Поиск по метке: Современная проза

Ця книжка про те, як чиясь кров може бути коштовна. Про силу людського крику, людського сміху, людського плачу. Про те, як діти прибувають до батьків Буговою течією, про всіх дітей. Про закони людської крові які лишають її жити і роблять прекрасною. І ще про те, як жахливо зникнуть зі світу всі, хто опиратиметься цим законам. Як вода змиє їхні кості. І трошки про Радість Несказанну.

Повість найвидатнішого сучасного українського майстра прози з пригодницько-фантастичною фабулою (так званий мислительний детективи) — жанр, більше опрацьований у літературі західно-європейській, аніж в українській. Повість було інсценізовано й поставлено в театрах Києва та Львова.

Твори монологічні, ще й, так би мовити, із народних вуст, з’являються в художній прозі нечасто, адже вимагають від автора граничного наближення до свого героя, перейнятості світом його переживань, думок, слів, учинків. І пропонований тут роман письменника й видавця зі Львова значною мірою відповідає цим критеріям. Але насамперед маємо вельми позитивне, енергонаснажливе чтиво, в якому життя галичанки-львівянки — від передвоєнного до нашого часу — постає у всякій можливій правдивості й химерності, трагічності й комічності. Для широкого кола читачів.

До нової книжки найвидатнішого сучасного українського майстра прози дібрано три філософські повісті з пригодницько-фантастичними фабулами (так звані мислительні детективи) — жанр, більше опрацьований у літературі західно-європейській, аніж в українській. Завершує книгу «Маленьке вечірнє інтермеццо» — зразок гумористично-фантастичної повісті. Повісті «Птахи з невидимого острова» та «Початок жаху» було інсценізовано й поставлено в театрах Києва та Львова.

Книгу Марини Соколян «Цурпалки» варто розцінювати початком цілком автономного й самобутнього творчого досвіду, який не покладається на домінуючі в 90-х роках знакові системи. Втім, окремої уваги заслуговує висока культура слова письменниці, що мотивується — у першу чергу — доброю освітою.

Чи існує в літературознавстві поняття «роман-нарис»? У кожному разі в літературі такий роман уже є. Як то в романах, читач знайде тут любовну історію, кілька розгалужених сюжетних ліній та всілякі подорожні пригоди. Але, як то в нарисах, важливішими за події в цьому тексті є самі герої, а важливішими за героїв — атмосфера і середовище. Зокрема — українська атмосфера дев’яностих-нульових і середовище більш-менш мистецького Львова, пропущені через «очуднену» призму свідомості американського напівукраїнця Елайджи. Наскільки болісними чи, навпаки, комічними виявляться його прозріння від зіткнення уявної України з реальною? Як то з найсмачнішими товарами в duty free, відповідь на це запитання призначена винятково для дорослої аудиторії.

Ґюнтер Ґрасс (1927 р.н.) — німецький письменник, есеїст, скульптор, художник, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури 1999 року. Данціґ і німецькі умонастрої середини XX століття — тема повісті Ґ. Ґрасса «Кіт і миша» (1961), в якій розповідається історія юного Йоахіма Мальке, безрозсудного і самовпевненого підлітка, що шукає і добивається загального визнання. Він потрапляє на фронт, стає героєм. Але в рідній школі, де він з'являється з Залізним хрестом на грудях, йому відмовлено у пишному вшануванні. Цей удар по самолюбству його ламає, що й призводить до трагедії.

Книжку «Сатирикон-XXI», яка охопила основний масив прозового й поетичного доробку Олександра Ірванця 50-річнний поет, прозаїк, перекладач та есеїст подарував собі до ювілею. До збірки увійшли вже відомі читачеві два романи Олександра Ірванця: «Рівне/Ровно» та «Хвороба Лібенкрафта», оповідання, які раніше вийшли друком у книжці «Загальний аналіз», та вірші, що їх можна прочитати на сторінках збірки «Мій хрест». Окрім виданих раніше творів, книжка приваблює і новими творами: поемою «Білорусь» та оповіданням «Play the game». Відтак «Сатирикон-XXI» став своєрідним підсумком трьох десятиліть творчої діяльності автора.

Роман «Біла тінь» уперше був опублікований у журналі «Вітчизна» 1974 року й одразу підданий нищівній ідеологічній критиці. Книгою тоді виданий не був. Тільки після публікацій російською, литовською, болгарською, чеською, німецькою, іспанською мовами його було видруковано в Україні у спотвореному вигляді. Нині твір видається за першорукописом. У романі автор намагається проглянути в глибінь молодої душі, зрозуміти, що рухає людиною в добрі та злі, кидає її у прірву пристрасті, страждань, возносить. Це історія кохання двох молодих науковців та родинного життя двох старших, це історія самовизрівання характерів з перемогами над собою і поразками в горнилі гострих психологічних колізій.

Наталка Сняданко (нар. 1973 р.) — журналіст, перекладач, авторка кількох прозових книг, у тому числі «Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки» та «Чебрець в молоці», що вийшли у видавництві «Фоліо». Її прозу перекладають у Польщі, Росії, Білорусії, Чехії, Німеччині, Швейцарії, Іспанії. «Комашина тарзанка» — нова книга Н. Сняданко. Коли подружня пара, яка переживає напружений період стосунків, вирішує зупинитися на ночівлю у розташованому посеред густого лісу готелі, вона ще не знає, наскільки сильно це змінить її життя. Стосунки між двома людьми часто схожі на тонку тарзанку, натягнуту між двома берегами стрімкого потічка, впасти з якої настільки ж нескладно, як і дістатися з кінця в кінець…

Повість Наталки Сняданко “Колекція пристрастей” без сумніву лише з великою натяжкою можна віднести до так званої “жіночої еротичної прози”, хоча вона, повість, має всі ознаки бестселера, яким свого часу стали “Польові дослідження українського сексу”. Однак характер цієї прози можна охарактеризувати радше як анти-Забужко. Це стосується як стилістики та засобів вираження, так і, — умовно кажучи, — “соціально-психологічного” портрету протагоніста (чи то пак — протагоністки). Можна говорити також про особливості природи комплексів, сублімація яких призвела до появи обидвох творів, про зміни у хронографії, але найважніше мабуть — полярність сугестивних реакцій: аґресивно-екстравертні спроби трансформувати реальність, виходячи з власних вагінально-рецепторних потреб в одному випадку, й інтравертивний, рефлексійно-рефлекторний скепсис як форма самозахисту — в іншому. Втім, усе це — лише недолугі чоловічі спроби класифікувати незбагненну жіночу природу, котра, як відомо, класифікації не підлягає. Читаймо.