— А це не ризиковано? — спитала вона. — Я хочу сказати — коли я щодня ходитиму на зйомки до редакції.

— В цьому немає потреби. У мене є гарний фотоапарат, а лампи й інші приладдя можна позичити. Отже, я зможу провадити всі зйомки сам, у себе вдома, якщо ви матимете на це кілька хвилин.

— Звичайно, — видихнула вона. — З великою приємністю.

— А я позичу ще репортерську камеру, щоб робити чорно-білі й кольорові знімки, не міняючи плівки.

— Коли ж мені приходити… до вас додому? — .нетерпляче спитала вона.

— Це не спішно, — недбало мовив Дарк. — Оскільки ви починаєте роботу наступного понеділка, то давайте умовимося на п’ятницю. Скажімо, десь о дев’ятій.

— Я прийду, — пообіцяла Мері й повісила трубку.

“Дурепа! — лаяла вона себе, йдучи від телефонної будки. — Йому ж цілком байдужісінько до тебе. В його уяві ти всього-на-всього репортаж для “Очевидця”… А проте, якщо цей дослід і справді матиме успіх, якщо вони зроблять мене вродливою… тоді ще хтозна, як воно все буде…”

Вона повернулася в контору до осоружної друкарської машинки, бо ще кілька днів їй потрібний був цей заробіток.

ЧАСТИНА ДРУГА

ПІДНЕСЕННЯ

Дивовижна історія Мері Стенз - i_003.png

Розділ дев’ятий

— Краса — це лише зовнішня оболонка, — сказав доктор Джеймс Рафф, закладаючи до шприца нову стерильну голку. — Афоризм дуже давній, але з погляду біохімії вельми справедливий.

Голос його звучав спокійно, без будь-яких інтонацій. Дівчина лежала на операційному столі під безтіневою лампою, прикрита лише білим простирадлом, і з деяким острахом спостерігала його дії, але всі рухи доктора Раффа були такі неквапливі, ба навіть недбалі, що це мимоволі заспокоювало.

— Фізична краса в людському розумінні — це форми тіла і обличчя, — незворушно вів далі він, наче звертався до великої аудиторії студентів-медиків. — Є ще духовна краса, але це абстрактна річ, і ми її не чіпатимемо.

До кімнати швидко зайшла медсестра й почала протирати руки антисептичним розчином. Рафф проштрикнув голкою гумовий ковпачок маленької зеленої пляшечки й набрав у шприц трохи жовтуватої рідини. Він якусь хвилю стояв над дівчиною, позираючи на неї згори вниз4 своїми дивними проникливими очима,

— Форми тіла є наслідком складних хімічних процесів усередині клітини, — сказав він. — Від самого моменту зародження тіло людини росте й набирає форми під впливом складних хімічних речовин у вигляді ензимів, протеїнів та гормонів. Боюся, самі собою ці слова ні про що не говорять. Ідеться про атоми й молекули, що керують іншими атомами й молекулами.

Він узяв руку дівчини й швидким професійним рухом увігнав голку під шкіру, так що Мері майже не відчула болю. Тоді витягнув шприц і поклав його на невеликий металевий піднос.

— Ви трохи заснете, — мовив він. — Так буде легше. Ніякого хірургічного втручання не буде, але треба зробити серію глибоких ін’єкцій, не дуже приємних. Прокинетеся така сама, як і були, коли не зважати на кілька проколів голкою. А далі побачимо.

Він одійшов від столу, і тепер голос його долинав до неї з протилежного кінця кімнати.

— Людське тіло безперервно змінюється від зародження до смерті. Треба тільки керувати характером цих змін, щоб надати йому бажаної форми, точнісінько так само, як можна прискорити або затримати розвиток рослини відповідним підживленням грунту.

Він обернувся до операційного столу й спитав:

— Адже ви розумієте, про що я кажу, правда ж, міс Стенз?

Та вона вже нічого не чула.

Рафф суворо й зосереджено подивився на сестру, тоді сказав:

— Я думаю, ми почнемо з естрогенів, — скажімо, з естрадіолу чи його похідних. Це заокруглить і пом’якшить форми тіла, поліпшить структуру шкіри і взагалі посилить деякі прикмети. Зробіть ласку, сестро, підготуйте її до глибоких внутрішніх ін’єкцій.

— Гаразд, докторе, — озвалася сестра й стягнула простирадло з розслабленого тіла дівчини.

Так почалося перевтілення Мері Стенз.

Найбільші ускладнення виникли в знімальному павільйоні, де Клайв Роуз, Мак-Кінлі та Блант надсаджували горлянки і ніяк не могли дійти згоди. А оператори, освітлювачі та звукотехніки майже весь час стояли без діла, байдуже спостерігаючи їхні суперечки. Кожного дня знімальна група випивала по кілька кварт чорної кави.

Цього разу Мак-Кінлі був кевдоволений тим, що Роуз заборонив удаватися до косметики.

— Не можна знімати дівчину без косметики, — доводив він, — Цього вимагає освітлення й чутливість плівки.

— Ніякого прикрашання, — не поступався Роуз,

— Ви хочете, щоб вона вийшла як мара?

— Нехай, — твердо відказав Роуз. — До косметики вдамося потім, коли треба буде підкреслити її вроду.

Програма зйомок була доволі широка. На додачу до кольорових та чорно-білих кінострічок передбачалося зробити кілька великих фотосерій, що задовольнили б усі вимоги рекламної кампанії. Фотографи були ще доскіпливіші й мало не гопки скакали, як щось було не по-їхньому: чи то освітлення, чи тіні, чи, як вони казали, “глибина кадру”. Павільйонні зйомки незмінно затягувалися майже до вечора, і вже після перших днів Мері з куди більшою охотою поринала в тиху безтямність ранкових сеансів біохімічної терапії.

Та справжньою кульмінацією сталії для неї щовечірні відвідини Даркової квартири в Найтсбріджі. Не тому, що між ними виникли якісь особливі стосунки, — просто їй подобалося бути поруч нього й слухати його впевнений насмішкуватий голос. Фотографував він без метушні, напевне знаючи, чого хоче, і орудував лампами й камерами з вправністю досвідченого репортера.

Кожного вечора Мері докладно, не поминаючи найменших дрібниць, розповідала все, що сталося того дня на фабриці в Стенморі, а Дарк записував ці розповіді на портативний магнітофон. Потім вони звичайно випивали трохи й невимушено про щось гомоніли, а десь близько десятої Мері вирушала додому, в своє непривітне помешкання, де мусила слухати, як у спальні Пекелопа розважається з котримсь із своїх “приятелів”. Проте траплялися й такі вечори, коли Дарк був зайнятий на якомусь прийомі чи мав іти як репортер кудись на званий обід, і тоді Мері, почуваючи себе самотньою й нікому не потрібною, гаяла час у кіно, щоб трохи забутися.

Вечорами, повернувшись додому, вона замикалася у ванній і пильно розглядала своє обличчя й тіло — чи нема яких змін; та коли не брати до уваги маленьких червоних слідів голки, що поцяткували її шкіру, вона була така сама непоказна й мало приваблива, як і раніш. Лише в кінці першого тижня їй здалося, що в неї посвіжішала шкіра й стали важчі груди, хоч сантиметр не показав ніяких відчутних змін. Очі теж неначе проясніли й пожвавішали. Проте Мері розуміла, що все це може бути тільки самообман, коли бажане видається реальним.

Вона ледве дочекалася, поки минуть нічим не заповнені субота й неділя, аби побачити, що покаже наступний тиждень. У середу ввечері, на десятий день від початку досліду, коли вона, як звичайно, прийшла до Дарка, той зауважив:

— Мері, ви починаєте змінюватись.

— Я знаю, — жваво озвалася вовд, марно силкуючись погамувати збудження.

Він прискіпливо розглядав її обличчя.

— У вас погладшала шкіра, якось наче округлилися всі риси, та й колір обличчя змінився на краще. І волосся теж — он яке стало блискуче.

— Змінилися й виміри, Поле, — докинула вона. (Звертання на ім’я непомітно виникло між ними протягом попередніх щирих розмов). І, хоч як це неймовірно, я навіть підросла майже на півтора дюйма.

— Цікаво, — задумливо мовив Дарк. — Здається, фірма “Черіл” таки знає, куди гне. Дивна річ, нам і досі не пощастило натрапити на слід доктора Престона. Таке прізвище Мають кілька лікарів, але жоден з них не може бути причетний до фірми “Черіл”. Один наш співробітник три дні чатував коло фабрики в Стенморі, намагаючись упізнати його за вашим описом. Я сподівався, що ми зможемо вислідити його автомобіль.