В одній лише милі за містом я натрапив на трьох піших жінок. Я подумав, що вони відстали від евакуйованих, й одразу спішився, щоб запропонувати їм свою допомогу. Та коли у тьмяному місячному світлі я побачив їхні обличчя, у мене відібрало мову. Понад усякий сумнів, то були найвродливіші в світі жінки — я таких у житті не бачив.

Я пам’ятаю, як милувався їхньою надзвичайно білою шкірою. Навіть маленька чорнява дівчинка з типово мексиканськими рисами здавалася у місячному світлі порцеляновою. Всі вони були молоді на вигляд, достатньо молоді, щоб називатися дівчатами. Я зрозумів, що вони не відстали від колони — цих трьох я б запам’ятав.

«У нього відібрало мову», — сказала найвища дівчина приємним ніжним голосом, який звучав, наче подих вітру. У неї було світле волосся і сніжно-біла шкіра.

В іншої було ще світліше волосся, така ж бліда, наче крейда, шкіра і янгольське обличчя. З напівзаплющеними очима вона хитнулася до мене і глибоко вдихнула.

«М-м-м, — зітхнула вона. — Який солоденький».

Менша дівчина, маленька брюнетка, поклала руку тій дівчині на плече і почала щось швидко говорити. Її голос був занадто м’яким і мелодійним, щоб звучати різко, але саме так вона, здавалося, хотіла, щоб він звучав.

«Зосередься, Нетті», — мовила вона.

Я завжди гарно відчував, якими стосунками пов’язані люди, і мені одразу стало ясно, що брюнетка була там за старшу. Якби це було на службі, то я сказав би, що вона найстарша за рангом.

«А він нічого… молодий дужий офіцер… — брюнетка замовкла, і я спробував щось сказати, але безуспішно. — Є ще щось… ви це відчуваєте? — запитала вона інших двох. — Він… відповідальний».

«О так», — швидко погодилась Нетті, знову потягнувшись у мій бік.

«Терпіння, — застерегла тут її брюнетка. — Я хочу його залишити».

Нетті насупилась; здавалося, вона роздратувалась.

«Краще зроби це, Маріє, ти, — сказала вища блондинка. — Якщо він для тебе такий важливий. Я вбиваю їх удвічі частіше, ніж лишаю».

«Так, зроблю, — погодилась Марія. — Я це вмію. Забери Нетті, гаразд? Не хочу захищати свою спину в той час, як намагатимусь зосередитися».

У мене волосся стало дибки, хоча я не розумів нічогісінько з того, що вони говорили. Мої інстинкти підказували, що я в небезпеці, що цей янгол не просто так згадував про вбивство, але розум узяв гору над інстинктами. Мене вчили не боятися жінок, а захищати їх.

«Ходімо на полювання», — охоче погодилася Нетті, беручи вищу дівчину за руку. Вони покрутилися — скільки грації було в тому! — й побігли в напрямку міста. Здавалося, що вони майже летіли — так швидко вони рухалися, і білі сукні роздувалися позаду них, наче крила. Я встигнув лише здивовано кліпнути, як їх уже не було.

Я обернувся і поглянув на Марію, яка дивилася на мене з цікавістю.

Ніколи в житті я не був забобонною людиною. До тієї миті я не вірив у привидів і всю подібну маячню. Та раптом я вже не був такий упевнений.

«Як тебе звати, солдате?» — запитала мене Марія.

«Майор Джаспер Вітлок, мем», — пробурмотів я затинаючись, не в змозі неввічливо відповісти жінці, навіть якщо вона була привидом.

«Я дуже сподіваюся, що ти виживеш, Джаспере, — сказала вона своїм ніжним голосом. — У мене гарне передчуття щодо тебе».

Вона зробила крок уперед і нахилила голову, ніби збираючись мене поцілувати. Я застиг на місці, хоча мої інстинкти кричали мені тікати…

Джаспер замовк, замислившись.

— Декілька днів потому, — нарешті сказав він, і не знаю, чи то він відредагував свою історію заради мене, чи тому, що від Едварда віяло таким напруженням, яке навіть я відчула, — переді мною відкрилося моє нове життя.

Їх звали Марія, Нетті та Люсі. Вони ще недовго були разом: це Марія зібрала двох інших — усі троє вижили після недавно програної битви. То було взаємовигідне партнерство. Марія хотіла помсти, а також мріяла відвоювати свої території. Двоє інших прагнули збільшити свої… угіддя, якщо можна так сказати. Разом вони збирали армію і ставилися до цього ретельніше, ніж зазвичай. Ідея належала Марії. Вона хотіла добірну армію, тому вишукувала особливих людей, які мали потенціал. Потім вона приділяла нам багато уваги і чимало часу витрачала на наше тренування. Вона навчила нас битися, а також поводитися непомітно для людей. Якщо ми гарно вчилися, то були винагороджені…

Джаспер замовк, знову редагуючи розповідь.

— Але все одно вона поспішала. Марія знала, що потужна сила перволітків за рік почне слабшати, і хотіла діяти, поки ми були ще сильними.

Коли я приєднався до банди Марії, нас було шестеро. За два тижні вона додала ще чотирьох. Всі ми були чоловіками — Марія хотіла вояків, — і через це нам було важче стриматися, щоб не скубтися один з одним. Спочатку я бився проти своїх нових товаришів по службі. Я був швидшим за інших, кращим у єдиноборствах. Марія була задоволена мною, хоча скаржилася, що їй постійно треба перетворювати нових замість тих, кого я знищив. Мене часто винагороджували, і це робило мене сильнішим.

Марія гарно розумілася на характерах. Вона вирішила призначити мене відповідальним за інших — так наче підвищила по службі. Це ідеально пасувало моїй натурі. Втрати різко зменшилися, і наша чисельність виросла майже до двадцятьох.

Багато в чому це було завдяки обережності, якої ми в той час мали дотримуватися. Моя здатність, тоді ще нечітко виражена, контролювати емоційну атмосферу навколо дала неабиякі результати. Скоро ми навчилися співпрацювати, чого не робили до нас жодні перволітки-вурдалаки. Навіть Марії, Нетті та Люсі стало набагато легше координувати дії.

Прихильність Марії до мене зростала — вона почала залежати від мене. А я ладен був цілувати землю, по якій вона ходила. Я навіть не здогадувався, що можливе інше життя. Марія говорила нам, що все так, а не інак, і ми їй вірили.

Вона попросила мене повідомити їй, коли ми з братами будемо готові битися, і мені нетерпеливилося довести їй, на що я здатний. Армія, яку я зібрав, наприкінці налічувала двадцять три особи — двадцять три неймовірно дужі перволітки-вампіри, організовані й вимуштрувані, як ніхто раніше. Марія була на сьомому небі від щастя.

Ми вирушили до Монтеррея, її колишнього міста, і вона нацькувала нас на своїх ворогів. У них на той час було лише дев’ять перволітків, і ще пара старших вурдалаків, які ними керували. Ми впоралися з ними так легко, що Марія не могла повірити в удачу, самі ж при цьому втратили лише чотирьох. То була перемога з нечувано малою кров’ю.

І оскільки всі ми були гарно вимуштрувані, все було зроблено дуже тихо. Місто перейшло в інші руки так, що жодна людина нічого не запідозрила.

Успіх зробив Марію жадібною. Скоро вона поклала око й на інші міста. За перший рік у її володінні опинилася більшість території Техасу й північна Мексика. Потім із півдня прийшли інші, які хотіли її змістити…

Джаспер провів двома пальцями уздовж злегка видимого візерунку шрамів на руці.

— Війна розгорілася з новою силою. Багато хто почав хвилюватися, що повернуться Волтурі. З тих двадцяти трьох, що входили до початкового складу, я єдиний пережив перші вісімнадцять місяців. Ми як вигравали, так і програвали. Кінець кінцем Нетті та Люсі виступили проти Марії, але ту битву ми виграли.

Ми з Марією удвох утримували Монтеррей. Війна тривала, хоч і з невеликими перервами. Думка про нові завоювання поступово згасала; почалися міжусобиці, зведення рахунків. Багато хто втратив своїх партнерів, а це те, чого ми ніколи не пробачаємо…

Ми з Марією завжди тримали напоготові з десяток перволітків. Вони нічого для нас не значили — пішаки для одноразового використання. Коли їхній термін придатності спливав, ми їх позбувалися. Моє життя минало у такому дикому ритмі, а роки збігали. Ще довго я був змушений усе це терпіти, поки не настали зміни…

Кілька десятиліть потому я подружився з одним перволітком, який, усупереч загальній тенденції, не втратив сили й пережив перші три роки. Його звали Пітер. Мені подобався Пітер — він був… цивілізованим, гадаю, саме так його можна описати. Йому не подобалося воювати, хоча він був гарним бійцем.