Невдовзі дванадцятеро ельфів зупинилися перед Сапфірою, вклонившись і приклавши руки до грудей так, як це робила Арія. Потому вони по черзі назвали свої імена, додаючи до них перший рядок традиційного ельфійського привітання, а Ерагон люб'язно відповів їм їхньою мовою. Після ритуалу привітання головний ельф — високий красень із блискучою синьо-чорною шерстю, що вкривала майже все його тіло, — розповів Вершникові й дракону про те, для чого їх прислала королева Ісланзаді, й спитав, чи можуть вони приступити до виконання своєї почесної місії.
— Звісно, — кивнув Ерагон.
«Авжеж», — і собі погодилась Сапфіра.
По цих словах Ерагон підійшов ближче до ватажка ельфів і поцікавився:
— Блодхгарме-водрх, чи не мав я честі бачити вас на Агаеті Блодхрен? — юнак раптом пригадав, що під час свята він бачив ельфа з такою самою шерстю.
Блодхгарм люб'язно посміхнувся, оголивши ікла дикого звіра.
— Гадаю, — відповів він, — ви бачили мою двоюрідну сестру Ліоту. Ми дуже схожі, навіть попри те, що її шерсть плямиста й коричнева, а моя — темно-синя.
— Та ні ж бо, я можу заприсягнутися, що це були саме ви.
— Шкода, але на ту пору в мене були дуже важливі справи, тож я не мав нагоди відвідати це чудесне свято. Можливо, мені пощастить зробити це наступного разу, через сто років.
«Від нього дуже приємно пахне, чи не так?» — подумки спитала Сапфіра в Ерагона.
Ерагон втягнув носом повітря, проте нічого особливого не відчув.
«Жодних ароматів. Як би я не принюхувався — геть нічого не відчуваю».
«Дива та й годі, — Сапфіра передала йому запахи, й Вершник миттю збагнув, що вона має на увазі. Мускус оточував Блодхгарма, ніби густа й п'янка хмара. Це був теплий запах, у якому змішалися дим та аромат розчавлених ягід ялівцю. — Схоже, у нього закохалися всі жінки варденів. Вони скрадаються за ним, куди б він не пішов, але втрачають дар мови, коли його погляд звернений до них».
«Швидше за все, цей запах можуть відчувати тільки жінки. — Вершник уважно глянув на Арію. — Бачиш, на неї він, здається, не діє».
«Арія має захист проти магічного впливу».
«Я дуже на це сподіваюся… Гадаєш, ми маємо зупинити Блодхгарма? Адже те, що він робить, підло й ницо. Хіба він не може завоювати серця жінок якимось іншим чином, як справжній чоловік?»
«Це те саме, що вбирати на себе красивий одяг, задля того щоб привернути увагу того, кого кохаєш. Що ж тут поганого? А крім того, Блодхгарм іще жодного разу не скористався прихильністю зачарованих ним жінок. І мені здається, що цей його запах зовсім не для того, щоб зваблювати жінок твоєї раси. Швидше за все, він має на меті щось інше, тож наразі нам не варто його чіпати, мій малий друже».
«Слухай, а Насуада? Вона часом не потрапила в полон його чарів?»
«Насуада мудра й обережна. Вона попрохала Тріанну накласти на себе охоронне закляття, щоб уберегтися від впливу магії Блодхгарма».
«Ото й добре».
Коли вони нарешті дісталися до наметів, юрба була вже такою велетенською, що здавалось, ніби довкола них зібралася добра половина варденівського війська. Люди радісно гукали Ерагонові «Арджетламе!» й «Убивце Тіні!», а він вітав їх помахом руки й чув цілу зливу запитань: «Де ти так довго був, Убивце Тіні?», «Розкажи нам про свої пригоди!» Чимало з присутніх зверталися до нього на нове ймення, що звучало як «Смерть Разаків», і це так потішило юнака, що він мимохіть кілька разів подумки прошепотів ці приємні, ніби музика, слова. Людський вир закрутив Вершника й дракона — хтось благословляв його й бажав міцного здоров'я, хтось запрошував до себе на обід, а хтось пропонував йому всі свої коштовності, жалібно благаючи про допомогу: чи не зцілить він сина, який народився сліпим, чи не знищить пухлину, що прагне забрати в чоловіка дружину, чи не вилікує зламану ногу коневі. Один чоловічий голос благав полагодити зламаного меча, бо той належав іще його дідові, а хтось із жінок двічі вигукнув: «Убивце Тіні, ти часом не хочеш узяти мене заміж?»
Вершник пробирався крізь натовп в оточенні дванадцяти ельфів, які бачили й чули те, чого не міг бачити й чути він, тому юнак міг спокійно вітати доблесне військо варденів, не переймаючись своєю безпекою.
Невдовзі серед сірих наметів стали з'являтися карвахольці, й Ерагон радо тис руки друзям свого дитинства, посміхаючись і від щирого серця регочучи з жартів, що були геть незрозумілими тим, хто народився поза межами Карвахола. Серед карвахольців був і Хорст, який розчулено схопив Вершника у свої міцні ковальські обійми.
— Ласкаво просимо, Ерагоне. Ти молодчина, і ми в боргу перед тобою за те, що ти порішив чудовисько, яке вигнало нас із домівок. Ти й справді живий-здоровий, мій любий друже?
— Разакам довелося б рухатися швидше за світло, щоб зробити мені бодай одну подряпинку! — хвацько відповів Ерагон.
Потому він привітався і з синами Хорста — Альбричем і Бальдором, — далі із шевцем Лорингом та його трьома синами. За мить назустріч йому вийшли Тара і Морн, який мав у Карвахолі таверну, а ще Фіск, Фельда, Каліта, Делвін і Ленна. Вершник розплився в привітній посмішці, проте невдовзі відчув на собі чийсь колючий і злий погляд.
— Дякую тобі, Ерагоне бозна-чий сину, — роздратовано мовила Бірджит і виступила вперед, — дякую тобі за те, що ті потвори зжерли мого чоловіка, а ти їм помстився. Відтепер моє серце назавжди з тобою.
Та перш ніж Вершник устиг бодай щось відповісти жінці, розбурханий натовп відтіснив її від нього.
«Бозна-чий сину? — тяжко зітхнув про себе юнак. — Та ні ж бо, у мене є батько, і його всі ненавидять».
Його сумні думки розвіяв Роран, який нарешті пробився крізь юрбу разом із Катріною.
Брати обнялись.
— Ох і дурницю ж ти втнув, брате, коли залишився там! — скрикнув Роран. — І я б зараз мав дати тобі за це добрячого копняка! Обіцяй, що наступного разу, перш ніж тобі заманеться прогулятись на самоті, ти мене про це попередиш, інакше це може стати твоєю звичкою. Бачив би ти, якою сумною була Сапфіра, коли ми повертались назад.
— Пробач, братику, — поклавши руку на ліве плече Рорана, мовив Ерагон. — Мені дуже шкода, що я не попередив тебе заздалегідь, але ж я й сам до останньої секунди не знав, чи варто мені там залишатися.
— То навіщо ж ти залишився стирчати в тих печерах?
— Бо там було дещо дуже для мене цікаве…
Роран миттю збагнув, що зараз він навряд чи доб'ється від Ерагона якоїсь більш докладної відповіді, його обличчя посуворішало, а Вершник злякався, що той почне наполягати, аби він зараз же все розповів. Натомість Роран сказав:
— Нехай буде так, адже я проста людина й мені годі збагнути, чим керується Вершник дракона, навіть якщо це мій двоюрідний брат. Найважливіше те, що ти допоміг мені врятувати Катріну й повернувся живий та здоровий, — Роран глянув спочатку на Сапфіру, а потім кинув швидкий погляд на Арію, яка стояла за кілька ярдів від Ерагона. — Господи, а де ж моя палиця? Адже я пройшов з нею цілу Алагезію, а тобі було досить кількох днів, щоб її загубити!
— Я віддав її одній людині, якій вона була потрібна значно більше, ніж мені, — відповів Ерагон.
— Та годі тобі засипати Ерагона докорами, — урвала Катріна Рорана і, якусь мить повагавшись, обняла Вершника. — Не переймайся, насправді Роран дуже радий тебе бачити, ти ж знаєш, просто йому важко добрати потрібні слова, щоб передати свої почуття.
На Рорановому обличчі з'явилась якась покірна, овеча посмішка, і він, закохано подивився на свою наречену:
— Вона, як завжди, має рацію.
Ерагон тим часом уважно глянув на Катріну. Її мідне волосся знову набуло свого неповторного блиску, і хоч дівчина ще й досі мала бліде обличчя, загалом виглядала значно краще, ніж після звільнення.
Підійшовши ближче до Вершника, так, щоб ніхто з варденів не міг почути її слів, Катріна прошепотіла йому на вухо:
— Я ніколи не думала, що буду аж так вдячна тобі, Ерагоне. Що ми будемо аж так вдячні. Відтоді, як Сапфіра принесла нас сюди, я дізналась, чим ти ризикував, щоб урятувати мене. Розумієш, якби я провела в Хелгрінді ще бодай тиждень, то напевно вмерла б або збожеволіла, а божевілля — це все одно що смерть. Ти врятував мені життя й зцілив Роранове плече, але найбільше я вдячна тобі за те, що тепер ми знову можемо бути разом!
