Роуз поблажливо засміявся.

— Жодна фірма не стане вкладати гроші в таку ризиковану справу. Вам слід би про це знати, Білле. Ця кампанія коштуватиме не менш як сто тисяч фунтів. Вона захопить майже всі столичні й місцеві газети, всі журнали й бюлетні. А також комерційне телебачення — ціла серія хвилинних передач у найкращі вечірні години. Все розраховано наперед, мій любий друже, все до найменших дрібниць. — Він на мить замовк і, підозріливо озирнувшись, прошепотів: — Скажу вам одне лиш слівце, Білле. “Врододій”. “Вро-до-дій”. Запам’ятайте цю назву. Колись вона ввійде в усі словники.

— Вип’ємо ще по одній, Клайве, — коротко мовив Кері.

Роуз квапливо підхопив свою недопиту склянку й вихилив її до дна.

— Оце ви гарно придумали, друже, — зауважив він. — Саме час промочити горлянку.

Кері дав знак барменові і, коли склянки було наповнено знову, звернув на співрозмовника задумливий погляд, пестячи пальцем свої пишні вуса.

— “Вро-до-дій”, — пробурмотів він, неначе куштував це слово на смак. — Непогано. Поєднання двох слів — “врода” і “чудодій”.

— “Чудодій” у них уже був, — озвався Роуз. — Треба було знайти щось інше, але близьке, щоб показати зв’язок. Цю назву я вигадав сам, і, коли хочете знати, тільки завдяки їй “Мерріт і Хау” дістали це замовлення. Винайти назву для нового виробу запропонували шістьом агентствам. Та жодна не витримала порівняння. От, приміром, “Лиск”. Воно ж годиться хіба що для вакси. А ще одне агентство запропонувало назву “Про”.

— Чому “Про”?

Роуз хихикнув у склянку.

— Отож і я питаю, Білле. Чому, як ви гадаєте?

— Ну, може, вона має наводити на думку, що цей засіб призначено для професіональних акторок, манекенниць тощо.

— А наводить?

— Щиро кажучи, ні. Я навіть уявити собі не можу, щоб пристойна дівчина спитала в крамниці косметичний засіб під назвою “Про”.

— Що таке назва? — промовив Роуз перебільшено патетичним тоном. — Назва — це все, Гарна назва допомагає збути абиякий товар, і навпаки — кепська назва може занапастити найкращий виріб. Асоціативна психологія — не справжнісінька наука, але більшість наших рекламних геніїв про неї і гадки не мають.

Кері відпив із склянки.

— Ви меткий хлопець, Клайве. Вас чекає велике майбутнє А скажіть, цей “Врододій” і справді добрий товар?

— Це не має аніякісінького значення, — відказав Роуз, незграбно махнувши рукою, яку простягнув був до склянки. — Щоб забезпечити йому успіх, цілком досить самої реклами.

— Ви маєте на увазі щось на зразок “раніш — і тепер”? Дві фотографи поряд: на одній — потворна нечупара, на другій — казкова красуня. І підпис: “Коли я відкривала обличчя, всі реготали”. Одна пляшка “Врододію” — і тепер усі прикладають до чола лід, щоб прийти до тями…”

— “Врододій” випускатимуть не в пляшечках, а в тюбиках, — перепинив його Роуз, — але загальну ідею ви вловили. Вся штука в перевтіленні. На ньому будуватиметься вся кампанія. Навіть більше — ми покажемо його наочно, крок за кроком. Візьмемо звичайну непоказну міс — продавщицю чи друкарку — і зробимо з неї першу в світі красуню.

Кері недовірливо гмукнув.

— А чи не краще було б узяти манекенницю чи акторку, таку, яка б знала, що й до чого?

Роуз допив свій джин і терпляче зітхнув.

— Білле, манекенниць і акторок використовують усі косметичні фірми. А тут зовсім інша річ. Йдеться про справжнє перевтілення. Ми не хочемо, щоб хтось казав, ніби все це просто фокус. Тим-то й шукаємо просту, нічим не примітну дівчину, яка навіть уявлення не має про такі речі. А потім зробимо її красунею. Справжньою, природною красунею.

— Щось на зразок Пігмаліона?

— Нехай так, коли хочете. Але все без обману. Можете не сумніватися. Нашому агентству добряче поталанило. Якщо ми успішно проведемо цю кампанію, вона здобуде нам славу, а отже, й нові замовлення. — Він замовк і похмуро втупив очі в порожню склянку. — Давайте-но ще по одній на дорогу, і я вже піду.

— Гаразд, Клайве, — обізвався Кері. — Ще по одній на дорогу.

Розділ третій

Вона була середнього зросту і вся якась незграбна, наче необтесана. Але то не була природна незграбність — просто обриси її постаті скрадала дешева бахмата сукня з грубої голубої матерії (“Фарбована мішковина”, — саркастично визначила в думці Бренда Мейсон). Підстрижені пасмочка тьмяно-каштанового волосся, спадаючи на чоло. робили її коротке обличчя ще коротшим. Шкіра на обличчі мала жовтуватий відтінок, неначе з неї не зійшов торішній загар або задавнений бруд.

Проте, як спостерегла міс Мейсон, в усій поставі дівчини відчувалася певна невимушеність, ба навіть елегантність, а руки її були тонкі й гарні. До того ж вона мала розумні очі й приємний голос. Звали її Мері Стенз.

Того ранку вони з Полом Дарком розглянули чотири кандидатури. Ні міс Мейсон, ні сам Дарк не знали до пуття, з якою міркою підходити до претенденток, Згідно з оголошенням потрібна була невродлива дівчина, хоч це дуже мало про що говорило. Невродливість, як видно, мала становити щось на зразок проміжної ланки між красою і потворністю, але хто міг би з певністю сказати, де кінчається перше й починається друге? До цього долучалося й інше: вдача людини, її виховання, манери. Всі чотири дівчини були невродливі з виду, але в усьому іншому дуже різнилися між собою. Намагаючись дивитися на них очима керівника реклами косметичної фірми. Дарк нарешті зупинив свій вибір на одній — вона була не позбавлена жіночності, мала непогану статуру й буденне обличчя, що його, як судити з вигляду, могли поліпшити вправний перукар і досвідчена косметичка. То й була Мері Стенз.

Дарк неквапно походжав по кабінету міс Мейсон, курив і дослухався до того, як дівчина, сидячи біля столу, відповідає на Брендииі запитання. Час від часу він і собі докидав якесь зауваження або про щось питався, але здебільшого мовчки спостерігав. З розрізнених запитань і відповідей в його уяві, мов у калейдоскопі, дедалі виразніше Складалася картина минулого Мері Стенз.

Мері була акторка, але, як видно, далеко не першорядна. Протягом чотирьох сезонів вона грала в репертуарному театрі невеличкі ролі, що не вимагали показної зовнішності. Якось виступила й по телебаченню— у сцені, що за хронометром режисера тривала одинадцять секунд; не раз брала участь у радіоспектаклях — ставала в пригоді чітка дикція. Років зо два тому зіграла епізодичну роль у якомусь непримітному фільмі, але монтажер вирізав її епізод, отже, це не слід брати до уваги, її амплуа — характерні ролі, та останнім часом такі акторки щось не дуже потрібні, і ось уже кілька місяців вона “відпочиває”, заробляючи собі на прожиття стенографією та передруком на машинці. На жаль, стенографістка з неї поганенька, а друкарка — ще гірша Отже, ані в артистичній, ані в дідовій кар’єрі особливого успіху Мері Стенз не мала.

Батько її був австрієць, що емігрував до Англії пірля фашистського путчу і помер від раку в перші місяці війни. Що ж до матері, то їй пощастило виграти дві тисячі шунтів у футбольному тоталізаторі, й тепер вона сумлінно пропивала їх у своїй маленькій кімнатці в Бейзвотері. Брат Мері жив у Канаді, старша сестра — в Беркенхеді. Обоє були одружені й, певне, мали вже кожне по купі дітей.

Ось уже багато років, як Мері відокремилась від родини, вважаючи за краще жити незалежним життям. Разом з такою ж, як сама, невдахою-акторкою вона наймала квартиру в районі Саут-Кенсінгтону, але взаємини їхні залишали бажати кращого. Пенелопа — так звали її товаришку — мала надто гарячий темперамент, і постійні відвідини її незліченних “приятелів” ставали для Мері вже просто нестерпні. Мері залюбки виїхала б звідти, якби знайшла недорогу кімнату в пристойному районі. Вона зовсім не була святенницею, проте вважала, що навіть такі випадкові зв’язки повинні мати за собою щось більше, ніж любощі з першим-ліпшим мужчиною. Щоправда, вона не вжила таких слів, але Даркові неважко було це зрозуміти.