— Ви ж насправді не збираєтесь отруїтися? — спитала вражена Ліра.
— Ходімо, — звернувся до неї Віл.
— А що ви мали на увазі, коли згадали ангелів? — не вгамовувалася дівчинка.
Віл потягнув її за руку.
— Ходімо, — повторив він. — Нам треба йти. Дякую, пане Парадізі.
Він простяг свою замащену кров'ю та пилом правицю, і старий обережно її потиснув. Потім він потиснув руку Лірі та кивнув горностаю-Пантелеймону, котрий у відповідь увічливо нахилив голову.
Узявши ніж у шкіряних піхвах, Віл спустився широкими темними сходами та вийшов із башти. Невеличка площа плавилася в гарячих сонячних променях, у місті панувала глибока тиша. Ліра уважно оглянула все довкола, але вулиці були порожніми. Вона вирішила, що краще не тривожити Віла розповіддю про те, що вона бачила з вікна — їм і так вистачає приводів для хвилювання. Вона зробила так, аби вони обминули вулицю, на якій і досі стояв скаменілий Туліо.
— Це жахливо! — сказала дівчинка, зупинившись на самому краю площі й озирнувшись. — Мені нестерпно думати про пана Парадізі — його зуби геть вибиті, і він майже нічого не бачить заплилим оком. Він збирався проковтнути отруту та вмерти, то, може, нам…
— Тсс! — перервав її Віл. — Йому не буде боляче, він просто засне. Він сказав, що це краще, ніж примари.
— Отож… Що нам тепер робити, Віле? — спитала Ліра. — Що далі? В тебе болить рука, а той бідолашний старий… Я ненавиджу це місце, я б охоче спалила його дощенту! Що нам робити?
— Це просто, — відповів хлопець. — Нам слід повернути алетіометр, тож доведеться вкрасти його. Ось цим і займемося.
9
Крадіжка
Спочатку вони повернулися до кафе — слід було відпочити та перевдягтися. Певна річ, Вілові не слід було ходити будь-де заляпаним кров'ю, а час, коли він відчував себе винним, беручи речі з магазинів, давно минувся. Отже, він підібрав собі повний комплект нового одягу та взуття, а потім разом із Лірою, котра наполягла на тому, щоб піти з ним, відніс речі до кафе, не забуваючи до того щохвилини озиратися, щоб раптом не проґавити появу інших дітей.
Ліра поставила кип'ятити воду, а Віл пройшов до ванної та зняв із себе все. Тупий біль усе не вщухав, але принаймні порізи були чистими, і Віл, котрий ужитті неодноразово бачив, що може заподіяти людині ніж, дійшов висновку, що жоден інший ніж не залишив би гладкіших порізів. Але обрубки, які колись були його пальцями, усе ще кровоточили. Коли він подивився на них, то відчув нудоту, а це, здається, посилило кровотечу. Хлопець сів на край ванни, заплющив очі та декілька разів глибоко вдихнув.
Невдовзі він відчув, що трохи заспокоївся, та почав купатися. Зробивши все, що було в його силах, він якомога обережніше витерся, втім, усе одно залишивши на підлозі купку скривавлених рушників, а потім надів новий одяг, намагаючись не забруднити кров'ю і його.
— Тобі доведеться знову перев'язати мені руку, — сказав він Лірі. — Мені байдуже, як сильно ти затягнеш її — головне, зупини кровотечу.
Дівчинка відірвала шматок тканини та декілька разів обмотала ним долоню, намагаючись робити це якомога щільніше. Віл стиснув зуби, але не спромігся стримати сльози. Проте Ліра нічого не побачила: хлопець відразу змахнув непрошену вологу.
Коли вона закінчила, Віл подякував їй, а потів сказав:
— Ліро, я хочу, щоб ти поклала собі до рюкзака дещо, що належить мені, — на той випадок, якщо ми не зможемо сюди повернутися. Це просто листи. Якщо бажаєш, можеш їх прочитати.
Він дістав з-під подушки зелений шкіряний бювар та передав Лірі аркуші поштового паперу.
— Я не читатиму їх, якщо…
— Я не проти, я ж сказав.
Дівчинка згорнула листи, а Віл ліг на ліжко, відсунув кішку та за мить заснув.
Декілька годин потому, вже пізно вночі, Віл із Лірою сиділи, пригнувши голови, на доріжці, що пролягала повз затінені кущі в саду сера Чарльза. В Ситагазі вони знаходилися в зарослому травою парку, що оточував класичну віллу, яка неподалік біліла в місячному світлі, їм знадобилося чимало часу, щоб наблизитися до будинку Летрома. Пересувалися вони здебільшого Ситагазом, постійно зупиняючись, аби прорізати межу між світами та подивитися, в якому місці Вілового світу вони знаходяться. Визначивши місце розташування, вони відразу зачиняли вікно.
Трохи позаду них ішла смугаста кішка. Після того як вони врятували її від дітей з камінням, вона весь час спала, а коли нарешті прокинулася, то не схотіла розлучатися з ними — мабуть, тварині здавалося, що поруч із ними їй нічого не загрожує. Віл аж ніяк не був у цьому впевнений, але йому вистачало турбот і без кішки, тому він просто не звертав на неї уваги. Поступово він дедалі краще знайомився з можливостями ножа та набував дедалі більшої впевненості, що той слухається його, але його рана боліла дужче, ніж раніше, а пульсування крові й не думало припинятися. Нова пов'язка, котру Ліра наклала після того, як він прокинувся, вже геть промокла.
Він прорізав вікно в повітрі неподалік від яскраво-білої вілли, і вони ступили на затишну доріжку в Гедінгтоні — слід було розробити достеменний план проникнення до кабінету, у якому сер Чарльз тримав алетіометр. Сад навколо його будинку освітлювали два прожектори, крім того, у вікнах особняка, що виходили на вулицю, горіло світло. Щоправда, в кабінеті, вікна якого виходили на двір, було темно, й узагалі, ця частина саду була освітлена лише місяцем.
Затінена деревами доріжка, на якій вони стояли, поєднувала вулицю з дорогою, що пролягла за ділянкою сера Чарльза. Вона була зовсім темною, і звичайному зломщику було б неважко прослизнути з неї в кущі, а отже, й до саду, але по периметру ділянки пролягала міцна залізна огорожа заввишки у два зрости Віла, а на її верху стирчали гострі шипи. Утім, для магічного ножа це не було перешкодою.
— Тримай цей прут, поки я різатиму, — прошепотів Віл. — Коли він упаде, підхопи його.
З Ліриною допомогою він перерізав таким чином п'ять залізних прутів — цього було досить, щоб вони могли вільно пролізти всередину. Ліра акуратно поклала прути на траву, і вони пролізли в отвір та пробралися в гущину кущів.
Вони присіли на краю чепурного трав'яного лужка в тіні, звідки було добре видно бокову стіну будинку та обвите виноградом вікно кабінету. Віл тихо сказав Лірі:
— Я знову проріжу вікно до Ситагаза, залишу його відчиненим, сам пройду в тому світі на місце, де має бути розташований кабінет, і там зроблю вікно до цього світу Тоді я візьму алетіометр із тієї шафи, пролізу до Ситага-за, зачиню за собою вікно та повернуся сюди. Залишайся тут, у цьому світі, та спостерігай. Щойно ти почуєш, що я тебе кличу, проходь крізь вікно до Ситагаза, і я його зачиню. Добре?
— Добре, — прошепотіла дівчинка. — Ми з Пантелей моном будемо насторожі.
Деймон набув вигляду невеликої сови — помітити його у плямистій тіні від гілок було майже неможливо, натомість від його великих блідих очей не ховався щонайменший рух.
Віл випростався, дістав ніж та майже непомітними рухами почав водити ним у повітрі. Десь за хвилину він знайшов місце, де можна було прорізати вікно. Хлопець шарпнув рукою, відкриваючи вікно, що виходило на залитий місячним сяйвом парк у Ситагазі, відійшов назад та прикинув, за скільки кроків та в якому напрямку від вікна знаходиться кабінет.
Після цього він мовчки ступив у вікно та зник.
Ліра присіла на землю поруч із вікном, а Пантелеймон сів на гілку над нею та мовчки водив головою з боку в бік. Дівчинці було чути машини, котрі час від часу проїжджали вулицею Гедінгтон, тихі кроки якоїсь людини на дорозі за ділянкою та навіть ворушіння комах у себе під ногами.
Минула хвилина, потім ще одна. Де зараз Віл? Ліра спробувала зазирнути у вікно кабінету, але воно являло собою лише повитий виноградом темний прямокутник. Лише сьогодні вранці сер Чарльз сидів, схрестивши ноги, у кріслі біля вікна та поправляв стрілки своїх штанів. У якому напрямку від вікна розташована шафа? Чи зможе Віл відчинити її, не потривоживши нікого в будинку? У тиші Ліра навіть почула биття власного серця.