Литература 20 века - скачать книги или читать онлайн. Страница 20

Гондла – жених незавидный, он некрасив и горбат, к тому же христианин, но он ирландских королевских кровей. Невеста – Лера – исландская красавица, знатного рода. Ей бы больше подошёл местный жених – Лаге. Он силён, красив и удачлив, почитает языческих богов. Лаге предлагает назначить поединок за сердце Леры. Гондла отказывается от драки, очаровывая слушателей игрой на лютне, пока не появляется отряд ирландцев и Гондла не становится королём двух островов. Он собирается крестить исландцев, но те противятся и в разочаровании Гондла убивает себя мечом во имя Спасителя.

Відомий австрійський поет, романіст і драматург Франц Верфель (1890–1945) народився в заможній єврейській родині у Празі (на той час Австро-Угорщина). Вчився в університетах Праги, Лейпцига, Гамбурга. У 1915–1917 рр. воював у лавах австрійської армії на російському фронті. У 1929 р., подорожуючи Сирією, Верфель відвідав у Дамаску килимову фабрику, де побачив сотні виснажених, обірваних дітей вірменських біженців. Це спонукало його написати роман «40 днів Муса-Дага», щоб розповісти європейському читачеві про геноцид вірменського народу в Османській імперії 1915–1916 рр. В основу твору покладено реальні історичні події. Не можна без хвилювання читати про випробування, які випали на долю вірменів, зокрема головного героя Габріеля Багратяна – людини з європейською освітою, колишнього офіцера турецької армії, одруженого з француженкою, який, так уже судилося, раптом опинився на своїй батьківщині у найжахливіші часи…

Девід Герберт Лоуренс (1885–1930)□– англійський письменник початку ХХ століття, відомий перш за все своїми психологічними романами. Найкращий з них – «Коханець леді Чаттерлі», з якого почалася європейська еротична література. Цей твір приніс авторові найбільший успіх і найгірше розчарування. Його публікація в 1928 році викликала обурення в пуританської Англії, де секс вважали гріхом, брудною справою, а відвертий опис еротичних сцен – майже злочином. У романі розповідається про життя пари вищого світу Чаттерлі. Він – аристократ-інвалід, вона – молода леді, яка не має задоволення в сексі й вже втратила надію на материнство через каліцтво чоловіка,□– закохується в лісника. Вічна тема: любов, пристрасть, зрада, обов’язок… Лоуренс спокусився на святе святих – «зламав» у своїй книжці всі станові відмінності. Роман був визнаний у Великої Британії аморальним, його заборонили, а готовий тираж вилучили й знищили. І лише в 1960 році після гучного судового процесу, який сколихнув всю країну, книгу реабілітували.

Стефан Цвейг (1881–1942), видатний австрійський письменник, одного разу сказав: «…історія Франції ХІХ століття без розгадки таких особистостей, як Фуше, була б неповною». Бідний церковний учитель, який починав разом з першими революціонерами, став мільйонером за буржуазної Директорії, герцоґом і могутнім міністром поліції за Наполеона, сприяв відновленню монархії Бурбонів. Він, за словами Бальзака, мав «більшу владу над людьми, ніж Наполеон», якого переміг у психологічному двобої, як і Робесп’єра, зрадив обох, а також тисячу інших. Секрет політичного довголіття (25 років!) Фуше простий: вчасна заміна маски, абсолютна відсутність совісті й принципів.

«Земля людей» – найвідоміший після «Маленького принца» твір Антуана де Сент-Екзюпері. Це – збірка невигаданих епізодів з життя автора, спогадів, роздумів. Тема та ж сама – люди, їх праця, що перетворює землю, їх стосунки, їх думки і цивілізація.

Книги английской писательницы Дафны Дюморье (1907–1989) стали классикой литературы XX века. Мастер тонкого психологического портрета и виртуоз интриги, Дюморье, как никто другой, умеет держать читателя в напряжении. Недаром одним из почитателей ее таланта был кинорежиссер Альфред Хичкок, снявший по ее произведениям знаменитые кинотриллеры, среди которых «Ребекка», «Птицы», «Трактир „Ямайка“»…

«В то утро Шерлок Холмс пребывал в философско-меланхолическом настроении. Его активная, деятельная натура иной раз давала такую реакцию.

«Шерлок Холмс долго стоял, склонившись над микроскопом с небольшим увеличением, затем выпрямился и с торжествующим видом повернулся ко мне:

«Мистер Шерлок Холмс занимался расследованием преступлений двадцать три года; семнадцать из них он позволил помогать ему и вести записи о его приключениях, благодаря чему у меня накопился огромный материал. Проблема даже не в том, о чем писать, а в том, чтобы отобрать лучшее. Дела распределены по годам и занимают целую полку; кроме того, есть несколько курьерских сумок, доверху набитых документами, – бесценный источник не только для студента, изучающего криминалистику, но и для всех, кого интересуют скандальные события из общественной и политической жизни Викторианской эпохи…»

«Мистер Шерлок Холмс всегда придерживался мнения, что мне следует опубликовать удивительные факты, связанные с профессором Пресбери, хотя бы для того, чтобы раз и навсегда положить конец темным слухам, которые лет двадцать назад всколыхнули университет и до сих пор повторялись на все лады в лондонских научных кругах. Однако по тем или иным причинам я долго не имел такой возможности, и подлинная история этого любопытного дела так и оставалась погребенной в коробке со многими и многими записями о приключениях моего друга…»

«Где-то под сводами банка «Кокс и компания» на Чаринг-Кросс хранится видавшая виды жестяная курьерская коробка. На ее крышке краской выведено мое имя – Джон Г. Уотсон, доктор медицины, бывший военнослужащий индийской армии. Коробка доверху набита бумагами; большей частью это мои записки, рассказывающие о необыкновенных делах, которые в разное время расследовал мой друг мистер Шерлок Холмс. Часть из них, далеко не рядовых, закончилась полной неудачей для Холмса, и потому они едва ли стоят упоминания…»

«Не думаю, что какое-либо из моих приключений с Шерлоком Холмсом начиналось столь неожиданно и драматично, как дело, получившее впоследствии название «Три конька». С Холмсом мы не виделись несколько дней, и я понятия не имел, чем он занимался все это время. Однако, явившись к нему как-то утром, я застал его в приподнятом настроении. Холмс был необычно разговорчив, он усадил меня в старое, потрепанное кресло у камина, а сам устроился напротив с трубкой в зубах. Знай я, что последует дальше… Впрочем, не буду забегать вперед, начну по порядку…»