— Невже так важливо, хто це був? — запитала я. — Сам факт, що хтось мене шукав… чи цього не достатньо? Нам не слід чекати аж до випускного.

— Ні, Белло, — відказав швидко Едвард. — Все не так погано. Якщо тобі справді загрожуватиме небезпека, ми про це дізнаємося.

— Подумай про Чарлі, — нагадав мені Карлайл. — Подумай про те, як він страждатиме, коли ти зникнеш.

— Я думаю про Чарлі! Це за нього я хвилююся! А що якби моєму дорогому гостю закортіло підкріпитися минулої ночі? Поки я поруч із Чарлі, він також мішень. Якщо з ним що-небудь станеться, це буде через мене!

— Це не так, Белло, — сказала Есме, знову погладжуючи моє волосся. — І з Чарлі нічого не станеться. Нам просто треба більше пильнувати.

— Більше пильнувати? — я не йняла віри своїм вухам.

— Белло, усе буде гаразд, — пообіцяла Аліса, в той час як Едвард стиснув мою руку.

І я зрозуміла, дивлячись по черзі на їхні прегарні обличчя, що жодні мої слова не вплинуть на їхню думку.

Додому ми їхали мовчки. Я була геть розбита. Попри всі мої козирні аргументи, я досі була людиною.

— Ти ні на секунду не залишатимешся сама, — пообіцяв Едвард, зупинившись біля будинку Чарлі. — З тобою завжди хтось буде. Еммет, Аліса, Джаспер…

Я зітхнула.

— Це смішно. Їм буде так нудно, що вони самі мене прикінчать, аби просто не сидіти склавши руки.

Едвард скривився на мене, мов середа на п’ятницю.

— Браво, Белло.

Коли ми повернулися, Чарлі був у гарному гуморі. Він побачив напруження поміж нами і розтлумачив це на свій копил. Із самовдоволеною посмішкою на обличчі він спостерігав, як я ладнала йому вечерю. Едвард із дозволу на хвильку відлучився — мабуть, для того, щоб перевірити обстановку. Чарлі дочекався, поки він повернеться, а потім озвучив мої повідомлення.

— Знову дзвонив Джейкоб, — мовив він, щойно Едвард увійшов на кухню. Я навіть оком не моргнула, ставлячи перед ним тарілку.

— То й що?

Чарлі насупився.

— Не будь такою мстивою, Белло. У нього був нещасний голос.

— Джейкоб заплатив тобі за піар-кампанію, чи ти рекламуєш його з власної волі?

Чарлі побурчав щось незрозуміле в мій бік, а потім тарілка з їжею урвала його нарікання.

Хоча він цього не усвідомлював, його слова влучили точно в ціль.

Моє життя зараз нагадувало гру в кості — чи буде наступний кидок на мою користь? А якщо зі мною дійсно щось станеться? Занадто жахлива помста — залишати Джейкоба з відчуттям провини за сказане.

Але я не хотіла розмовляти з ним у присутності Чарлі, який би стежив, щоб я раптом не бовкнула зайвого. В цей момент я позаздрила стосункам Джейкоба і Біллі. Як, мабуть, легко жити з людиною, від якої не маєш секретів!

Значить, почекає до ранку. Цієї ночі я, скоріш за все, не помру, а з Джейкобом нічого не станеться, якщо він покартається ще дванадцять годин. Це навіть піде йому на користь.

Коли Едвард офіційно побажав мені доброї ночі, я виглянула, щоб подивитися, хто там під зливою охороняє мене і Чарлі. Я подумки пожаліла Алісу чи хто б там не був, але на душі стало спокійно. Було гарно відчувати, що я не сама. Й Едвард повернувся в рекордно короткий строк.

Він заспівав мені колискову, як минулого разу, і відчуваючи уві сні його присутність, я проспала спокійно, без кошмарів.

Вранці, коли я ще спала, Чарлі пішов на риболовлю разом зі своїм заступником Марком. Я вирішила скористатися відсутністю нагляду, щоб здійснити божественний акт прощення.

— Дозволю Джейкобу з собою помиритися, — попередила я Едварда, потому як доїла сніданок.

— Я знаю, що ти вже давно його пробачила, — сказав він зі щирою усмішкою. — Подовгу дутися на когось не входить у твої численні таланти.

Я закотила очі, але мені було приємно. Здавалося, що Едвард справді прислyхався до того, що я йому говорила з приводу вовкулак.

Я набрала номер, навіть не подивившись на годинник. Для дзвінків було зарано, і я занепокоїлась, що можу розбудити Біллі або Джейка. Проте слухавку підняли ще перед другим викликом — значить, цей хтось був неподалік від телефону.

— Алло, — сказав понурий голос.

— Джейкобе?

— Белло! — вигукнув він. — О Белло, пробач мені! — він перескакував через слова, так кваплячись їх вимовляти. — Клянуся, що я не серйозно. Я просто ляпнув дурницю. Я був злий, але це не виправдання. Не сердься на мене, будь ласка. Будь ласочка. Я до кінця життя буду твоїм рабом і робитиму все, що забажаєш, — лише прости мене.

— Я не серджуся, і я тебе пробачаю.

— Дякую, — емоції переповнювали його голос. — Не можу повірити, що був таким покидьком.

— Не хвилюйся — я вже до цього звикла.

Він засміявся з відчутним полегшенням.

— Приїжджай до мене, — сказав він благально. — Я хочу реабілітуватися.

Я нахмурилася.

— Як?

— Як ти захочеш. Пострибаємо зі скелі.

— О, це просто геніальна ідея.

— Зі мною ти будеш у безпеці, — пообіцяв він. — Що б ти не збиралася робити.

Я поглянула на Едварда. Його обличчя було спокійне, але я була переконана — зараз не найкращий час.

— Не цього разу.

— Він на мене розлючений, правда? — при цьому голос Джейкоба був не дошкульний, а присоромлений.

— Не в тому річ. Тут… ну, є інша проблема, трохи більша, аніж шкодливий підліток-вовкулака… — я намагалася сказати це жартівливим тоном, але Джейкоба було не обдурити.

— Що сталося? — запитав він.

— Гм, — я не знала, що саме йому сказати.

Едвард простягнув руку до телефону. Я уважно подивилася на його обличчя. Воно здавалося цілком спокійним.

— Белло? — мовив Джейкоб.

Едвард зітхнув, торкнувшись рукою телефону.

— Ти не проти поговорити з Едвардом? — запитала я нерішуче. — Він хоче тобі дещо сказати.

Зависла довга пауза.

— Гаразд, — нарешті погодився Джейкоб. — Мені цікаво.

Я передала телефон Едвардові, сподіваючись, що він прочитав у моїх очах попередження.

— Привіт, Джейкобе, — сказав Едвард як найувічливіше.

Потім запала тиша. Я прикусила губу, намагаючись здогадатися, якою була відповідь Джейкоба.

— Тут хтось був — запах мені не знайомий, — пояснив Едвард. — Твоя зграя бува не натрапляла на свіжий слід?

Настала ще одна пауза, під час якої Едвард кивав, нічим не здивований.

— Ось у чому справа, Джейкобе. Я не випущу Беллу з поля зору, поки все не владнаю. В цьому нема нічого особистого…

Тут Джейкоб його перебив, і я почула з трубки звук його голосу. Він заговорив набагато гучніше. Я постаралася розібрати слова, але марно.

— Може, ти й маєш рацію… — почав був Едвард, але Джейкоб знову його перебив. Принаймні жоден із них не злився.

— Це цікава пропозиція. Ми охоче переглянемо умови договору. Якщо вдасться переконати Сема.

Потім Джейкоб стишив голос. Я а ж почала гризти ніготь на великому пальці, намагаючись прочитати Едвардів вираз обличчя.

— Дякую, — відповів Едвард.

А тоді Джейкоб сказав щось таке, від чого тінь здивування промайнула в Едвардових очах.

— Я планував іти сам, власне, — сказав Едвард у відповідь на несподіване запитання. — А її залишити зі своїми.

Джейкоб підвищив тон, і мені здалося, що він намагається бути переконливим.

— Я постараюся подивитися на це об’єктивно, — пообіцяв Едвард. — Настільки об’єктивно, наскільки зможу.

Запала пауза, цього разу коротша.

— Це не така вже й погана ідея. Коли?… Ні, нормально. Але я б хотів спочатку сам піти по сліду. Десять хвилин… Звісно, — сказав Едвард і простягнув мені телефон. — Белло?

Зніяковівши, я повільно взяла трубку.

— І про що це ви говорили? — роздратовано запитала я Джейкоба. Я розуміла, що це по-дитячому, але почувалася так, наче мене викинули з гри.

— Здається, про перемир’я. Слухай-но, зроби мені послугу, — попросив Джейкоб. — Постарайся переконати свого кровопивцю, що резервація — це найбезпечніше для тебе місце, коли його не буде поруч. Ми зможемо тебе захистити від будь-кого.