який описує подорож Вадима Сокола, Галі Рижко і Ван Луна по нетрях Венери, знайомство мандрівників з химерним рослинним світом планети і закінчується тривожними сигналами, які подає академік Риндін, що залишався в астроплані.

— Астроплан застряв кормовою частиною!

— Стабілізатори цілі й непошкоджені!

— У правого сопла пом’ятий край!

— З правого ж таки боку в корпусі кілька вм’ятин!

Галя Рижко виголошувала ці уривчасті фрази, кожного разу повертаючи перед тим маленький вимикач на грудях скафандра. Цим вона включала переносну радіоустановку, прикріплену ременями в неї на спині. Радіохвилі несли її повідомлення до міжпланетного корабля, де до них уважно прислухався Микола Петрович. Він відзначав на схемі астроплана, що лежала перед ним, ті пошкодження, про які сповіщала йому Галя.

Звичайно, можна було б і не вдаватися до переносної радіоустановки, бо на такій маленькій відстані досить було б і постійного передавача, вмонтованого в скафандрі. Але мандрівники мали на увазі після огляду астроплана зробити вилазку за міжгір’я. А звідти доповідати Риндіну можна було вже тільки за допомогою значно потужнішої переносної радіоустановки, бо передавач скафандра не перекрив би велику відстань.

Огляд астроплана не приносив нічого втішного. Міжпланетний корабель, упавши на поверхню Венери, котився, очевидно, вниз, у міжгір’я, — про це свідчили глибокі вм’ятини в його металічному корпусі. Добре ще, хоч обійшлося без пробоїн і серйозних пошкоджень. Але годі було й думати про легке визволення міжпланетного корабля із скель, які оточували його.

Повернення на Землю ставало складною, трудною проблемою. Розв’язати її, мабуть, буде значно важче, ніж навіть відшукати на Венері мету їх прильоту — ультразолото.

Троє людей у скафандрах пильно оглядали астроплан і вивчали його стан між скелями. Вірніше сказати, оглядало двоє, Сокіл і Галя Рижко, бо Ван Лун весь час роздивлявся навколо, промацуючи своїми зіркими примруженими очима місцевість: адже зараз під його охороною перебувало вже двоє товаришів. Обидва вони, і Галя, і Вадим, були, за вимогою Ван Луна, озброєні скорострільними електричними пістолетами. Але якщо на Галю ще можна було в якійсь мірі покластися як на стрільця, то думка про Вадима примушувала Ван Луна тільки оглядатися пильніше.

Ще перед виходом з корабля Ван Лун розповів товаришам про зустріч з летючими хижими комахами і павуком. Згадав він і про живий потік з різноманітних комах. Тепер Галя і Вадим мали можливість самі переконатися, що поверхня Венери густо заселена комахами найдивовижніших типів і видів. Вони аж кишіли, роїлися буквально всюди.

— А може, в нашому міжгір’ї існують якісь особливі умови? — висловив догадку Сокіл. — Раптом виявиться, що це — чомусь улюблена ними ділянка? Адже ж інакше трудно пояснити таку кількість комах в одному місці.

Ван Лун знизав плечима і нічого не відповів. Йому таке припущення здавалося сумнівним. Втім, мабуть, усе поступово з’ясується. А поки що — треба бути обачливими. В усякому разі, досвід нічної пригоди і денних зустрічей Ван Луна з комахами під час першої вилазки з Риндіним не минув дарма. Перед тим як вирушити далі за межі скелястого міжгір’я, Галя Рижко за пропозицією Ван Луна повернулася до астроплана і взяла з собою також скорострільну гвинтівку в додаток до її пістолета. Попри всю повагу до новітніх зразків зброї, Ван Лун все ж таки покладався більше на випробувану автоматичну тридцятизарядну гвинтівку тульської роботи.

Обережний Микола Петрович вирішив був спочатку, що мандрівники для першого разу мусять обмежитися тільки оглядом астроплана. Але потім він зважив на прохання Сокола, який палко доводив, що після зливи слід, не відкладаючи, вивчити намиви, створені водоспадами, і породи схилів міжгір’я, що оголилися під потоками води.

— Гаразд, ідіть, — погодився академік і додав: — Але пам’ятайте, що радіопередавач астроплана під час падіння пошкодився, і ми його ще не полагодили. Значить, я буду вас тільки чути, бо ж Галя бере переносну радіоустановку, а відповідати вам нічого не зможу. І умовимося так: якщо потрібне буде ваше термінове повернення, — я подам вам сигнал двома маленькими вибухами з ракетного двигуна. Сподіваюся, що цього робити не доведеться, але на всяк випадок — пам’ятайте: почувши звуки вибухів, негайно повертайтеся! А тепер вирушайте. Бажаю успіху!

Тільки відійшовши од астроплана і скель, серед яких він лежав, тільки ступивши на вогкі ще від дощу схили міжгір’я, мандрівники на мить спинилися, вражені дивовижним пейзажем. Спинився навіть Ван Лун, який уже був знайомий з ландшафтом Венери. Ні, під час першої його вилазки з Риндіним картина була далеко не такою!

Злива освіжила, оновила рослинність — і вона сяяла тепер соковитими різноманітними барвами. Очі мандрівників, звиклі до сутіні, що панувала в каюті корабля, до тьмяного сіруватого кольору всього, що було з ними в астроплані, мимоволі жмурилися від яскравих тонів, майже засліплені фантастичною квітчастістю незайманої дикої природи. Те, що вони бачили зараз, не йшло ні в яке порівняння з баченим будь-коли раніше. Венера являла собою велетенську вологу теплицю під непроникливим хмарним покровом!

Гігантські стрункі дерева, схожі на араукарії, підносили високо вгору широкі крони свого віття, яке погойдувалося під поривами вітру. Здавалося, було виразно чути, як шелестіло їх крупне лускоподібне червоне листя, серед якого виднілися величезні шишки завбільшки з дві—три людські голови. Ось з ближньої араукарії зірвалася одна з таких шишок. Важка коричнева куля пролетіла в повітрі, ламаючи на своєму шляху гілки, і покотилася униз, до астроплана.

Галя Рижко мимоволі відступила на крок і оглянулася: чи не готує ще якесь з дерев отакий несподіваний подарунок, спроможний вбити на місці необережного перехожого?..

Безкраїй первісний ліс оточував міжгір’я і тягнувся аж до самого обрію. Де-не-де понад лісом височіли червоні кошлаті шапки велетенських араукарій на довгих струнких стовбурах. І ще високо підіймалися яскраві витягнені конуси якихось рідних братів земних кипарисів. Між ними око відзначало ще одного цікавого представника флори Венери: на хмарному тлі неба маяли, гойдаючися в прозорому повітрі, широкі лапчасті віяла листя своєрідного і красивого дерева, що нагадувало рідкісне на Землі дерево гінкго. Високі стовбури араукарій стояли віддалік один від одного, а весь грунт між ними був укритий густими, непролазними хащами рослин, які майже нічим не відрізнялися від пальм, — хіба що тільки червоним кольором листя.

Це були справжні цикадеї з їх товстими приземкуватими стовбурами, усипаними крупною лускою. Прямо з стовбурів цикадей пишними розкидистими волотями в усі боки розходилося довге пірчасте червоне листя, переплітаючись з сусіднім, ледве відшукуючи собі серед нього хоч скільки-небудь вільне місце. Через якийсь час звиклий погляд мандрівників вже почав розрізняти цикадеї від їх сусідів — доісторичних бенетитів, проте з листям іноді пірчастим, як у самих цикадей, іноді прямим і рівним.

Ще нижче, під широкими пірчастими волотями цикадей, у густому вологому присмерку розросталися хащі оранжевої папороті найрізноманітніших форм. Це був нижній поверх рослинності Венери: під широким узорчатим листям папороті не росло вже нічого, бо воно відкидало на грунт глибоку темну тінь, не пропускаючи, здавалося, ані найменших за1 лишків розсіяного сонячного світла, яке лилося з хмарного неба.

Проте й тут, у глибокому присмерку, кипіло буйне і жорстоке життя. Міріади різних комах метушилися, кидалися одна на одну, пожирали одна одну. Галя Рижко із задоволенням подивилася на міцні гумові чоботи свого скафандра, вкриті густою металічною сіткою, на щільні непроникливі рукавички, на весь надійний скафандр. Так, без нього тут не можна було б і кроку ступити! Тільки він захищав людину від бридких, як на її погляд, ненажерливих комах, що ними були переповнені й чагарник, і листя дерев, і всі звивини і заглиблення грунту, і навіть саме повітря. Навіть уві сні Галі не доводилося бачити щось схоже з цим перенаселеним Царством комах.