Я кивнула і почала діставати їжу з холодильника.

Чарлі вже вмостився на своєму звичному місці за столом. Сьогодні він був набагато балакучішим, ніж завжди.

— Але не думаю, що тобі варто так непокоїтись за Джейка. Той, хто здатний так енергійно лаятися, видужає дуже швидко.

— Джейк був притомний, коли ти його бачив? — спитала я, розвертаючись, щоб подивитись на Чарлі.

— О так, він очуняв. Ти б тільки чула його — хоча ні, краще тобі не чути такого. Але не думаю, що в Ла-Пуші залишився хоч хтось, хто не чув його. Не уявляю, де він набрався такого словникового запасу, але сподіваюсь, він не висловлюється так, коли ти поряд.

— Гадаю, сьогодні йому це можна пробачити. Як він?

— Трохи пом’ятий. Його друзі принесли його додому. Добре, що всі вони здоровезні хлопці, тому що Джейкоб, здається, важить цілу тонну. Весь його правий бік роздроблений через аварію на цьому клятому моцику, — Чарлі сумно похитав головою. — Якщо я ще коли-небудь почую, що ти їздиш на мотоциклі, Белло…

— Без проблем, тату. Не почуєш. Ти певен, що з Джейком усе буде гаразд?

— Звісна річ, не хвилюйся. Йому навіть вистачило сил піддражнити мене.

— Піддражнити тебе? — вражено повторила я.

— Ага, між знущанням із чиєїсь матері та марним згадуванням Бога, він сказав: «Закладаюсь, зараз ви задоволені тим, що вона кохає Каллена, а не мене, еге ж, Чарлі?»

Я відвернулась назад до холодильника, щоб батько не бачив мого обличчя.

— І я не міг із ним посперечатися. Едвард поводиться зріліше та відповідальніше, ніж Джейкоб, коли йдеться про твою безпеку. Цього в нього не забереш.

— Джейкоб також відповідальний, — пробурмотіла я на його захист. — Я впевнена, що аварія трапилась не через його провину.

— Дивний день сьогодні, — за хвилину вів далі Чарлі. — Ти ж знаєш, я не дуже вірю в усіляку забобонну маячню, але так дивно… було схоже, що Біллі відчував: із Джейком може трапитись щось погане. Весь ранок він нервував, ніби індичка перед Днем Подяки. Я гадаю, він узагалі не чув, про що я йому розповідаю. А ще дивніше… пам’ятаєш, у минулому лютому та березні ми морочилися з вовками?

Я нахилилась, щоб дістати пательню з шафи, і затрималась у такій позі на зайву секунду чи дві.

— Так, — пробурмотіла я.

— Сподіваюсь, що ця проблема не виникне знову. Але сьогодні вранці, коли ми вже пливли у човні, Біллі припинив звертати увагу на мене і на рибу, аж раптово в лісі пролунало вовче виття. Понад один раз і, мати рідна, воно було таке гучне! Звук був такий, ніби вовки забігли просто в селище. Але найбільша дивовижа в тому, що Біллі розвернув човна і поплив просто в гавань, ніби тим виттям вовки кликали його особисто. Він навіть не чув, як я питав його, що коїться.

Гамір припинився перш, ніж ми встигли пришвартуватися. Несподівано Біллі почав квапитись додому, щоб не проґавити матч, незважаючи на те, що в нас у запасі було ще кілька годин. Він бубонів якісь нісенітниці про перенесення трансляції… а це мав бути прямий ефір, між іншим. Кажу тобі, Белло, все це було так дивно!

А потім він знайшов по телевізору якусь гру, ніби саме її і хотів подивитись, але цілком її ігнорував. Він весь час висів на дроті, телефонував то Сью, то Емілії, то дідусеві твого друга Квіла. Не можу сказати, чи він намагався з’ясувати щось конкретне, він просто буденно й невимушено з ними спілкувався.

Потім знову пролунало виття, цього разу прямо біля будинку. Я ніколи не чув нічого такого — мені мов приском за шкіру сипонули. Я спитав Біллі — мені довелось перекрикувати галас: невже він порозставляв пастки просто на подвір’ї будинку? Звук був такий, ніби звір серйозно поранений…

Я здригнулась, але Чарлі так захопився своєю розповіддю, що нічого не помітив.

— Потім я про це цілком забув, тому що в цю мить до будинку принесли Джейкоба. Присягаюся, ось лишень вив вовк — а слідом за тим чуються хіба Джейкові прокльони, що лунають на всю околицю. Ох і легені в цього хлопця, скажу я тобі!

Чарлі зробив паузу і замислився.

— Смішно, але біда помучить, а мудрості научить. Я навіть не очікував, що в Ла-Пуші коли-небудь відкинуть ці свої дурні упередження щодо Калленів. Але хтось зателефонував Карлайлу, і Біллі був дуже вдячний, коли той приїхав. Я гадав, що нам доведеться везти Джейка в лікарню, але Біллі захотів залишити його вдома, і Карлайл з цим погодився. Думаю, Карлайлові видніше, що для хлопця краще. Було дуже великодушно з його боку оглянути хворого вдома та ще й так далеко. До того ж… — він замовк, ніби вагаючись, казати далі чи ні. Потім зітхнув і продовжив: — До того ж Едвард поводився дуже чемно. Здавалось, що він хвилюється за Джейкоба так само сильно, як і ти, ніби там поранений лежав його брат. А цей погляд в його очах… — Чарлі похитав головою. — Він порядний хлопець, Белло. Я спробую запам’ятати це. Однак не обіцятиму, — він посміхнувся мені.

— Ніхто тебе і не примушує, — пробурмотіла я.

Чарлі витягнув ноги і простогнав.

— Як добре бути вдома! Ти просто уявити собі не можеш, яким переповненим став будинок Біллі. Семеро Джейкових друзів напхалися в маленьку вітальню — я ледь міг дихати. Ти ніколи не помічала, які вони здоровезні, ті хлопці-квілеути?

— Так, помічала.

Чарлі пильно подивився на мене, раптово його погляд став зосередженішим.

— Белло, справді. Карлайл сказав, що Джейк почне гасати вже зовсім скоро. Це все гірше звучить, ніж є насправді. З ним неодмінно все буде гаразд.

Я лише кивнула.

Джейкоб на вигляд був таким… дивно крихким, коли я одним оком змогла глянути на нього, тільки-но Чарлі забрався з будинку Біллі. Він був увесь замотаний в бинти, Карлайл сказав, що немає сенсу накладати гіпс, оскільки він дуже швидко видужує. Джейкове обличчя було блідим і скривленим, тоді він і досі був непритомний. Такий тендітний! Такий величезний і такий тендітний! Можливо, це була лише гра моєї уяви вкупі з тим, що я знала: я збираюсь розбити йому серце. Боже, хоч би мене вдарило блискавкою і розкололо надвоє! Бажано, щоб було боляче. Вперше я відчувала, що моя відмова бути людиною — це ніби принесення себе в жертву. Ніби мені і справді є багато чого втрачати.

Я поставила вечерю Чарлі на стіл поряд із його ліктем і рушила до дверей.

— Е-е-е… Белло? Ти можеш почекати секундочку?

— Я щось забула? — спитала я, оглядаючи тарілку.

— Ні-ні. Я просто… хотів попросити тебе про послугу, — Чарлі насупився і дивився в підлогу. — Присядь, це не займе багато часу.

Я сіла навпроти нього, злегка збентежена, і спробувала сфокусуватися.

— Що ти хотів, тату?

— Суть у тому, Белло, — Чарлі зашарівся. — Може, я просто… став трохи забобонним, потому як поспілкувався з Біллі, потому як він дивно поводився, і взагалі після сьогоднішнього дивного дня. Але я також передчуваю… Мені здається… що я скоро тебе втрачу.

— Тату, не мели дурниць, — винувато пробурмотіла я. — Ти ж не хочеш, щоб я й далі ходила до школи, правда?

— Просто пообіцяй мені одну річ.

Я вагалась, готова будь-якої миті взяти свої слова назад.

— Гаразд…

— Повідом мене, будь ласка, перш ніж зберешся зробити щось значне. Гаразд? Перш ніж захочеш утекти з ним абощо. Домовились?

— Тату… — простогнала я.

— Я серйозно. Я не влаштовуватиму скандалу. Просто попередь мене. Дай мені можливість обійняти тебе на прощання.

Подумки зіщулившись, я простягла до нього руку.

— Це дурниці. Але якщо це зробить тебе щасливим… Я обіцяю.

— Дякую, Белло, — промовив він. — Я люблю тебе, доню.

— Я також люблю тебе, тату, — я торкнулась його плеча, а потім підвелася з-за столу. — Якщо тобі щось знадобиться, я буду в Біллі.

Я не оберталась, коли вибігла з дому. Це було просто «ідеально», саме те, чого мені зараз бракувало! Я нарікала сама до себе всю дорогу до Ла-Пуша.

Чорного «Мерседеса» Карлайла не було біля будинку Біллі. Це було водночас і добре, і погано. Безсумнівно, мені з Джейкобом необхідно було поговорити наодинці. Проте я й досі хотіла б тримати Едвардову руку, як напередодні, як я тримала її, коли Джейк був непритомний. Неможливо, але я вже скучила за Едвардом, все пообіддя, проведене з Алісою, мені здалося страшенно довгим. Гадаю, це відчуття зробило моє рішення досить очевидним. Я вже знала, що не зможу жити без Едварда. Але цей факт анітрохи не зменшував мого болю від того, що я збиралася вчинити.