. И вспышки света пошли от него. Приблизительно через полгода я снова работал на даче. И, как и прошлый раз, на улицу вышел ближе к одиннадцати вечера. И снова вижу: летит по небу объект. В мою сторону.

— Оценили высоту?

— Не очень высоко он находился: метров до двухсот.

— И опять луч выбросил?

— Опять луч был. Однако ко мне он не подлетел. Но с того раза полеты светящихся объектов в зоне я стал наблюдать регулярно. То ближе они появлялись, то дальше. Но всегда их полеты начинались в одиннадцать вечера. И всегда они появлялись с одного направления. И очень часто они приземлялись в балке — в той самой, в которую и первый объект опустился.

Зону охраняют, как охраняли вход в сад Эдемский

— За балкой что находится? Дачный поселок?

— Село. Но оно не рядом, а на удалении. Потом я заметил, что и на земле, в районе балки, что-то светится. Мигающим огнем. Словно кто-то кому-то сигналы подает. А однажды увидел я… будто солнце появилось. И вдруг оно в луну трансформировалось. Прямо на моих глазах. Затем опять в солнце превратилось, затем опять в луну. Так мне показалось. И дальше начинаются вспышки света. Как фейерверк. Только он не рассыпался. На лазерное шоу увиденное было похоже: красный свет, зеленый, синий. Завораживающее зрелище. А дальше совсем необычное явление увидел: над балкой стало подниматься светящееся колесо. С зелено-изумрудным светом, оранжевым, белым.