— Та ви просто мстите Олегові! — обурено вигукнула Рашель. — Мстите за те, що Павло завжди ставився до нього краще, ніж до вас. Це негідно, це…

Тут з-за кадру її перебив голос самого Олега:

— Годі, Рашель, не сперечайся. Мене це влаштовує. Буду другим пілотом.

Донька спохмурніла.

— Гаразд, адмірале, воля ваша. Як кажуть новоросійці, діло хазяйське. Але в такому разі я висуваю додаткову умову.

— Яку ж?

— Ви маєте офіційно визнати законність захоплення крейсера „Нахімов“ як військового трофея і відмовитися від будь-яких претензій на нього. Тільки тоді я погоджуся до вас приєднатися.

Ворушинський гмикнув:

— Губа у вас не з лопуцька. Але мені чомусь здається, що ви приєднаєтеся до нас, навіть якщо я відкину всі ваші умови. Хоча треба подумати. — Він запитливо глянув на мене. — Що скажете, коммодоре? Чи варті послуги вашої доньки цілого корабля?

Поки я вагався з відповіддю, Анн-Марі порадила:

— Погоджуйтесь, адмірале, не схибите. Це я вам ґарантую.

Атака дром-зони почалася рівно о дев’ятій годині ранку за ніколайбурзьким часом. Саме тоді, хвилина до хвилини, були перервані передачі всіх державних, громадських і комерційних засобів масової інформації Новоросії, і зі зверненням до народу виступив цар Павло, закликаючи своїх підданих до повстання проти Чужих. Своєрідним акомпанементом до його виступу став потужний удар, завданий кораблями Першої ескадри по орбітальному комплексу альвів.

Лінкор „Святий Георгій“ на цей момент перебував за тридцять мільйонів кілометрів від дром-зони і за шість з половиною астрономічних одиниць від планети, але це не заважало нам стежити за перебігом подій у режимі реального часу, без жодної затримки через відстань. Нуль-зв’язок функціонував миттєво, незалежно від дальності, і вже одне це давало новоросійському флоту величезну перевагу перед чужинцями, дозволяючи оперативно керувати діями розкиданих по всій дром-зоні ударних ґруп.

Альвійські війська, що охороняли вхід до системи, негайно спрямували у бік Новоросії повідомлення про початок атаки, проте командування орбітального комплексу мало отримати його лише через п’ятдесят хвилин, а поки воно надсилало у напрямку дром-зони панічні радіоґрами з вимогою пояснити, чому їх ніхто не попередив про вторгнення противника.

Головний удар Першої ескадри припав на ті частини орбітального комплексу, які в цей час знаходилися над Великим Південним океаном, де ще з учорашнього вечора урядом Новоросії було заборонено будь-яке судноплавство і повітряні перельоти. Це дозволяло вести вогонь з ЕМІ-випромінювачів в усіх напрямках, не побоюючись, що постраждають люди на планеті. Пучки ультракоротких хвиль такої високої інтенсивності, що на своєму шляху буквально розривали фізичний вакуум, проникали крізь силовий захист альвійських кораблів і виводили з ладу всю їхню електронну начинку. Бортові системи перетворювалися на купу мертвого залізяччя, а атомні й термоядерні реактори, в одну мить позбавлені будь-якого контролю, невдовзі вибухали.

Упродовж якоїсь чверті години в альвійській обороні було пробито чималу діру, крізь яку прорвалося близько сотні корветів. Зайнявши позиції на висоті від ста до двохсот кілометрів, вони взялися розстрілювати орбітальні позиції чужинців з тилу, а дистанційно керовані шатли знизилися до самісінької поверхні планети й забезпечили вогневу підтримку з повітря загонам поліції та інженерних військ, які штурмували наземні бази альвів, розташовані поблизу всіх великих міст. У боях брало участь і цивільне ополчення — на відміну від подій чотирирічної давності, люди не відсиджувалися вдома, а на заклик свого государя масово шикувалися в черги біля найближчих поліційних дільниць, де всім добровольцям видавали зброю й формували з них бойові дружини. У містах, зайнятих переселенцями з інших планет, тамтешні мешканці трощили альвійські військові комендатури й самостійно захоплювали необхідне озброєння та боєприпаси.

Що ж до дром-зони, то через її значні розміри події там розвивалися не так стрімко, як в околицях Новоросії. Побоюючись ґлюонних бомб, альви уникали концентрувати значні сили поблизу каналів першого роду, а тримали там лише нечисленні передові оборонні рубежі. Впоратися з ними не становило проблем — вони були миттю зметені навіть без застосування електромаґнітних гармат. Потім, відповідно до плану, ударні ґрупи розділилися на крила й рушили до заздалегідь намічених цілей — загороджувальних станцій чужинців. Побачивши, що противник розпорошив свої сили й сам іде до них у руки, альви підтягли до станцій кораблі й готувалися взяти нападників у лещата…

— Сімнадцята бриґада! — різко промовив Ворушинський, що стояв перед головним екраном. — Притримайте свої крила — Друге й П’яте. Вони випереджають ґрафік. Уповільнити розгін, а то волохатики не встигнуть зґрупуватися. Для найзабудькуватіших нагадую: не застосовувати ЕМІ без мого наказу.

Я спостерігав за всіма подіями в командному центрі, куди мене й Анн-Марі ввічливо запросив Юрій, але заздалегідь узяв з нас слово ні в що не втручатися і не давати жодних порад. Нам навіть було надано окремий термінал, через який ми могли отримувати будь-яку інформацію про хід битви.

Зрозуміло, що основна моя увага була прикута до крила з тринадцяти кораблів, яким командувала Рашель. Попри те, що вона, як і решта особового складу новоросійського флоту, була забезпечена транслятором для аварійного катапультування, точніше телепортування, я страшенно хвилювався за неї — як хвилювався б на моєму місці кожен батько. Люба дівчинка, вона обґрунтувала свої самовільні дії першим параґрафом статуту, але насправді її просто здолала спокуса. Надто вже звабливою була перспектива взяти участь у справжній битві, командуючи чудовим кораблем, і Рашель не змогла встояти, навіть якщо тим самим ставила хрест на своїй подальшій кар’єрі.

А ще я хвилювався за решту своїх хлопців і дівчат, які у складі Першої ескадри билися в околицях Новоросії. Обстановка там дедалі більше загострювалася, орбітальний комплекс альвів тріщав по всіх швах, а втрати чужинців обчислювалися вже багатьма сотнями кораблів, тоді як новоросійський флот, якщо не рахувати дистанційно керованих шатлів, втратив лише чотири корвети й один крейсер. На щастя, всі екіпажі вчасно катапультувалися й були негайно переправлені на вільні кораблі з резерву.

У дром-зоні наші втрати поки дорівнювали нулю. Відбиваючи атаки окремих винищувачів і без проблем знищуючи лазерами випущені здалека ракети з самонавідними боєголовками, крила нарешті зблизилися зі станціями, довкруж яких розвернули бойові порядки великі з’єднання ворожих кораблів. Вони вже рушили були вперед, згинаючись півколом, коли Ворушинський чітко наказав:

— Усім кораблям у дром-зоні. Заборона на ЕМІ скасована. Вперед — і хай буде з вами Сила!

Майже одночасно всі крила відкрили шквальний вогонь з електромаґнітних гармат. На відміну від лазерних імпульсів, слід від ЕМІ був помітний навіть у безповітряному просторі — вакуум не витримував такої напруги поля і породжував електронно-позитронні пари, які негайно анігілювали, випромінюючи розсіяне світло.

По всій дром-зоні заблискали спалахи кораблів і станцій, що гинули від вибухів. На екрані нашого терміналу, куди транслювалися картинки з крейсера „Нахімов“, ми побачили все це в деталях — спочатку станція, на яку припав найперший і найпотужніший удар, розкололася від вибухів термоядерних реакторів, що вийшли з-під контролю, а потім запалали, мов смолоскипи, й сусідні кораблі.

— Ну все, починається, — неголосно мовив Ворушинський, звертаючись радше до самого себе. — Тепер, друзі, тримайтеся…

Альви, переконавшись, що цей порівняно невеликий флот насправді становить серйозну загрозу, кинули на кожне крило величезні сили. Наші кораблі, відбиваючи масовані атаки, неухильно рухалися до станцій, призначених наступними цілями.

За якийсь час надійшло перше повідомлення про втрати в дром-зоні: