Командир повільно підвів голову.

— Той файл, який я завантажив з Інтернету... то був...

Сюзанна намагалася триматися спокійно. Тепер усі компоненти гри змістилися і стали бачитися в інакшому світлі. Ніколи не було ніякого незламного алгоритму, ніякої «Цифрової фортеці». Файл, що його Танкадо виставив в Інтернеті, являв собою зашифрований вірус, скоріш за все запечатаний якимось модифікованим варіантом масового шифрувального алгоритму, достатньо міцним, щоб тримати всіх охочих подалі від гріха — усіх, окрім АНБ. «Транскод» зламав цю захисну печатку — і випустив вірус на свободу.

— Мутаційні рядки, — каркнув командир. — Танкадо сказав, що вони — просто частина алгоритму. — Із цими словами Стретмор знову важко опустився на стіл.

Сюзанна добре розуміла біль, що його відчував командир. Він цілковито захопився «Цифровою фортецею» і став жертвою обману. Танкадо і не збирався продавати свій алгоритм жодній комп’ютерній компанії. Бо насправді ніякого алгоритму не було. Був блеф. «Цифрова фортеця» — то був привид, фарс, наживка, навмисне створена для того, щоб її проковтнуло АНБ. Танкадо ховався за лаштунками і, слідкуючи за кожним кроком Стретмора, смикав за мотузочки.

— Я обійшов «Лабети», — простогнав командир.

— Але ж ви не знали.

Стретмор люто гепнув кулаком по столу.

— А мав знати! Господи, ну й псевдо він собі придумав! NDAKOTA! Ви лишень погляньте!

— Про що ви?

— Та він із нас просто насміхався! Та це ж просто бісова анаграма!

Сюзанна на мить задумливо завмерла. NDAKOTA — анаграма? Вона уявила собі літери й почала їх подумки переставляти: «Ndakota...Kado-tan...Oktadan...Tandoka...»

У неї підкосилися ноги. Стретмор мав рацію. Усе було ясно як Божий день. Як же вони пошилися в дурні? Північна Дакота — ніяка то була не згадка про північноамериканський штат — то Танкадо сипав сіль на рану! Він навіть послав АНБ попередження, нахабну наводку, що він і є той самий NDAKOTA. А насправді треба було читати TANKADO. Але найкращі шифрувальники у світі цього не помітили — як він і сподівався.

— Танкадо з нас збиткувався, — сказав Стретмор.

— Вам слід перервати роботу «Транскоду», — заявила Сюзанна.

Стретмор невидющими очима уставився на стіну.

— Командире! Вимкніть його! Бозна, що там у ньому відбувається!

— Я намагався, — прошепотів Стретмор слабким та безпорадним голосом — таким вона його іще не бачила.

— Що ви хочете сказати — я намагався?

Стретмор повернув до неї монітор. Його екран набув якогось химерного чорнувато-сірого відтінку. Унизу, у діалоговому вікні, були зафіксовані численні спроби вимкнути «Транскод». І всі вони супроводжувалися однією відповіддю:

По Сюзанниній спині пробігся холодок. «Неможливо перервати роботу? Але ж чому?» Вона побоювалася, що вже знає відповідь.

«Так он у чім полягає помста Танкадо! Знищити “Транскод”! Роками Енсей Танкадо мріяв про те, щоби світ дізнався про «Транскод», та ніхто йому не вірив. Тому він вирішив знищити цього велетенського звіра самотужки. І він загинув у боротьбі за те, у що вірив, — за право людини на приватне життя».

А внизу вили сирени.

— Треба вимкнути все електроживлення, — сказала Сюзанна тоном наказу. — Негайно!

Вона знала, що коли поквапитися, то можна врятувати цю воістину велику машину паралельного обробляння даних. Кожен комп’ютер у світі — від простеньких персональних машин до систем керування супутниками НАСА — мав супернадійний вмонтований страхувальний пристрій на той випадок, коли трапиться така ситуація, як тепер. Це був грубий та примітивний прийом, але він завжди спрацьовував. Називався він «висмикнути штепсель».

Вимкнувши аварійне живлення в шифровідділі, вони змусять вимкнутися й «Транскод». А вірус видалять пізніше. То буде нескладно — просто взяти й переформатувати цупкі диски «Транскоду». Переформатування повністю знищить усе, що містить пам’ять комп’ютера — дані, програми, вірус — геть усе. У більшості випадків переформатування призводило до втрати тисяч файлів, на створення яких інколи йшли роки роботи. Але «Транскод» був не такий — його можна було переформатувати практично без втрат. Паралельний процесор проектувався думати, а не запам’ятовувати. Усередині «Транскоду» фактично не зберігалося нічого. Зламавши код, він посилав результати до головного банку даних АНБ, щоб...

Сюзанна заціпеніла, як укопана. Вона вмить усе зрозуміла — чітко і ясно — і прикрила рот рукою, приглушуючи крик.

— Головний банк даних!

Стретмор витріщався в темряву. Вочевидь, він уже раніше про це здогадався. І мовив неживим, відстороненим голосом:

— Так, Сюзанно. Головний банк даних...

Вона безпорадно кивнула. «Танкадо скористався “Транскодом”, щоб підкинути вірус до нашого головного банку даних».

Стретмор похмуро кивнув на свій монітор. Сюзанна знову поглянула на екран, під діалогове вікно. По всій нижній частині екрана розтягнувся напис:

Сюзанна аж похолола. В АНБ зберігалася найсекретніша інформація країни: протоколи військового зв’язку, коди підтвердження даних радіотехнічної розвідки, особисті дані шпигунів за кордоном, проекти передових видів зброї, цифровані документи, торгові угоди — цей список був нескінченним.

— Танкадо не посмів би! — впевнено сказала вона. — Знищення носіїв секретної інформації країни?

Сюзанна не могла повірити, що Танкадо насмілиться напасти на банк даних АНБ. Вона витріщилася на його повідомлення:

— Правда? — спитала вона. — Правда про що?

Стретмор важко дихав.

— «Транскод», — каркнув він. — Правда про «Транскод».

Сюзанна кивнула. Усе складалося докупи. Танкадо змушував АНБ розповісти всьому світу про суперкомп’ютер. Фактично, це був шантаж. Він поставив АНБ перед вибором: або сказати світу правду про «Транскод», або втратити банк даних. Сюзанна зі страхом та мимовільною повагою уставилася на текст. Унизу екрана лиховісно блимав один-єдиний рядок:

Дивлячись на пульсуючі слова, Сюзанна все збагнула — і про вірус, і про пароль, і про перстень Танкадо, і про майстерно замислений шантаж. Пароль не мав жодного стосунку до замикання чи відмикання алгоритму — він був протиотрутою. Цей пароль зупиняв вірус. Сюзанна багато читала про подібні віруси: вбивчі програми, що містили вмонтовані «ліки» — таємний ключ для знешкодження вірусу.

«Танкадо ніколи не планував знищити банк даних — він хотів змусити нас публічно визнати існування «Транскоду»! І тоді він надасть нам ключ, щоб ми мали змогу цей вірус зупинити!»

Тепер Сюзанна збагнула, що в плані Танкадо стався жахливий збій: японець не збирався помирати. А збирався сидіти в якомусь іспанському барі й дивитися прес-конференцію Сі-ен-ен про надсекретний комп’ютер-дешифрувальник, який США мали у своєму розпорядженні. Він планував, що після цієї прес-конференції зателефонує Стретмору, прочитає зі свого персня пароль і врятує банк даних від знищення. А потім, добряче повтішавшись, зникне в тінь як справжній герой боротьби за громадянські права.

Сюзанна гепнула кулаком по столу.

— Нам треба будь-що знайти той перстень! Бо він — єдиний справжній пароль! — Тепер вона розуміла все: не було ніякого напарника на ім’я Північна Дакота, не було пароля-дубліката. Навіть якщо АНБ публічно заявить про існування суперкомп’ютера, то поряд уже не буде Танкадо, щоб врятувати ситуацію.

Стретмор мовчав.

Ситуація була набагато серйознішою, аніж Сюзанна могла собі уявити. Приголомшувало в цій ситуації те, що Танкадо дозволив собі зайти так далеко. Він, вочевидь, добре усвідомлював, що станеться, якщо АНБ не роздобуде того персня, однак в останні секунди свого життя віддав свій перстень першому зустрічному. Він навмисне зробив так, щоб перстень не потрапив до рук АНБ. Утім, Сюзанна прекрасно розуміла, що цього й слід було очікувати від Танкадо, бо він подумав, що то саме вони вбили його!