Виразним жестом академік Риндін спинив оплески.

— Друзі і товариші, не поспішайте. Прибережіть оплески до нашого повернення. Перед нами — велика, важка і тривала подорож по незнаному океану Всесвіту. З цього приводу мені згадується красива стародавня казка, відомий поетичний грецький міф про аргонавтів. Пам’ятаєте його? Цей міф розповідає про відважних казкових героїв, старогрецьких моряків, які на малесенькому кораблику вирушили в далеку подорож на розшуки золотого руна, шкури чудесного барана, яка мала, як вони вірили, чарівні властивості. На своєму маленькому кораблі, що називався “Арго”, моряки подолали Егейське море, подолали невідоме їм до того часу грізне Чорне море, яке здавалося мандрівникам загадковим, таким, що ховає в собі невідомі небезпеки. Древній міф розповідає, як відважні моряки вийшли переможцями з сміливого поєдинку з грізними силами природи і знайшли своє золоте руно в Колхіді, як називалося тоді наше Закавказзя. Героїчні мандрівники на кораблі “Арго”, славні аргонавти перемогли! Думаючи про нашу подорож, я завжди згадую цю красиву і наївну казку… Я думаю: адже й ми, подібно старогрецьким аргонавтам, попливемо по невідомому безкрайому океану Всесвіту, долаючи його бурхливі ефірні хвилі, можливі, хоча й не знані нами ще бурі й шторми, борючися з могутніми силами космічних стихій і намагаючись відшукати наше золоте руно, наше ультразолото… Сучасні аргонавти Всесвіту сподіваються досягти не менших успіхів, ніж стародавні аргонавти грецького міфу!

Академік Риндін спинився схвильований. Потім він підвів руку, наче заспокоюючи і себе, і слухачів:

— А проте — це, звичайно, тільки поетичне порівняння. Друзі мої, пробачте мені його; повірте, вчені також дуже люблять поезію! Отже, сьогодні, дорогі товариші, ми надовго прощаємося з вами. Як ви вже знаєте, через кілька діб ми вилітаємо з першої в історії людства міжпланетної станції біля підніжжя Казбеку. Чому обране це місце для старту нашого корабля? Ви знаєте, що для вильоту в світовий простір, у космос, астроплан мусить розвинути так звану космічну швидкість, — для Венери вона дорівнюється одинадцяти і п’яти десятим кілометра на секунду. Це величезна швидкість, а розвинути її треба надзвичайно хутко, витративши при цьому дуже багато палива. І ось ми насамперед використали швидкість обертання самої Землі з заходу на схід. Астроплан стартує в районі Центрального Кавказу на сорок третім градусі північної широти. Швидкість обертання Землі на цьому градусі складає близько трьохсот сорока метрів на секунду. Можна вважати, що ці триста сорок метрів на секунду є нашим прямим виграшем, чи не так? Адже ми полетимо в напрямі з заходу на схід, себто використаємо цю готову швидкість. Далі, ми розгонимо астроплан уздовж злітної рейкової доріжки, яка веде на вершину Казбеку і там обривається. Що це дає нам? Астроплан аж до кінця злітної доріжки не витратить жодного грама власного палива: його потягне за собою ракетний візок. Ракетні двигуни візка швидко розгонять астроплан і виведуть його на вершину Казбеку, на висоту близько п’яти кілометрів, де опір повітря майже вдвоє нижче, ніж на рівні моря. Це буде тривати всього двадцять п’ять секунд, але за цей час астроплан дістане швидкість шістсот метрів на секунду, як бачите, дуже чималу. На вершині Казбеку, де обривається злітна рейкова доріжка, візок скотиться по рейках назад, униз, витративши цілком свій запас палива. А звільнений астроплан полетить далі, продовжуючи прискорювати політ, бо в той момент, як він відділиться від візка, почнуть працювати його власні ракетні двигуни.

Академік Риндін знову зробив паузу. І тепер, коли він заговорив після неї, голос його зазвучав м’яко і проникливо: так говорять про друзів, про справжніх, випробуваних товаришів.

— Три чоловіки будуть пасажирами астроплана “Вене-ра-1”. На мене покладене керівництво експедицією, моїми товаришами є відомий геолог і хімік Вадим Сергійович Сокіл і визначний китайський вчений енергетик товариш Ван Лун, професор Шанхайського інституту. Нас, як бачите, дуже мало. Тому кожному з нас доведеться виконувати цілий комплекс обов’язків. З цієї причини нам довелось всерйоз вивчити й нові спеціальності — в додаток до тих, якими ми володіли раніше. Професор Ван Лун несе додатково обов’язки штурмана нашого корабля, радиста, фото— і кінооператора. Крім того, на нього покладені фізіологічні дослідження під час польоту, а також відповідальність за наш побут, яку він поділяє з Вадимом Сергійовичем Соколом: обидва вони позмінно виконуватимуть ще й обов’язки повара астроплана. Правда, керівництво в цьому важливому ділі належить товаришеві Ван Луну як більш досвідченому мандрівникові, ніж товариш Сокіл, але про це я скажу пізніше. Так чи інакше навантаження товариша Ван Луна — не з малих. Вадим Сергійович Сокіл, природно, буде зайнятий фізичними і хімічними дослідами і біологічними дослідженнями, збиранням мінералогічних і петрографічних зразків; на ньому ж лежать метеорологічні спостереження — і він таки є запасним водієм астроплана. Втім, товариш Ван Лун теж зуміє в разі потреби зайняти місце за пультом керування: адже ми понад рік займалися тренуванням і підготовкою до польоту. До речі, я хотів би тут-таки відзначити одну, хоча й випадкову, але дуже важливу для нас обставину, яка виявилася виключно позитивною для експедиції. Радянський уряд з радістю включив до складу експедиції представника китайського народу, нашого друга професора Ван Луна. Під його керівництвом Шанхайський інститут енергетичних проблем розробив і створив для астроплана “Венера-1” дотепну, цілком оригінальну й цінну систему здобування електроенергії протягом всього перельоту. Ця блискуча конструкція товариша Ван Луна радикально розв’язала одне з найважливіших питань, яке стояло перед конструкторами астроплана. Ми з надміром забезпечені тепер електроенергією з моменту вильоту корабля і до його повернення на Землю, — ось що дав нам науковий і технічний талант професора Ван Луна! Але крім того, виявилося, що цей видатний китайський вчений, який увійшов до складу нашої експедиції, є в той же час і досвідченим мандрівником і пристрасним мисливцем на крупного звіра. Досить сказати, що професор Ван Лун об’їздив весь Китай, Сибір, Індію і Індокитай, беручи участь і керуючи деякими дослідницькими експедиціями Всекитайського географічного товариства. Ви, звичайно, чули й читали, що на Венері нашій експедиції доведеться, можливо, зустрітися з небезпечними і численними хижими тваринами. Ми мусимо бути готовими до всього — навіть до зустрічі з доісторичними потворами, які можуть виявитися на Венері. Ця молода планета, як ви знаєте, значно молодша від Землі, там не може ще бути людей. Проте на Венері можуть бути невідомі нам тварини, можливо, — хижаки. Якщо це так, — товариш Ван Лун буде нашим надійним захисником. Його досвід мандрівника і мисливця дуже згодиться експедиції. Ну, звісно, ми можемо тільки пошкодувати, що наш астроплан не в змозі вмістити в собі бодай одного з представників тваринного світу Венери, бо товариш Ван Лун напевно допоміг би нам спіймати, привезти на Землю й показати вам як зразок хоча б одного з них!

Микола Петрович Риндін знову перечекав, поки уляжеться в залі сміх, викликаний його жартівливим жалкуванням, і закінчив:

— Всі ми, члени команди астроплана “Венера-1”, добре встигли узнати один одного за час підготовки. Ми маємо все необхідне для далекої подорожі, — для наших запасів використана вся корисна площа корабля. Через сто сорок шість днів після вильоту з Землі ми опинимося на Венері, де за умовами астронавігації нам доведеться пробути досить довго — чотириста шістдесят сім днів: раніше вилетіти на Землю ми не зможемо. За цей час експедиція в міру можливості вивчить незнану планету, спробує відшукати ультразолото — і привезе його на Землю в подарунок любимій Батьківщині. Збувається давня мрія людства, що віками здавалася красивою, але нездійсненною казкою. Ще зовсім недавно, у п’ятдесятих роках нашого сторіччя, міжпланетна подорож лишалася практично неможливою, хоча світова наука вже оволодівала атомною енергією. Тоді, як і раніше, Радянському Союзові і його друзям доводилося витрачати надто багато сил на оборону. Цей трудний період — позаду. Переставши побоюватися нападу, наші народи цілком віддали всі свої сили мирному будівництву, розвиткові науки й техніки. Минуло всього кілька десятиріч, і людство бачить, як могутня атомна енергія, яка служить не справі війни, а справі миру, дає нашим народам можливість здійснити вікову мрію, перетворює подорож до іншої планети в реальність. Тому й прикуті зараз до нашої країни, великого Радянського Союзу, погляди, думки й почуття всіх людей земної кулі: Радянська країна вперше в світі втілила в життя давню мрію кращих умів людства і починає оволодівати світовим простором! Мені хочеться сказати вам лише одне. Учасники першої міжпланетної експедиції безмежно вдячні Батьківщині за довір’я і переконані, що виправдають його. До побачення, дорогі друзі і товариші, до побачення! Через чотири дні — старт нашого астроплана “Венера-1”. У неділю, о дванадцятій годині дня ми вилітаємо у світовий простір. До побачення, друзі і товариші!