Сокіл відніс пробірку назад до лабораторії. Повернувшись, він переніс грубу дошку з пластмаси разом з часткою мінералу до дальньої стіни каюти:

— Так буде безпечніше!

Потім Вадим Сергійович відійшов від дошки якнайдалі, скільки дозволяла довжина шомпола і його витягненої руки.

— Увага, товариші, починаю!

Вражена Галя прикрила засліплені очі рукою. На дошці раптово спалахнуло неймовірно яскраве світло, наче на ній загорівся шматок Сонця. Це було яскравішим від вольтової дуги, яскравішим від якого завгодно потужного спалаху! Сухий спопеляючий жар, ніби від розтопленого чавуну, поширився по каюті.

— Досить, Вадиме, досить! — вигукнув Риндін.

Пролунав сухий тріск: то луснула грубезна дошка з пластмаси, не витримавши жару. Від неї підіймалася сіра цівка диму. Вогнетривка пластмаса починала горіти.

Швидким рухом руки Сокіл відсмикнув шомпол. Сліпуче світло згасло так само раптово, як і виникло. Здавалося, що в каюті одразу стало темно. Тільки світився розпечений до білого кінчик мідного шомпола, з якого повільно падали на підлогу краплини розплавленого металу, та дошка, що дуже розігрілася, вилучала все такий самий сухий жар.

— Скажу, добра температура, — пробурмотів Ван Лун, не зводячи погляду з дошки. — Відзначаю, що цей шматочок цілий, не згорів! Лежить на дошці. Дивно, як це може бути, Вадиме?

Сокіл задумливо скуйовдив своє кучеряве волосся:

— Важко сказати поки що, Ван, — відповів він. — Очевидно, тут відбуваються цілком інші процеси, які не мають нічого спільного з горінням, про яке ви говорите. Я навіть не думаю, що інфрарадій розігрівається сам під час активізації. Можливо, він лишається холодним — і нагрівається тільки механічно від речей, що знаходяться поблизу нього.

— Як лишається холодним? — здивувалася Галя. — А цей жар, від якого розтоплюється мідь? А світло?

— Все це — наслідок звільнення енергії інфрарадію. Під впливом випромінювань радію він починає розпадатися значно активніше. Може статися, коли б ми наблизили до нього не мізерні сліди радію, а більше, — тоді виник би значно сильніший ефект. Мабуть, небезпечний для нас. А за таких умов… — Він замислився. — За таких умов, як я вважаю, ця крупинка інфрарадію сяяла б безнастанно і випромінювала тепло на протязі десятків років. Ось вам і енергія інфрарадію, Галиночко. Тепер переконалися? Бачите, що це за мінерал?

Галя мовчала. Вона була вражена. Замість неї заговорив Риндін — в його голосі бриніли нотки занепокоєності.

— Вадиме, ваш експеримент навів мене на деякі роздуми, — сказав він. — Насамперед, заберіть залишки мінералу. І зберігайте їх з цієї хвилини не інакше, як у свинцевій шафі. Так буде безпечніше. Не треба рискувати. Неприємні й опіки, як оті, що їх дістала Галя; але можуть бути і ще неприємніші ускладнення. Виникають ще й інші труднощі. Певна річ, ми мусимо привезти на Землю інфрарадій, і по можливості якнайбільше, чи не так?

— Ще б пак! — палко відгукнувся Сокіл.

— Отож доведеться зробити кілька вилазок по цей мінерал до печери. Але сумний досвід Галі показує нам, що тут також потрібні серйозні запобіжні заходи, які утруднять роботу. Почнемо з того, що переносити мінерал доведеться в свинцевих сумках…

— Їх можна зробити з наших свинцевих аркушів, — вставив Вадим Сокіл.

— Правильно. Але цього замало. Свинцеві сумки нейтралізують вплив мінералу під час переноски. Втім, збирання його також небезпечне. Органічне скло шоломів наших скафандрів має домішок свинцю, правда, дуже маленький, але я гадаю, його вистачить. Не треба тільки близько нахилятися до мінералу. Ви говорили, Вадиме, що інфрарадій випромінює найбільше альфа— і бета-частинок, а гамма-частинок відносно дуже мало?

— Так, Миколо Петровичу. І альфа-частинок лише трохи більше, ніж гамма. Це одна з дивних його властивостей.

— Нам зараз це на руку. Альфа— і бета-частинки мають дуже невеличку проникливу властивість — у відміну від гамма-частинок. Отже, буде досить захисту з свинцевих сумок і домішку свинцю в склі шоломів. Звичайно, важкі свинцеві сумки дуже утруднять роботу і не дадуть можливості скоротити кількість вилазок до печери. Проте іншого виходу я не бачу. Так, це питання ясне, хоча, зрозуміло, вам, Вадиме, доведеться ще раз пильно вимірити активність випромінювання мінералу, особливо — в печері. Від цього, як ви розумієте, залежатиме тривалість перебування в надрах. Далі, скафандри доведеться тримати не в каюті, а в одному з шлюзів астроплана. Їх зовнішня поверхня під впливом альфа— і бета-частинок може стати радіоактивною і теж небезпечною для нас.

— Правильно, Миколо Петровичу, — погодився Сокіл. — Треба буде регулярно перевіряти і скафандри.

— То ж воно й є. Я зовсім не хотів би, щоб хтось з вас занедужав на променеву хворобу… Тепер далі. Зберігати інфрарадій поки що краще всього назовні. В нашому міжгір’ї є чимало невеличких печер. Подивимося, як він поводитиметься, коли його зібрати докупи: це також нез’ясоване питання. А от як везти інфрарадій на Землю — остаточно не знаю, — засмучено сказав Риндін. — Космічне проміння може влаштувати нам таку реакцію, таку активізацію інфрарадію, що ми з вами і кісток не зберемо… Судячи по вашому експерименту, Вадиме, можна чекати, що космічне проміння буде активізувати інфрарадій ще дужче.

— Цілком можливо. А коли захистити мінерал на час польоту свинцевими аркушами? — висловив припущення Сокіл.

— Ви забуваєте, що вони знадобляться нам самим, дорогий мій, — спростував його Риндін. — Свинцевих аркушів у нас не так уже багато. Ні, це не підходить… Проте що можна вигадати ще? Не знаю… Можу сказати тільки одне: якщо нам не пощастить знайти захист інфрарадію від космічного проміння — доведеться відмовитися взагалі від думки везти його на Землю. Так, так, Вадиме, я розумію, що вам неприємно чути таке. Але ми не можемо рискувати долею цілої експедиції! — твердо закінчив Риндін.

— Гадаю, слово “рискувати” тут надто делікатне, — озвався Ван Лун. — Вважаю, ми просто вибухнемо по дорозі. Якщо не упакуємо інфрарадій дуже-дуже добре.

Сокіл мовчав. З його засмученого обличчя було видно, що йому важко примиритися з думкою про неможливість привезти дорогоцінний мінерал, реальне ствердження його теоретичних міркувань, на Землю. Але він навіть краще за інших розумів, що Риндін має цілковиту рацію. Треба будь-що знайти, винайти засіб захистити інфрарадій від впливу космічного проміння. Втім, де той засіб? У чому він полягає? Як його знайти?..

Того вечора Галя Рижко довго не могла заснути. Вона лежала в гамаку і міркувала. Яка страшна сила таїться в інфрарадії! І як дивно, що він такий простенький, непоказний зовні! Якісь камінці. Ну, світяться в темряві, велике діло! Звісно, забавно, втім… Ні, це просто досадно: якщо б камінці не світилися, вона, напевно, пройшла б повз них і не звернула ані найменшої уваги. Невже і ультразолото буде таким самим непомітним? Ні, ні, такого не може бути! Адже ж сама назва яка приваблива: ультразолото! Цікаво, як воно виглядає? І хто з них його відшукає? Мабуть, Вадим Сергійович, він спеціально ж розшукує його, те ультразолото. І навіть каже, що воно мусить бути десь поблизу…

Фантазія дівчини розпалювалася. А чому не може трапитися так, що ультразолото знайде також вона? Скажімо, це може відбуватися так…

Вони довго, цілий місяць копають глибоку шахту. Вадим Сергійович палко доводить, що ультразолото незабаром з’явиться, а проте його все немає й немає. Вони в скафандрах спускаються в шахту і шукають глибше й глибше. Складні прилади підтверджують слова Вадима Сергійовича: так, шукачі ультразолота на вірному шляху! Дедалі більше підвищується температура в шахті. Ось уже майже неможливо працювати, така жара. Мабуть, шукачі наблизилися до підземних вогнищ, де створюється магма. Так, певна річ, тільки там можна ще знайти дорогоцінний благородний метал, тільки там, у глибоких надрах Венери, збереглися його запаси. І жара, задушлива жара!.. Хтось падає непритомний. Його виносять з шахти, але Галя не кидає роботи. Вона знає, що саме їй треба бути попереду, завжди попереду! Галя обливається потом, вона вже через силу може дихати, в голові стоїть важкий гул, але вона вперто працює. Потім ще хтось непритомніє. Проте не вона! Вона лишається сама. На ній лежить уся відповідальність, від неї залежить успіх діла! Галя знає це — і працює. І ось лунає грім! Все навколо гуркотить і здригається, це дуже страшно, — але із отвору, який пробила останнім ударом Галя, вже ллється потік вогняного, сліпуче яскравого, дорогоцінного розплавленого ультразолота! І тоді втомлена вкрай, але безмежно щаслива Галя підіймається на поверхню і скромно доповідає Миколі Петровичу: ультразолото знайдене!..