З ургалів були присутні тільки особисті охоронці Насуади. Ерагон на власні вуха чув ту розмову, під час якої Насуада запрошувала на свято Нар Гарцхвога, але войовничий ургал чемно відмовився, й Вершник, правду кажучи, відчув полегшення. Адже селянам навряд чи було б дуже приємно бачити на Рорановому весіллі цілу купу ургалів. Більше того, дівчині довелося докласти чималих зусиль, аби на свято пустили бодай її вартових.
Невдовзі селяни й вардени зашурхотіли одягом і розступилися, утворивши довгу стежинку, що вела на самісіньку верхівку пагорба. Потому вони натягли прадавні весільні пісні Паланкарської долини. У них ішлося про те, як літо й весна змінюють зиму, а осінь — літо, про те, як тепла земля щороку дає врожай і як в'ють гніздечка вільшанки, про нерест риби і про те, що молоде завжди приходить на зміну старому. Одна з чарівниць Блодхгарма, жінка-ельф зі сріблястим волоссям, вийняла з оксамитової торбинки невеличку золоту арфу й стала підігравати селянам, супроводжуючи їхні прості мелодії тремтливими звуками.
Тим часом Роран і Катріна повільно рушили на протилежному від Вершника кінці стежки. Не торкаючись одне одного, вони почали наближатися до Ерагона. Роран був убраний у нову сорочку, яку позичив у когось із варденів. Він мав гладесенько зачесане волосся, охайно підстрижену бороду, а його черевики виблискували на сонці не згірше за обладунки. Обличчя юнака сяяло від невимовної радості. Ерагон не міг натішитись, що його брат такий красень, проте ще більше вразила його Катріна. Вона, як і належало нареченій, була вбрана у світло-блакитну сукню, мережаний шлейф якої, що простирався футів на двадцять, несло двійко дівчат. На тлі цієї тканини її розпущене волосся сяяло, наче полірована мідь. Тримаючи в руках маленький букетик польових квітів, Катріна була горда, спокійна й чарівна.
Коли жінки побачили шлейф Катріни, вони аж ахнули від захвату. Ерагон тим часом подумав, що слід буде обов'язково подякувати Насуаді, адже саме за її наказом Ду Врангр Гата зробили для Катріни таку розкішну сукню.
Відстаючи на три кроки від Рорана, позад нього повагом крокував Хорст, а біля нього обережно ступала Бірджит, яка, здавалось, найбільше пильнувала за тим, щоб якось ненароком не наступити на шлейф нареченої.
Коли Роран і Катріна були на півдорозі до пагорба, із однієї з тих верб, що росли на березі річки Джиєт, злетіла парочка білих голубів, які несли у своїх лапках вінок із жовтих нарцисів. Катріна сповільнила ходу, й птахи, тричі облетівши довкола неї, обережно поклали вінок їй на голову. Потому вони радісно залопотіли крильцями й гайнули туди, звідки прилетіли.
— Це ти влаштувала? — тихо спитав Ерагон в Арії, але та лиш посміхнулась у відповідь.
Здійнявшись на пагорб, Роран і Катріна мовчки зупинилися перед Ерагоном. Вони чекали, доки селяни закінчать співати пісню. Коли ж звуки останнього куплета розчинились у повітрі, Вершник здійняв руки й мовив:
— Вітаю всіх, хто тут зібрався. Сьогодні ми прийшли сюди, щоб відсвяткувати союз між родинами Рорана, сина Герроу, й Катріни, дочки Ізміри. Вони не заподіяли нікому нічого лихого, й немає нікого, хто б міг претендувати на їхні руки. Утім, якщо це не так, або ж існує ще якась причина, через яку вони не можуть стати чоловіком і дружиною, то розкажіть про неї тут, перед усіма свідками, і ми гуртом вирішимо, як нам бути. — Зробивши паузу, як і мало бути в церемонії, Ерагон повів далі: — Хто хоче говорити від імені Рорана, сина Герроу?
Уперед вийшов Хорст.
— У Рорана немає ані батька, ані дядька, тож я, Хорст, син Острека, говоритиму від його імені, ніби за власну кров.
— А хто говоритиме від імені Катріни, дочки Ізміри?
Уперед вийшла Бірджит.
— У Катріни немає ані матері, ані тітки, тож я, Бірджит, дочка Мардрас, говоритиму від її імені, ніби за власну кров. — Попри вендету, яка утворила прірву поміж Бірджит і Рораном, вона мала право представляти Катріну, бо була доброю подругою її матері.
— Я дякую вам! Хорсте, що саме Роран, син Герроу, принесе в цей шлюб, аби він і його дружина жили в мирі та злагоді, не знаючи ані бідності, ані лиха?
— Він принесе своє ім'я, — відповів Хорст. — Він принесе свій молот. Він принесе міць своїх рук. Він принесе обіцянку збудувати в Карвахолі нову ферму, де вони заживуть у мирі та злагоді, не знаючи ані бідності, ані лиха!
Юрба з пошаною зашепотіла. Справді-бо, Роран привселюдно заявляв, що неодмінно повернеться з Катріною до рідного села, що ні Імперія, ні сам Галбаторікс не зможуть його зупинити. Це було пан або пропав, і юнак твердо знав — або він назавжди втратить свою честь, або знищить Імперію.
— Чи приймаєш ти цю пропозицію, Бірджит, дочко Мардрас? — спитав Ерагон.
— Приймаю, — кивнула Бірджит.
— А що Катріна, дочка Ізміри, принесе в цей шлюб, щоб вона та її чоловік жили в мирі та злагоді, не знаючи ані бідності, ані лиха?
— Вона принесе свою любов і відданість, з якою буде служити Роранові, сину Герроу. Вона принесе своє вміння вести господарство. Вона принесе посаг…
Ерагон неабияк здивувався, коли Бірджит махнула рукою й уперед, несучи металеву скриньку, вийшло двоє чоловіків, що стояли поруч із Насуадою. Бірджит відімкнула замок і, піднявши кришку, показала те, що було всередині. Юнак побачив купу коштовностей, і йому аж подих перехопило.
— Вона принесе із собою золоте намисто, прикрашене діамантами, — вела далі Бірджит. — Вона принесе брошку, прикрашену червоним коралом із Південного моря, та перлинну сіточку для волосся. Вона принесе п'ять каблучок із золота й срібла. Перша каблучка… — Розповідаючи про кожен предмет, Бірджит виймала його зі скриньки, аби всі могли переконатися, що вона каже правду.
Спантеличений Ерагон крадькома зиркнув на Насуаду й помітив її задоволену посмішку. Коли Бірджит урешті-решт завершила розповідати про коштовності й замкнула скриньку на замок, Вершник спитав:
— Чи приймаєш ти цю пропозицію, Хорсте, сину Острека?
— Приймаю.
— Отож, відтепер, згідно із законом нашої країни, ваші родини стають однією родиною. — Потому Ерагон звернувся до Рорана й Катріни: — Ті, хто говорив про вас, згодні на умови вашого шлюбу. Роране, чи задоволений ти словами, які Хорст, син Острека, сказав від твого імені?
— Так.
— Катріно, чи задоволена ти словами, які Бірджит, дочка Мардрас, сказала від твого імені?
— Так.
— Роране Міцний Молоте, сину Герроу, чи присягаєш ти своїм ім'ям і своїм родом, що кохатимеш і захищатимеш Катріну, дочку Ізміри, аж доки ви обоє будете живі?
— Я, Роран Міцний Молот, син Герроу, присягаюся своїм ім'ям і своїм родом, що захищатиму й кохатиму Катріну, дочку Ізміри, аж доки ми обоє будемо живі.
— Чи присягаєш ти берегти її честь, бути вірним і відданим їй усе своє життя, а також ставитись до неї з належною повагою, гідністю й добротою?
— Я присягаюся берегти її честь, бути вірним і відданим їй усе життя, а також ставитись до неї з належною повагою, гідністю й добротою.
— І ти присягаєшся дати їй ключі від своїх багатств, коли вони в тебе з'являться, а не пізніше, ніж завтра зайде сонце, віддати їй ключі від своєї скрині, де ти зараз тримаєш монети, аби вона могла займатися твоїми справами, як і належить дружині?
Роран присягнувся, що так і зробить.
— Катріно, дочко Ізміри, чи присягаєш ти своїм ім'ям і своїм родом, що кохатимеш Рорана, сина Герроу, а також служитимеш йому, аж доки ви обоє будете живі?
— Я Катріна, дочка Ізміри, присягаюсь своїм ім'ям і своїм родом, що кохатиму Рорана, сина Герроу, а також служитиму йому, аж доки ми обоє будемо живі.
— Ти присягаєшся берегти його честь, залишатися вірною й відданою йому до кінця свого життя, а також народити йому дітей і бути для них турботливою матір'ю?
— Я присягаюся берегти його честь, залишатися вірною й відданою йому до кінця свого життя, а також народити йому дітей і бути для них турботливою матір'ю.
— Ти присягаєшся взяти на себе відповідальність за його багатство та його майно й розпоряджатися ним належним чином, аби він зміг зосередитись на обов'язках перед сім'єю й державою?