Корабель, давно вiдремонтований, оновлений, повнiстю завантажений дорогоцiнними набутками i невiльниками. Перед вiдплиттям влаштували банкет для чорного царя. Мене тандiл вiдiслав пiд час банкету на нижню палубу до зiнджiв-невiльникiв. Поки я там займався з дiтьми, нагорi зчинився галас, наче була якась веремiя. Затим страшнi крики конаючих людей, i на нижню палубу потягло смаленим м'ясом, паленою сiркою i нафтою. Я кинувся нагору, та бiля ляди на верхню палубу мене перепинив один iз покручiв-хiласi i наказав вернути назад. Був вiн при повнiй зброї i в шкiрянiм панцирi. Спочатку я думав, що то зiнджi-антропофаги пiдступно напали на бенкетуючих. А виявилось усе навпаки – i руббановi, i нахудi дуже сподобалися золотi обручки царя i золототканий плащ. Та й сам би вiн був найкращим товаром на невiльничiм базарi в Аденi. Вони й намовили боцмана – тандiла пiдпоїти царя i його охоронцiв вином з домiшкою чистого аль-кахуля 8 та рiзного зiлля. А коли на допомогу задурманеному царю поспiшили його пiдлеглi, наффатiни їх попалили з вогнеметiв. Отодi вперше в життi зi мною стався такий приступ смутку, що я ледь не помер. Я пролежав кiлька днiв без усякого руху i не мiг нiчого їсти, а тiльки пив воду. Коли я почав потроху оклигувати i допомагати тандiловi-знахаревi, то часто проходив повз чорного царя. Намагався мигнути йому, подати хоч якийсь знак, що я не з його ворогами. Вiн же зневажливо вiдвертався, наче б i не знав мене нiколи. Це особливо пригнiчувало мене. I все ж я поклав собi визволити свого рятiвника. Дуже важко було проникнути вночi на нижню палубу. По-перше, вартовi. По-друге, iншi невiльники-зiнджi, що ненавидiли чорного царя i всi його племена. I по-третє, я не мiг звiльнити його охоронцiв. Бо вони б вчинили рiзанину на кораблi. Й довелося б менi до кiнця днiв моїх жити в Золотiй Софалi. Я зрозумiв, що тiльки завдяки зiллю зможу визволити чорного царя. Але ж як дiстати потрiбне зiлля в тандiла? Та допомiг випадок– почалась у кiлькох невiльникiв страшна сверблячка на шкiрi. Вiн, тандiл, пояснив менi, як зробити розчин проти хвороби, i послав узяти порошок. Я здогадався, який з порошкiв сонний, i взяв його навмисне, нiби переплутав з потрiбним зiллям. Узяв щедро, i добру частину сховав у вбрання. Коли тандiл побачив, що я розбовтую, вiн ледь мене не прибив, бо я зiпсував стiльки чудового iндiйського зiлля. Вiн сам вилив мiй розчин i приготував новий. Але тепер я мав добре зiлля. Все останнє було простiше. Трохи зiлля дидбану у медовий напiй, зiлля до пальмового вина охоронцям-бахрi, зайву чару аль-кахуля у чашу боцману-тандiлу. I добрячу добавку зiлля в лимонне пiйло, яке час вiд часу тандiл давав невiльникам, щоб вони не хворiли. Я дав спочатку нашим першим рабам пiйло, а потiм перейшов до зiнджiв-антропофагiв. I в останню чергу пiдiйшов до царя. Йому ж налив на саме денце, але вiн i того не випив, вiдвернувся… Опiвночi, як усi добре поснули, я спустився i розв'язав сировицi на дерев'яних колодках, у якi був приборканий чорний цар. Я покликав його за собою, але вiн не хотiв iти – почав торсати своїх поснулих воїнiв. Та нiчого не допомагало. Тодi я взяв його пута i обережно полiз нагору, вiн за мною. Я допомiг йому спуститись у човен-карiб, що волочився за нашим кораблем на прив'язi. Туди ж я йому передав воду i їстiвнi припаси з його ж дарункiв.

Подав i зброю. Вiн почав показувати, щоб я спускався до човна. Я вiдмовився. Тодi вiн менi показав, що мене замордують на кораблi. Щоб вiн не переконував мене i не наражався на викриття, я вiдсiк линву човна-карiба. I за якийсь час човен розчинився у темрявi. Бiльше я його нiколи не бачив… Вранцi мене схопили воїни-бахрi за наказом руббана. Почали страхати рiзними тортурами, якщо не признаюсь, що допомiг втекти царю зiнджiв. Я мовчав. Тодi вони почали вимагати вiд мене присяги на Коранi. Я ж виявив силу духу i сказав, що присягнуся лише в присутностi кадi й стороннiх свiдкiв. А зараз, що б зi мною не робили, не збираюся давати клятву. Вони все погрожували, погрожували i, потримавши добу в ретязях, звiльнили… А при розрахунку в Аденi менi не сплатили й битого фалса. Та я добре вiдплатив руббановi i нахудi. Скрiзь хвалився, з якими удачливими нахудою i руббаном я плавав, як їм шалено поталанило iз золотом у країнi зiнджiв-антропофагiв. Я разiв у десять перевищував їхнi запаси золотого пiску. Звичайно, знайшлися вiдвiдувачi, якi передали мої похвальби правителю Адена. Правитель вирiшив арештувати їх за приховування свого багатства вiд податку. Щоб вiн цього не вчинив, руббан i нахуда змушенi були i йому, i його чиновникам викласти великi хабарi… Ну, а про чорного царя нiхто iз матросiв i купцiв певного не казав. Тiльки через кiлька рокiв менi розповiли, що жоден з кораблiв, якi попливли в ту частину Золотої Софали, не повернулися бiльше в рiднi краї… Менi здається, що вiн повернувся додому i тепер був безжальний до всiх правовiрних – чи були вони добрi люди, чи страшнi негiдники…» Отаку iсторiю розповiв менi мiй новий друг. Вiн ще дуже багато розповiдав усяких iсторiй, але вони не такi повчальнi, як ця. Тому не буду переказувати їх в одному листi, щоб не стомлювати тебе… Зараз же, пiсля трьох рокiв наших iз ним мандрiв у пошуках засобiв до прожиття ми зiбрали добрий врожай. Як кажуть лихварi, на наших срiбних вiвцях наросла золота вовна. Хоча ти сам розумiєш, що ми з ним правовiрнi i жодного дирхема не давали пiд вiдсотки в лихву 9. А справи зараз у нас такi, що ми тимчасово роздiлились. Я чекаю купцiв з Калiкута, що пливуть до Ханфу. Хочу дiстати деякi цiлющi рослини iз пiвденних китайських земель. Особливо хочу закупити зiлля-дiхроа, що так вдало вживають китайцi проти болотної пропасницi та сильного жару при лихоманцi. Думаю ще дiстати зерна цього чагарника i спробую посадити поруч iз деревцями бона в землi моїх предкiв. Мiй же друг чекає тих купцiв, що звiдсiля попливуть на пiвдень Суматри. Там вiн думає купити товарiв i поплисти в Золоту Софалу. Божевiльна вигадка, але я не можу вiдмовити його вiд цiєї мандрiвки. Мене охоплює жах, як подумаю, що вiн попливе за тисячi фарсахiв на здвоєному тубiльному човнi! Проте вiн доводить менi, що тубiльцi з Суматри аж нiяк не гiршi мореплавцi за правовiрних, а може, навiть, кращi… Я йому перечити не можу, бо справдi я плавав менше його. Хоче вiн потрапити в Золоту Софалу, в забороннi землi, з корабля жовтошкiрих i зустрiтися там iз своїм приятелем– чорношкiрим царем. Для чого це йому потрiбно, достеменно не знаю, але думаю, що хоче вiн дiстати щось незвичайного в краю зiнджiв. Жах мене проймає, коли подумаю, що може там iз ним трапитись!.. Та вiн рiшуче наполягає на своєму. Навiть призначив менi зустрiч у краю моїх родичiв, через два роки. Я уповаю на Милостивого i Милосердного, Отверзаючого Браму, що вiн дасть нам радiсть i щастя зустрiтися в моїй землi i випити по чарочцi бiнт-аль-Йаману, досхочу пожувати соковитих пагонiв кату10 i провести в дружнiй бесiдi не одну зоряну нiч…» На цьому чiтке арабське письмо переривалося й далi йшли латинськi лiтери i всякi знаки мiсяця, сонця, зiрок. I все було написано дуже рiдко, просто кожна лiтера була наче окремо викреслена якоюсь червоно цегельною фарбою, а сонце, мiсяць i зiрки були синi, зеленi й золотавi.

Лоцман довго перебирав стоси рукописiв i книжок, поки, зрештою, доволi наковтався ядучого паперового пилу та видобув нагору потрiбний словник. За допомогою словника, а де й просто по пам'ятi, почав розшифровувати запис. Слова виходили арабськi, але змiст їх був зрозумiлий лише лоцмановi, бо вони означали висоту зiрок i стоянок мiсяця.

Коли старий зробив обчислення, то зрозумiв, що лист написано не в одному з портiв Суматри, а на африканському березi, десь пiвнiчнiше Канбали1. Затим лоцман почав складати мiсяцi й роки, щоб взнати, коли чекати Алi в Басру. Виходило – через рiк, а якщо затримається – то пiзнiше, через пiвтора роки.

Розшифрувавши знаки, спалив на жаровнi всi розрахунки, щоб нiхто не здогадався, що вiн знає, звiдкiля Алi вiдправив потаємного листа.