Цього разу нам нічого не заважало. Після кількох марних спроб урвати поцілунок і щось сказати Піта нарешті здався. У грудях у мене розливалося тепло, воно ширилося по всьому тілі, від пальців ніг до кінчиків волосся. Але поцілунки не вгамовували моєї спраги, вони мали зовсім протилежний ефект: хотілося більшого. Я думала, що знаю про голод усе, але це був зовсім інший голод.

До реальності нас повернув перший гуркіт грому — опівночі блискавка влучила просто в дерево. Фіней також прокинувся. Він голосно скрикнув і сів. Зануривши пальці в пісок, він намагався знайти опору, пересвідчитися, що кошмар, який йому наснився, був лише сном.

— Я більше не можу спати, — промовив він. — Хтось із вас хай відпочине.

Тільки промовивши це, він поглянув на наші обличчя й зауважив, що ми сидимо обійнявшись.

— Ліпше обоє ідіть поспіть. Я можу і сам повартувати.

Однак Піта йому не дозволив.

— Це занадто небезпечно, — сказав він. — Я не стомився. А ти, Катніс, лягай подрімай.

Я не сперечалася, бо мені й справді потрібно поспати, якщо я таки збираюся зберегти Піті життя. Я дозволила йому відвести мене в табір, де спали наші союзники. Він одягнув мені на шию ланцюжок із медальйоном і поклав руку на живіт, де мала би бути наша дитина.

— Ти станеш чудовою мамою, я знаю, — сказав Піта. Поцілував мене і повернувся до Фінея.

Згадка про дитину — то знак: коротка перерва закінчилася, Ігри тривають. І Піта усвідомлює, що глядачі здивовані, чому він не використав найпереконливіший аргумент у своєму арсеналі. Отож слід задобрити спонсорів.

Та коли я простяглася на піску, то подумала: може, то був знак чогось більшого? Наприклад, нагадування про те, що одного дня я могла б народити дітей від Гейла. Якщо так, то він помиляється. По-перше, народжувати дітей я взагалі ніколи не збиралася. А по-друге, якщо з когось із нас і буде гарний батько, то це, безперечно, з Піти.

Засинаючи, я спробувала уявити світ майбутнього — без Ігор, без Капітолія. Чудове місце, схоже на те, про яке я співала колискову Руті, коли вона помирала. Місце, де Пітині діти були б у безпеці.

Коли я прокинулась, на мить мене огорнуло неперевершене відчуття щастя, котре якось було пов’язане з Пітою. Щастя, звісно, це цілковита дурниця, коли навколо таке коїться. За день я вже буду мертва. Найліпший варіант розвитку подій — якщо мені вдасться усунути з поля бою геть усіх, включно зі мною самою, і тим самим забезпечити Піті корону переможця Червоної чверті. Та все одно — відчуття було таке незвичне й солодке, що я чіплялася за нього ще кілька хвилин. Поки колючий пісок, палюче сонце і свербіж на шкірі не повернули мене до реальності.

Всі вже прокинулися — спостерігали, як на берег спускається парашут. То була чергова доставка хліба. Такого самого, як ми отримали напередодні. Двадцять чотири булочки з Округу 3. Тепер у нас було їх тридцять три штуки. Кожен узяв по п’ять, вісім залишилось у запасі. Вголос цього ніхто не промовив, але вісім чудово розділиться на чотири, якщо хтось із нас загине. За білого дня жарт про те, що решту з’їдять ті, хто виживе, уже був несмішний.

Скільки ще протримається наша спілка? Не думаю, що хтось міг припустити, що кількість трибутів зменшиться так швидко. А якщо я помиляюсь, і насправді ніхто не намагається захистити Піту? А всі події були тільки збігом обставин, або виваженою стратегією, щоб завоювати нашу довіру та зробити з нас легку здобич, або я взагалі не розумію, що коїться? Зачекайте-но, немає ніяких «якщо». Я справді не розумію, що коїться.

А оскільки я не можу втямити, що коїться, значить, нам із Пітою час усе з’ясувати.

Сидячи на піску поруч із Пітою, я взялася до булочок. Чомусь я не могла звести на нього очі. Можливо, через те, що минулої ночі ми цілувалися, хоча в цьому не було нічого ані дивного, ані нового. Гадаю, Піта взагалі не відчув ніякої відмінності. А можливо, через те, що я усвідомлювала, як мало часу нам залишилось. І які різні ми переслідуємо цілі, коли йдеться про те, хто має пережити Ігри.

Потому як ми поїли, я взяла Піту за руку й потягнула до води.

— Ходімо. Я навчу тебе плавати.

Мені необхідно було забрати його подалі від інших, аби дещо обговорити. Але це потрібно було зробити непомітно, не викликаючи підозр, бо щойно вони зрозуміють: ми збираємося розірвати спілку, ми з Пітою миттю перетворимося на мішень.

Якщо б я справді збиралася навчити Піту плавати, я би примусила його зняти пояс, який допомагав триматися на поверхні води, та яке це мало значення зараз? Я показала Піті декілька основних рухів і звеліла йому зайти у воду по пояс і поплавати туди-сюди. Деякий час за нами уважно спостерігала Джоанна, але згодом утратила інтерес і повернулася до табору, щоб іще трохи подрімати. Фіней плів із ліан нову сітку, Біпер грався своїм дротом. Я знала: час прийшов.

Доки Піта плавав, я з’ясувала цікаву річ. Струпи почали потихеньку відпадати. Я обережно потерла їх піском — і верхній шар шкіри цілком відлущився, оголивши молоденьку шкіру. Я гукнула Піту, щоб показати йому, як можна відлущити сверблячі струпи, і поки ми натиралися піском, завела розмову про втечу.

— Нас залишилося лише восьмеро. Чи не час нам двом забиратися?

Я промовила це пошепки, хоч і сумнівалась у тому, що хтось з трибутів зможе нас підслухати.

Піта кивнув, але я бачила, що він іще міркує над моєю пропозицією. Зважує всі «за» та «проти».

— Я от що тобі скажу, — промовив він. — Пропоную не тікати, доки не помруть Брут і Енобарія. Мені здається, що Біпер готує для них якусь пастку. А тоді, я обіцяю, ми втечемо.

Він мене не переконав. Та якщо ми втечемо просто зараз, то матимемо зразу двох ворогів, і обидва нас переслідуватимуть. А можливо, навіть і трьох, бо хто знає того Чича? Ще й про годинник не слід забувати. А ще потрібно подумати про Біпера. Джоанна привела його винятково через мене, і якщо ми вдвох утечемо, вона його точно вб’є. А потім я згадала: я не можу захистити і Піту, і Біпера водночас. Буде лише один переможець — Піта. Я маю це прийняти. І рішення я повинна ухвалювати, базуючись тільки на цьому.

— Гаразд, — погодилась я. — Залишимося, доки не помруть кар’єристи. Але це остаточне рішення, — я обернулась і помахала Фінеєві. — Гей, Фінею, ходи-но сюди! Ми знаємо спосіб, як знову зробити тебе гарнюнім!

І наше тріо заходилося відлущувати зі шкіри струпи, натираючи одне одному спини, щоб вони стали такі ж рожеві, як небо. Потім ми знову намастилися ліками, що їх прислав Геймітч, бо шкіра зараз була занадто ніжною, як на таке пекуче сонце, але на гладенькій шкірі мазь не мала такого бридкого вигляду, та й для походу в джунглі згодиться як маскування.

Тут нас покликав Біпер, і виявилося, що за кілька годин, поки він вовтузився з дротом, він придумав чудовий план.

— Гадаю, ніхто не заперечує, що ми в першу чергу маємо позбутися Брута й Енобарії, — спокійно промовив він. — Маю сумніви, що вони знову відкрито на нас нападуть, особливо тепер, коли кількісна перевага на нашому боці. Ми могли б їх, звісно, вистежити, але це небезпечно й виснажливо.

— Думаєте, вони теж здогадалися про годинник? — запитала я.

— Навіть якщо ні, то скоро здогадаються. Можливо, не про все, як ми, але знатимуть, що в деяких зонах напади повторюються за принципом циклічності. До того ж не думаю, що вони не помітили: наша вчорашня бійка урвалася через продюсерів. Ми знаємо, що то була спроба нас дезорієнтувати, але й Брут з Енобарією також можуть спитати себе: навіщо? І це наведе їх на думку про годинник, — відповів Біпер. — Отож я вважаю, що нам ліпше поставити власну пастку.

— Почекай, я збуджу Джоанну, — промовив Фіней. — Вона збожеводіє, якщо дізнається, що проґавила щось важливе.

— Не збожеволіє, — пробурмотіла я, адже Джоанна й так божевільна, але я не стала його зупиняти, бо також розлютилася б, якби щось відбувалося за моєю спиною.

Нарешті до нас приєдналася Джоанна, і Біпер звелів нам трохи розступитися, щоб мати простір. Він накреслив на піску коло й поділив його на дванадцять секторів. Це була арена, але не схожа на арену Піти, з його чіткими акуратними лініями, — то був грубий начерк людини, заклопотаної іншими, набагато складнішими думками.