І ніяких слідів сержанта і десятьох солдатів уланського взводу!

Після капітуляції армії Кроньє дії бурів набрали зовсім іншого характеру. Вони відмовилися від нанесення противникові сильних ударів великими військовими з'єднаннями. Республіканські сили розбилися на дрібні загони, і генерали скінчили тим, з чого їм треба було б починати: герильєю.

Герилья — це удари, яких невтомно завдають ворогові рухливі і невловимі загони. Партизани нападають на обози, на відсталих солдатів противника, підривають залізничні колії, знищують телеграфні лінії, перехоплюють ворожих розвідників, налітають осиним роєм на військові ешелони, відрізують вороже військо від продовольчих складів, тримають його у постійному напруженні, морять голодом солдатів і коней і сукупністю усіх цих дій завдають тяжких втрат ворожим арміям, лави яких тануть день у день.

Свого часу саме з допомогою такої війни іспанці подолали загартовані в боях війська Наполеона, які здобули чимало перемог над найславетнішими генералами і розбили кілька європейських коаліцій.

Капітан Зірвиголова і його Молокососи перевершували всіх у мистецтві сміливих ударів і раптових нападів.

Отже, коли командир юних партизанів з'явився до генерала Бота просити в нього призначення, той вирішив негайно ж використати рідкісні здібності Жана Грандьє.

На жаль, ескадрон Молокососів, розкиданих по всіх фронтах, складався тепер усього з трьох бійців: капітана Зірвиголови, його лейтенанта — Фанфана і солдата Поля Поттера. Два офіцери, щоб командувати військовим з'єднанням, — це ще сяк-так, але один боєць ніяк не міг скласти цілого загону.

Генерал Бота обіцяв Жану Грандьє звернутися до всіх командо з проханням запропонувати Молокососам, які є в їх розпорядженні, негайно повернутися до свого капітана.

В умовах рухливості бурських загонів можна було сподіватися, що Молокососи зберуться днів за десять. Але Зірвиголова не міг помиритися з бездіяльністю навіть протягом такого строку і просив дати йому поки що хоч яке-небудь завдання.

— У мене немає для вас нічого підходящого. Не забувайте, що вас усього троє, — сказав генерал.

— А ви подумайте, генерале. На війні завжди знайдеться щось дуже важке і негайне.

— Коли б у вашому розпорядженні була сотня Молокососів, я доручив би вам висадити в повітря водоймище Таба-Нгу.

— Але, генерале, я беруся зробити це з допомогою Фанфана і Поля.

— Басейни охороняє тисяча англійців. У них кавалерія, артилерія, піхота, — заперечив генерал.

— У такому ділі сто чоловік швидше заважали б мені, аніж допомогли. Ми цілком впораємось з цим ділом утрьох, даю вам слово.

— Та це ж справжнісіньке безумство!

— Знаю. Саме тому я й перекопаний, що днів через десять, якщо тільки ми не загинемо, водоймище буде висаджене. Ми відновимо динамітну війну. Це така захоплююча штука! Удвох-втрьох робиш велику справу, виконуєш роботу цілого армійського корпусу!

— Добре, мій любий Зірвиголово, відпускаю вас, тільки з умовою: неодмінно повернутися.

І от троє наших хлопців вирушили в Таба-Нгу. Найхоробріші з хоробрих відступили б перед таким небезпечним завданням. Але Молокососи не знали вагань.

У Таба-Нгу у Поля Поттера жили родичі. Зрештою, по тих місцях усі були, хоч далекі, та родичі один одному.

Дядьки і двоюрідні брати билися на війні, а зате тітки і двоюрідні сестри зустріли юних воїнів дуже сердечно.

А ті, не марнуючи дорогого часу, одразу ж взялися розробляти план дій. Незабаром у голові Жана Грандьє визрів оригінальний і цілком здійсненний задум.

Він знав, що жінки легко пройдуть там, де чоловіків зупинили б на першому ж кроці. Що ж! Молокососи позичать плаття з гардеробу двоюрідних сестер Поля і будуть жінками.

Отак Зірвиголова перетворився на сестричку Беті, рослу дівчину у голландському чепчику, Фанфан став сестричкою Гріет, чорноволосою дівчиною у чудернацькому капелюшку, а Поль обернувся на сестричку Нааті, зовні непоказну, але з незрівнянними здібностями доярки.

Хлопці вчилися ходити в спідницях, наслідували, скільки це було можливо, скромні дівочі манери, — словом, робили все те, що Фанфан нешанобливо називав «кривлянням».

Увечері влаштували генеральну репетицію. Усе зійшло прекрасно. А наступного ранку вони вже гнали худобу на водопій, не забувши захопити кошики, в які, крім сніданку, поклали трохи шмаття.

Імпровізовані пастушки дуже добре вийшли з небезпечного іспиту.

Випадок з коровою, що не далася уланам доїти себе, підказав Жану думку захопити іншим разом дійницю, в яку сестриця Нааті — вона ж Поль — мала надоїти молока, щоб відвернути увагу солдатів.

Наступного дня, як уже відомо читачеві, хлопці, рискуючи бути розстріляними на місці, виконали свій зухвалий задум.

Фанфан і Зірвиголова тобто сестри Гріет і Беті — заховали на дні своїх кошиків під бутербродами, хустками і в'язанням, по півдюжини динамітних патронів з бікфордовими шнурами, і хай буде, що буде!

Витівка капітана Молокососів вдалася на славу. В той час, як Поль невтомно поїв молоком ненаситних солдатів, лже-Гріет і лжє-Беті непомітно і обережно закладали в щілини муру водойми динамітні патрони.

Череда, з'юрмившись у купу, мукаючи і тупцюючи на місці, добре заховала їх під час цієї небезпечної роботи від очей солдатів.

Потім відважні хлопці, не втрачаючи самовладання, підпалили ґноти. Тепер уже ніхто не зміг би запобігти руйнуванню.

А в Жана, цього безрозсуднішого сміливця, вистачило ще зухвальства приписати до об'яви Колвілла, яку він помітив учора, відомі вже нам слова:

«А я пропоную тільки один пенс за голову майора Колвілла. Вона не варта навіть і цього».

І не побоявся при цьому підписатися. Нехай знає!

Проте час уже був тікати.

Тікали вони досить швидко, весь час підганяючи тварин. Тільки б добратися до ферми.

Розсудлива обережність, мудре рішення! Бо, по-перше, біля водойми от-от завариться гаряче діло і, по-друге, улани, послані навздогін їм майором Колвіллом, уже скачуть по їхніх слідах.

На щастя, уланів затримала одна обставина: вони наткнулись на купу дрібних монет — щедрий дар любителів молока, з такою огидою викинутий сестричкою Нааті.

«Солдат не дуже багатий, хто цього не знає?» співається в одній пісеньці. А улани цього взводу, як навмисне, усі були такою голотою, що в них не водилося й копійки за душею. Отже, вони спішилися і стали жадібно визбирувати пенси і шилінги.

А це означало, що втікачі, або втікачки, як більше подобається читачеві, виграли ще п'ять хвилин.

Сестричка Беті, часто озираючись назад, помітила уланів, які вже знову встигли скочити в сідла.

— Здасться, погоня…

— От так штука! І, звичайно, улани, — вигукнула Гріет. — Я б охоче перебив їх усіх до одного!..

— Як ти думаєш, Поль? — спитала Беті, вона ж Зірвиголова. — Чи добредуть корови додому без нас?

— Доберуться! — коротко запевнила Нааті.

— Тоді ми зараз побавимося, ще п'ять хвилин тому ми пропали б, а тепер у нас є можливість битися.

Замість відповіді Нааті пронизливо свиснула. Почувши знайомий сигнал, чільна корова пустилася в галоп і повела за собою всю череду, що з гуркотом снігової лавини помчала до ферми.

Дорога круто підіймалася вгору. Ліворуч від неї височіла скеля, на якій зяяла розколина завширшки два метри і заввишки з метр. Це був вхід у печеру. Всі три сестриці забігли туди на секунду і, вийшовши, вишикувалися плечем до плеча перед входом.

Улани дрібною риссю брали кручу. Їх стомлені коні ледве чвалали.

Пастушки легко могли б утекти, проте не рухалися з місця і з цікавістю поглядали на уланів. Ті помітили їх і стали гукати, щоб дівчатка зійшли до них.