Він бачив її цим ранком. На місці злочину.

Та відвідувачка з порізаними грудьми.

Усі частки головоломки в його голові активно заметушилися, намагаючись з’єднатися в одну цілісну картину, проте поки що їм це не вдалося. Чогось бракувало. Але те, що він щойно знайшов, було першим справжнім кроком до закриття справи — Олег це відчував. Залишилося віднайти кілька дрібних гвинтиків, які остаточно скріплять факти-уламки в єдине полотно.

— Шефе!

З кухні примчав Борис. В одній його руці був прозорий кульок, набитий порізаними блістерами з різнокольоровими пігулками, в іншій він тримав жменю ампул.

— Цей Айболить, схоже, не тільки квасить, а заразом ще й колеса ковтає та ширяється, — бадьоро повідомив він. — У нього в холодильнику транквілізаторів та різної наркоти більше, ніж харчів. Прямо тобі «Серце Ангела»!

— Я знайшов дещо цікавіше. — Сокіл продемонстрував весільне фото. — Цю жінку сьогодні знайшли на місці вбивства. Живою.

— Тобто це та, яку пошматували? — припустив Боря.

— Еге ж, вона. Чи не дивовижно, що наш добрий лікар з нею одружений?

— Ще б пак. Але ж її, дід казав, заперли в Кульпарків?

— І це теж дуже мене бентежить. Навряд чи старий навигадував. Судячи зі стану фотки, чоловік пошкодував, що розірвав її. Може, він так само пошкодував, що здав жінку до божевільні. Звідси все оце, — він кивнув на препарати в руках Лупибатька. — І ще в податковій мене запевнили, що він отримав страховку після пожежі в клініці. Теоретично мав би як сир у маслі качатися... Так що все це діло дуже недобре тхне. Але принаймні я точно знаю, кого ми відвідаємо наступним.

— Її? — Боря тицьнув пальцем у фото.

— Точно. А зараз...

Він не встиг уточнити, що саме вони робитимуть зараз, бо за дверима почувся шаркіт. Сокіл тільки встиг підштовхнути Бориса до кухні, коли в квартиру ввалився сам Ясинський. Олег обережно визирнув з-за рогу і зміг повною мірою оцінити разючі зміни, що сталися із цим чоловіком. Від того лощеного хлопця з альбому нічого не лишилося. Зараз перед ним був змарнілий та розпухлий ханига, з підбитим оком і розквашеним носом на геть зарослому лиці. Він, похитуючись, увійшов до коридорчика, затискаючи під пахвою пляшку оковитої, і зі стогоном привалився до стіни. Сокіл вирішив, що допитати його навряд чи вдасться. Принаймні, сьогодні. Та це вже й не було так важливо — знайдене фото дещо змістило акценти. Очевидно, що зосередитись треба зовсім не на цьому деградуючому екс-лікарі, історія якого вже більш-менш вималювалася, а на його дружині. Нинішній чи колишній, дідько її знає. Саме вона наразі є головною таємницею в цій історії. Правду кажуть — шерше ля фам, трясця...

— Ходімо, — шепнув Сокіл Борису й потягнув за собою. Вони вийшли в коридор, де хазяїн квартири досі мовчки підпирав стіну.

— Олексій Ясинський? — промовив він вже в повний голос, коли опинився за спиною колишнього лікаря.

— Бля!!! — той аж підскочив від переляку, сплеснув руками, й півлітра з голосним дзенькотом розлетілася по підлозі. Ця подія викликала в Ясинського кількасекундний шок, по завершенні якого той сповз навколішки із сповненим трагізму ревінням і спробував зібрати пляшку докупи.

— Шо за гадство... — проскиглив він, коли переконався в марності спроб. Потім звів мутний погляд на несподіваних гостей. — Шо... шо за... Ви, йоп, хто такі?..

— Карний розшук, — суворо відказав Олег. — Хрінові ваші справи, Олесю Дмитровичу. Ми все знаємо про клініку.

— Не поняв... Вас шо, та сука при... гик!.. слала? Шо, їй вже грошей м-моїх м-мало?

— Хто прислав? Ваша дружина?

— Яка, мля, дружина... Нема вже її... пф-ф!! Я про ту кажу... Курва... сука клята... Вона в мене... гик!... все, все забрала!

— Нас не цікавлять ваші діла з клінікою, — грізно сказав Боря. — Нас цікавлять серійні вбивства. Ви в курсі, що вбито вже чотирьох жінок, і всі вони були пацієнтками вашого «РепроМеду»? І що ви можете сказати з цього приводу?

Сокіл подумки підтримав тактику Бориса. Хоч вони наразі й не мали доказів, що всі жінки відвідували саме ту клініку, він вирішив, що трохи натиснути не завадить. Раптом екс-лікар викаже щось цікаве?

— Ви шо... — напружився Ясинський. — Які ще вб-б-б... Шо ви мені тут шиєте, мля? Та я вас...

— Заспокойтеся. — Сокіл зробив крок уперед. — У нас усього кілька запитань, і все. Ми ні в чому не звинувачуємо...

Ясинський раптом ухопив з підлоги відбите горлечко пляшки, на диво прудко звівся на ноги і спробував зробити випад у бік Олега. Той відбив руку зі склом і сильним штурханом у груди відправив Ясинського в кімнату, де той перечепився об брудного матраца, важко гепнувся долі і так і лишився лежати.

— Перевір, як він, — попросив Сокіл Борю. Не вистачало зараз ще самому вляпатись у вбивство.

Лупибатько наблизився до розпростертого тіла, з огидою нахилився і прислухався.

— Спить, сволота, — повідомив. — Хропе.

— Ну то й добре, — з полегшенням відповів Олег. — Ходімо звідси.

— Так і полишимо?

— Так і полишимо. Він нам не потрібен. Моя версія така — наш лікар завів коханку і, щоб позбутися дружини, якимось чином упік ту до божевільні, а сам хитро спалив власну клініку, аби отримати страховку на життя на Канарах. Але його пасія, очевидно, взула Ясинського по повній і вкрала всі гроші. Утрирую, звісно, але це вічна схема. Та головне, що цей коновал навряд чи має якесь відношення до вбивств. Жінка з фото — ось ключ до всього.

— Знаєте, де вона зараз?

— Теоретично, має бути в одній з лікарень, — відповів Сокіл. — Не знаю, чи там, де я думаю... Але перевіримо. Гайда.

Ніна жодним чином не збиралася гратися в Пенелопу і чекати Олега до ночі — вона навіть не сподівалася, що той заявиться додому так рано, та ще й застане її на кухні, за приготуванням вечері. Але саме так і сталося. По честі кажучи, Ніні не дуже хотілося з ним говорити. Навіть викладати всі ті ідеї, які вона вдень обговорювала з Радою, здавалося непосильним тягарем. «Сокіл сам дуже мудрий, нехай сам до всього і доходить», — мстиво подумала Ніна спочатку. А потім вона подумала про жертв убивці. І про те, що їхня кількість ще може зрости, доки вона плекатиме свою образу. І Ніна наважилася. Відкашлялася, зиркнула на Олега через плече — він стояв на порозі кухні і дивився на неї... винувато? Ні, то їй, мабуть, примарилося.

— Що в дверях укляк, мов засватаний? Проходь, сідай. Їсти будеш?

— Буду, — Сокіл, наче тільки того й чекав, що її запрошення, пройшов до столу і всівся за нього, піднявши долоні так, ніби здавався Ніні в полон. — Навіть руки помив. А що на вечерю?

— Дурний заливний язик. Мій.

— А серйозно?

— Картопля смажена і солоні огірки. Мама Катя пішла в гості до своєї сестри і попросила мене погодувати її малюка з ложечки. Згоден?

— Тільки якщо ти сядеш мені на коліна.

Ніна обернулася і зі спритністю снайпера пожбурила на стільницю глиняний полумисок з картоплею. Олег сумирно зітхнув.

— Тільки каву так не подавай, будь ласочка. Ще обпечеш.

— На ніч каву пити не можна.

— А якщо я планую безсонну ніч?

— Справді? І що ж ти робитимеш? Будеш тішити своє марнославство?

— Ніно, — урочисто попросив Олег, — підійди до мене і сядь. Хоча б поруч, для початку. Ось так. Добре. Я мушу сказати тобі щось важливе... Знаєш, мене мучить дуже дивне почуття. Я почуваюся винним перед тобою.

— Ясно. Почуття, звісно, незнайоме і до біса неприємне. Співчуваю. Що далі?

— Я хочу вибачитися.

— Що?!

— Вибачитися. Перепросити. Даруй мені, дуже прошу. Я був неправий. Просто я справді за тебе злякався. Ти собі навіть не уявляєш як. Був сам не свій, що називається... Вибач мені, добре?

«Поцілувати його, чи що», — раптом подумалося Ніні, і вона засміялася. Сокіл, як завжди, витлумачив цей сміх вірно — на свою користь — і також заусміхався.

— Вже не сердишся? От і добре. А на доказ щирості свого каяття я розповім тобі усний твір на тему, як я провів день. Отже, слухай...