Гілдор більше нічого не сказав, і сон відразу здолав Фродо. «Тепер я можу спати», — сказав він, і ельф провів його до того куточка, де вже спав Пін. Фродо впав на трав'яну постіль і відразу поринув у міцний сон. І ніякі сновиддя не бентежили його.

Вранці Фродо прокинувся повен свіжих сил. Він лежав під пологом спадаючого гілля, на постелі з папороті та м'якої, духмяної трави. На гіллі тріпотіло ще зовсім зелене листя, крізь нього світило сонце. Фродо скочив на ноги і вийшов на галявину.

Сем сидів на травиці біля узлісся. Пін, підвівши голову, дивився на небо, щоб визначити погоду. Ельфи зникли.

— Вони залишили нам і овочів, і напоїв, і хліба, — сказав Пін. — Сідай їсти. Хліб аж ніяк не гірший від того, яким уночі пригощали. Я не хотів тобі нічого залишати, але Сем мене розраяв.

Фродо присів поряд із Семом і заходився їсти. Пін спитав: [97]

— Які в нас плани на сьогодні?

— Йти до Брендітропу якнайшвидше, — відповів Фродо й зосередився на сніданку.

— Гадаєш, ті Вершники ще з'являться? — безтурботно спитав Пін. При світлі ранку він згоден був зустрітися з цілим полком Вершників.

— Так, це ймовірно, — невдоволено сказав Фродо (навіщо згадувати про таке?). — Та я сподіваюся переправитися так, щоб вони нас не побачили.

— Гілдор тобі щось розповів?

— Та нічого такого, лиш натяки й недомовки, — ухильно відповів Фродо.

— А про те, як він винюхує, спитав?

— Ми того не торкалися, — сказав Фродо з повним ротом.

— А даремно! Мені це здається дуже важливим.

— У такому разі можеш бути певним, що Гілдор відмовився б хоч щось роз'яснити, — сердито відрізав Фродо. — А тепер дай мені хоч хвилинку спокою! Я не бажаю відповідати на зливу запитань під час їжі. Мені треба поміркувати!

— Високе небо! — вигукнув Пін. — Міркувати під час сніданку?

Він відійшов подалі і сів. «Ясний ранок, — подумав Фродо. — Зрадливо ясний…» Він не забув того жаху, який пережив увечері, й довго розмірковував над тим, що казав Гілдор, аж поки до нього не долинув веселий гомін: Пін бігав по зеленій траві, співаючи на весь голос.

«Ні, це неможливо, — подумав він. — Одна річ запросити молодших на прогулянку по Краю, де нема ані голоду, ані справжньої втоми — адже у будь-якому куточку знайдеться їжа й притулок. А зовсім інша — тягнути їх за собою у вигнання, дарма що вони самі пішли… Спадщину залишено мені одному. Навіть Сема, мабуть, не варто було брати». Тут він поглянув на Сема і виявив, що той уважно стежить за ним.

— Гей, Семе, що тепер? — сказав він. — Я покину Край дуже скоро, може, навіть на день не затримаюся у Струмковій Ярузі.

— Як буде, пане, так і буде!

— Отже, ти, як і раніш, хочеш іти зі мною?

— Аякже!

— Це буде дуже небезпечно. Це вже зараз небезпечно. Майже певно, що повернутися нам не судилося. [98]

— Ну, пане, якщо ви не повернетесь, то й я, звісно, не повернусь. Вони мені кажуть: «Не залишай його!» А я їм: «Залишити його? Дзуськи! Та я з ним піду хоч до Місяця! А якщо хтось з цих, на чорних конях, спробує йому перешкодити, буде мати справу з Гемджи», — кажу. Тоді вони засміялися…

— Та хто «вони»? Про що ти патякаєш?

— Ельфи, пане! Ми з ними трохи поговорили цієї ночі. Вони, здається, знали, що ви йдете назовсім, то я не став заперечувати. Пречудний народ, пане! Найчудовіший!

— Авжеж! — згодився Фродо. — Тепер ти з ними знайомий. То як вони тобі сподобалися?

— Як би вам пояснити… Та взагалі, неважливо, що я про них думаю. Вони стоять якось вище над усі мої міркування… або осторонь, — зовсім не такі, як я уявляв: стародавні та юні, веселі та сумні, все разом…

Фродо здивовано глянув на Сема, мимо волі намагаючись віднайти якусь зовнішню ознаку зміни — адже такого не міг сказати Сем Гемджи, якого він, здавалося, так добре знав. Сем вже не такий, яким був донедавна, але зовні залишився незмінним — тільки незвичайно задумливим.

— А ти не передумав залишати Край — тепер, коли твоє головне бажання здійснилося?

— Ні, пане. Важко це висловити, але після вчорашньої ночі я відчуваю себе якось інакше. Я наче навчився дивитися уперед. Знаю, що буде шлях довгим і важким, але назад не поверну. І не в тому річ тепер, щоб побачити ельфів, чи дракона, чи гори — я сам уже не знаю, чого хочу. Але на мене чекає щось важливе там, попереду, далеко звідси. Тепер я маю сам усе з'ясувати, розумієте?

— Я тільки одне розумію: Гандальф обрав мені доброго супутника. Дуже радий. Ми підемо удвох.

Без зайвих слів Фродо доїв сніданок, потім підвівся, озирнувся і покликав Піна.

— Усе готове? — спитав він, коли Пін підбіг. — Час іти далі. Ми пізно прокинулися, а пройти ще треба чималий шлях.

— ТИ пізно прокинувся, якщо вже точним бути, — заперечив Пін. — Щодо мене, то я вже зрання на ногах. Ми лише чекали, доки ти скінчиш снідати та міркувати.

— Я вже впорався і з тим, і з другим. Тепер підемо до Переправи, якомога швидше. Повертатися на вчорашню дорогу не варто — підемо навпростець з цього місця. [99]

— Тоді ще треба повчитися літати, — зауважив Пін. — Звідси на своїх власних навпростець не підеш.

— А все ж можна скоротити чималий шмат. Переправа знаходиться на схід від Лісового Чертога, а битий шлях тут дуже завертає вліво — ось, бачите його петлю на півночі? Там він проходить через Топлінь до перехрестя з великим шляхом від моста на Засіку, Це кілька зайвих миль. Відстань стане на чверть коротшою, якщо йти до Переправи просто звідси.,

— Хто навпростець ходить, той дома не ночує, - сказав Пін. — Місцина дика, болота, байраки — доводилось тут бувати, знаю. Тебе непокоять оті Чорні Вершники, але яка різниця, де з ними зустрітися — у хащах чи на шляху?

— У лісі і в полі нас важче знайти. А ще, хто вважає, що ми йдемо по дорозі, там і шукатиме, та не знайде!

— Ну, гаразд, — погодився Пін, — я з тобою піду і в хащу, і в драконову пащу. Але без усякого задоволення! Бо я розраховував на відпочинок у «Золотому сідалі» поблизу Засіки ще до заходу сонця. Там колись подавали найкраще пиво з усієї Східної чверті, а я туди давненько не навідувався. Але до Бренді-Долу треба дійти ще по-видному… Що скажеш, Семе?

— Куди пан Фродо, туди й я, — відповів Сем, мужньо поборовши гіркий жаль за кращим пивом Східної чверті.

— Ну, якщо вже нам не минути ані багнюки, ані тернини, краще поспішати, — сказав Пін.

Новий день був спочатку такий же спекотний, як і попередній; але потім із заходу припливли хмари, зібрався дощ. Гобіти сповзли по крутому зеленому косогору й поринули у густі зарості. їм треба було обійти Лісовий Чертог ліворуч та пройти навскіс крізь ліси на східних схилах пагорбів, до річкової долини, де не було ніяких перешкод, окрім кількох ярів та огорож між ділянками. Фродо підрахував, що їм треба буде пройти десь миль а вісімнадцять по прямій.

Але вони швидко з'ясували, що ліс набагато густіший та глухіший, ніж здавалося зверху. У підліску-не було стежок; гобіти посувалися вперед дуже повільно. Поміж пагорбів натрапили вони на струмок, що тік у глибокому руслі зі слизькими берегами, вкритими плетивом ожинника. Струмок, як навмисне, пересікав обраний напрямок ходу. Перестрибнути неможливо, а йти бродом означало вимокнути, забруднитися та подряпатися. Мандрівники нерішуче зупинилися. [100]

— Не знаючи броду… — сердито пробурмотів Пін. Сем Гемджи озирнувся крізь гілля на схил пагорба, з якого вони щойно зійшли.

— Дивіться! — раптом зойкнув він, схопивши Фродо за руку. І вони побачили на тлі неба нерухомого коня, а поряд з ним — сутулу чорну постать.

Про те, щоб повертатися, вже й мови не було. Фродо перший поквапився пролізти у густий чагарник понад струмком.

— Отак-то, Піне, — сказав він. — Ми обидва мали рацію: хід навпростець відразу пішов криво, але ми вчасно зійшли з дороги! Ти маєш гострий слух, Семе; чи не чути чогось поблизу? -

Вони затамували подих; але погоні не було чутно.