Поиск по метке: Современная проза

Шукачі скарбів повертаються! Тепер герої, які одного разу вже розкрили таємницю козацького скарбу, вирушають на мальовниче Поділля. Тут є старовинний княжий замок і похмурі лабіринти підземних печер. Колись у цих краях гуляв народний месник Устим Кармелюк. Вороги називали його розбійником. І десь там сподвижники Кармелюка заховали великий діамант небаченої краси. А за скарбом, звісно, полюють лихі люди. Вони хочуть забрати собі не лише діамант, а й увесь замок. Чи вдасться нашим героям — Данилові, Богданові, Льоньці та їхнім новим друзям — випередити злодіїв і врятувати замок? Чи зможуть вони розгадати усі розбійницькі загадки? Що цього разу учворить шалений страус на прізвисько Футбол? Про це все ви дізнаєтесь із нового детективу Андрія Кокотюхи. Вперед, пошук починається, час пішов на хвилини!

Люди люблять прихилятися одне до одного… До власних спогадів, снів і мрій. Але понад усе люди прихиляються до часу й віку. Певно, ЧАС частіше за Бога отримує різні рахунки від людей. Імовірно, до ВІКУ людина виставляє безліч претензій. Усім нам, незалежно від віку, хочеться, щоб наші історії закінчувалися щасливо та розпочиналися інші. Саме про стосунки з часом і віком ідеться у цій збірці, що містить легкі й іронічні оповідання та комедійну драму «24:33:42».

Нелегка щоденна праця поета-лірика, його непрості взаємини із колегами, редакторами та знайомими, а також із власною донькою, проблеми сучасної молоді, внутрішнє життя Спілки письменників з брудними чварами та інтригами переносять читача у переддень Помаранчевої революції – і все це в повісті Дмитра Стельмаха «Фарс-мажор».

Ірися Ликович (нар. 1984 р.) закінчила філологічний факультет Ужгородського Національного університету. Працювала журналістом у газеті «Думська площа» (м. Одеса). Переможець українсько-німецької премії Олеся Гончара та премії «Дебют». Автор трьох прозових книжок: «Перелітна» (2006), «Твоя дитинка» (нагороджена відзнакою «Вибір видавців» Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова – 2010») і «Татцельвурм. Тірольська історія» (2011) – номінант на премію «Книга Року» за версією Бі-Бі-Сі. Роман «Віртуалка» отримав спеціальну відзнаку Австрійського культурного форуму на «Коронації слова – 2012». Хобі – літературні переклади з угорської та німецької мов. Живе і працює у Відні. У її буднях присутні Майорка, темна кімната, сліпі та веб-камера. У її житті не залишилося місця для себе, хоча вона щодня бачить тільки власне зображення на моніторі. Віртуальна любов – така ж залежність, як наркотики чи алкоголь, – втеча від себе. Діана розуміє це, тому і зважується на бунт – бунт, за межами якого на неї чекає правда про працівниць Інтернет-бізнесу. Але чи можливо розпочати нове життя після того, як твоє оголене тіло бачили тисячі чоловіків?…

Валентин Терлецький – сучасний український письменник, поет, літературний критик, журналіст, музикант, композитор, лідер відомої рок-групи «Декаданс». У видавництві «Фоліо» в 2008 році вийшов його перший роман «Рок-н-рол, стакан, кохання», який став одним з переможців конкурсу міського молодіжного роману «Графіті». Роман «Подзвін з-під води» є вже п’ятим у творчому доробку В. Терлецького. Вона – молода жінка, життя якої втратило сенс після загибелі в аварії коханого. Він – молодий чоловік, у якого страшна хвороба відібрала кохану дружину. Місце їх зустрічі – кабінет психотерапевта, де зібралися люди, яким довелося пережити жахливу трагедію – втрату близької людини. Чи зможуть ці двоє знову відчути себе щасливими, покохати одне одного, чи цим вони зрадять своє кохання і приречені до самої смерті жити одними спогадами про втрачене щастя, коли життя – то вже не життя, а лише подзвін з-під води…

Андрій Курков (нар. 1961 p.) – журналіст, письменник, сценарист, автор понад двох десятків книжок. Його твори перекладено англійською, німецькою, французькою, іспанською, голландською, турецькою та іншими мовами. Курков – один із найпопулярніших авторів пострадянського простору, чиї книжки потрапили в топ-десятку європейських бестселерів. Недарма його визнано в Європі сучасним російськомовним письменником № 1. «Бікфордів світ» – це дуже серйозна та дуже сумна казка, сюжет якої складно переказати. Головні її теми – пам'ять і страх. Пам'ять про дитинство, розчарування у реальному світі, побоювання будь-яких змін, відсутність бажань, комплекс провини і безсилля перед життям. Роман жорсткий, абсурдний, проте цілком логічний. Ми всі прив'язані до бікфордового шнура в цьому вибуховому світі й тягнемо його за собою все життя.

Олексій Кононенко (нар. 1957 р.) – автор більше двох десятків книг та понад ста пісень, лауреат Всеукраїнської премії ім. Івана Огієнка (2003), заслужений діяч мистецтв України (2004), член Національної спілки письменників України. У видавництві «Фоліо» вийшли друком його книжки: «Щоденник чоловіка на межі сторіч», «Абетка», «Десять кошенят», «Азбука дороги», «Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану», «Энциклопедия славянской культури, письменности и мифологии». Модест Окунь, простий сільський хлопець, пішов працювати охоронцем до свого колишнього шкільного товариша і перебрався до міста. Там він зустрів своє кохання, зазнав зради найкращого друга, зрозумів, що людина – лише іграшка в руках можновладців, якої у будь-яку мить можуть позбутися, і врешті-решт, перетворився на безжального месника, котрий жорстоко помстився своїм кривдникам.

Що це, бульварний роман? Може й так, тим більше що й сам автор цього не заперечує. Адже в «Празькому цвинтарі» є змови, підземелля, повні трупів, кораблі, що злітають на повітря посеред виверження вулкана, вбиті абати, що воскресають кілька разів, нотаріуси з накладними бородами, сатанистки-істерички, які відправляють чорні меси, карбонарії й паризькі комунари, масони, фальшиві «Протоколи сіонських мудреців», і так далі й таке інше. Втім, у читача, що має гарну звичку думати, відразу ж виникає відчуття, що про все це він уже десь чув або читав. І це дійсно так. Крім капітана Симоніні, головного героя книжки, усі інші персонажі нового роману Умберто Еко існували насправді й робили саме те, що описане…

Тієї осені трапилося необоротне та нехарактерне для нашого міста – одночасно пофарбували всі лави, тому нам не було, де сісти. І лише замети з листя намагалися якось розвіяти по-совковому синю ґаму. Все наше щастя полягало у абстракціях та відокремленні від навколишнього середовища. Ми одягали великі чорні окуляри та великі навушники, коли виходили на вулиці, намотували на шиї шалики, щоб не бути здутими вітром. Свого часу, кожен з нас загубився у вирі міста Києва та був змушений втекти сюди, щоб продовжувати творити тільки для себе. Не зважаючи на вимоги комерції.. Тоді ми вчинили геройський вчинок – дивилися "Віднесені вітром" з початку до кінця, та милувалися рибками в акваріумі. Боліла голова, а ми не зважали – головне, щоб залишилася м'юзика та М'юз. Ми сідали в кабріолети та подорожували, аби тільки не...