— Скажіть мені ще раз, яка в нас мета: ви збираєтеся відшукати хранителя магічного ножа, а що потім?

— Потім я повідомлю йому його завдання.

— І це завдання включає в себе захист Ліри, — нагадав аеронавт.

— Ніж захистить нас усіх.

Вони полетіли далі, і незабаром місто зникло з поля зору.

Лі подивився на свої прилади. Стрілка компаса й досі крутилася, мов скажена, проте, судячи з усього, альтиметр[3] працював справно — згідно з його показаннями, вони летіли приблизно на відстані тисячі футів над рівнем моря, паралельно до лінії берега. Попереду з'явилася низка високих зелених пагорбів, і Лі похвалив себе за те, що взяв досить баласту.

Але коли він знову оглянув горизонт, то відчув, що його серце трохи стиснулося. Гестер також це відчув, смикнув вухами та став вдивлятися вдалечінь золотаво-карим оком. Лі взяв деймона на руки, засунув його за пазуху та знов подивився в телескоп.

Ні, він не помилився. Далеко на півдні (якщо напрямок, з котрого вони прилетіли, дійсно був півднем) крізь туман летіла інша повітряна куля. Спричинене спекою тремтіння повітря та велика відстань не дозволяли роздивитися деталі, але та куля була більшою і летіла вище.

Груман також її побачив.

— Вороги, пане Скоресбі? — спитав він, прикриваючи очі долонею.

— Сумнівів бути не може. Я не знаю, чи варто скидати баласт та підійматися вище, чи, може, доцільно залишитися внизу, сподіваючись, що вони нас не помітять. Добре, що то не цепелін — вони наздогнали б нас за пару годин. Та ні, чорт забирай, я підіймаюся, докторе Груман: якби я був у тій кулі, то вже помітив би нашу, до того ж я впевнений, що з зором у них усе гаразд.

Лі знову посадив Тестера на лаву, нахилився і скинув три мішки з піском. Куля відразу піднялася, а Лі обернувся до телескопа.

За хвилину він переконався, що їх таки помітили — туман поруч із другою кулею наче ворухнувся та за мить перетворився на смугу диму, що під кутом поринула вгору від кулі. За декілька секунд дим обернувся на спалах полум'я, котре потім знову стало сірим димом. Без сумніву, це був сигнал.

— Чи можете ви викликати сильніший вітер, докторе Груман? — попросив Лі. — Я хотів би до темряви дістатися до тих пагорбів.

Наразі вони віддалялися від узбережжя, і їхній шлях пролягав над затокою завширшки тридцять чи сорок миль, над другим берегом якої здіймалася гряда пагорбів. Утім, коли вони набрали висоту, Лі побачив, що ті пагорби було б правильніше назвати горами.

Аеронавт повернувся до Грумана, але побачив, що той перебуває у глибокому трансі. Очі шамана були заплющені, на його чолі виступили краплі поту, він гойдався назад-уперед. Його горлянка видавала низькі ритмічні стогони, а його деймон, також у трансі, вчепився у край гондоли.

Чи то внаслідок того, що вони набрали висоту, чи то завдяки зусиллям шамана, але вітер справді посилювався. Лі подивився на балон і побачив, що той нахилився на декілька градусів у бік пагорбів.

Але вітер, що прискорював їхній політ, діяв і на іншу кулю. Вона не наближувалася, але й не віддалялася. А коли Лі навів на неї телескоп, то побачив позаду неї якісь темніші, менші за розміром силуети. Вони були розташовані в чіткому порядку, і щохвилини їх ставало дедалі краще видно.

— Цепеліни, — промовив Лі. — Що ж, нам важко буде сховатися.

Він спробував оцінити відстань між ними та переслідувачами й ними та горами, до яких вони летіли. Їхня швидкість, безсумнівно, зросла, і вітер зривав із хвиль далеко внизу білі баранчики.

Лі побачив, що Груман відпочиває в куті гондоли, а його деймон чистить пір'я. Очі шамана були заплющені, проте аеронавт знав, що той не спить.

— Ось що ми маємо, докторе Груман, — сказав він. — Я не хочу, щоб цепеліни наздогнали нас у повітрі. В такому разі нічого не зможемо зробити — вони зіб'ють нас умить. Але не бажаю я й сідати на воду — чи то з власної волі, чи то ні. Ми деякий час утримаємося на воді, але вони легко дістануть нас гранатами. Ось чому я хотів би дістатися до тих пагорбів і приземлитися. Я бачу там ліс, і ми могли б деякий час ховатися серед дерев. Між іншим, сонце сідає. За моїми підрахунками, до його заходу залишається десь три години. За цей час, як мені здається, цепеліни наполовину скоротять відстань до нас, а ми вже досягнемо узбережжя. Ви розумієте, що це означає? Я збираюся підняти кулю в ті гори та приземлитися там, бо інше рішення означатиме неминучу загибель. На цей час вони вже напевно пов'язали той перстень, котрий я показав їм. зі скролінгом, якого я вбив на Новій Земблі, і, безперечно, вони переслідують нас так уперто не для того, щоб повідомити мені, що я забув на конторці гаманець. Отже, докторе Груман, десь уночі наш політ завершиться. Вам коли-небудь доводилося саджати повітряну кулю?

— Ні, — відповів шаман. — Але я довіряю вашому вмінню.

— Я спробую піднятися в ті гори якомога вище — не знаю ще, до якої саме висоти, адже чим далі ми просунемося, тим ближче вони опиняться до нас. Якщо я сяду, коли вони будуть надто близько, вони зможуть побачити, де ми знаходимося, але якщо я приземлюся дуже рано, ми не зможемо сховатися в лісі. Хай там як, але невдовзі в тих горах розпочнеться стрілянина.

Груман сидів спокійно, лише смикав руками якийсь магічний предмет із пір'я та намистин. Але потім Лі побачив, що його рухи є впорядкованими — та річ Постійно рухалася по одній траєкторії. Очі яструба-деймона ні на мить не відривалися від цепелінів, що їх переслідували.

Минула година, потім ще одна. Лі весь час жував незапалену сигару та відсьорбував із жерстяної фляги холодну каву. Сонце поступово наближувалося до моря, що лежало під ними, — Лі побачив, як на узбережжі на підніжжя гір впали вечірні тіні, хоча їхня куля та вершини гір і досі купалися в золоті.

А позаду, майже невидимі у призахідному сонячному сяйві, поступово зростали та ставали чіткішими маленькі цятки цепелінів. Вони вже обігнали другу кулю, і їх легко можна було побачити неозброєним оком: їх було четверо, й летіли вони шеренгою. Невдовзі над широкою мовчазною затокою залунав шум їхніх двигунів, схожий на тихе, але безперервне дзижчання комара.

Коли до берега біля підніжжя гір залишалося кілька хвилин, Лі побачив у небі за дирижаблями дещо нове. Там розросталася величезна грозова хмара, з усіх боків оточена яскраво-голубим небом. «Як це я не помітив її раніше?» — промайнуло в голові Лі. Якщо наближується шторм, то чим раніше вони приземляться, тим краще для них.

А потім під хмарами повисла темно-зелена завіса дощу — здавалося, шторм женеться за цепелінами так само, як вони гналися за повітряною кулею Лі, тягнучи до них дощові руки. Коли сонце нарешті поринуло у воду, хмари освітив потужний спалах, за декілька секунд до них долетів тріск грому, такий гучний, що, здавалося, здригнулася кожна ниточка повітряної кулі. Луна цього удару ще довго відбивалася від гір.

Невдовзі вони знову побачили спалах блискавки, і цього разу зубцювата двоголова стріла вдарила з осердя грози прямо в один із цепелінів. Газ миттєво спалахнув: під свинцево-чорними хмарами розцвіла вогняна квітка, і дирижабль повільно поплив донизу, сяючи, мов величезний маяк. Нарешті він, усе ще палаючи, опустився на воду.

Лі перевів дух. Груман стояв поруч із ним, однією рукою тримаючись за борт гондоли, і його обличчя було якимось виснаженим.

— Це ви викликали шторм? — спитав Лі.

Груман ствердно кивнув.

Небо своїм забарвленням було схоже на шкіру тигра: смуги золотого кольору чергувалися з ділянками темно-коричневого, майже чорного. Утім, щохвилини цей візерунок змінювався — золото швидко згасало, і його поглинала чорнота. Море під кулею було схоже на строкату ковдру — чорна вода, сяюча піна, полум'я над залишками палаючого цепеліна, котрі, поступово занурюючись у воду, дрейфували на північ.

Утім, три інші дирижаблі дедалі наближувалися. Було видно, що буря добряче їх торсає, але вони не відхилялися від свого курсу. Навколо них, як і раніше, били численні блискавки, і коли шторм наблизився до повітряної кулі, Лі стало страшно за газ у балоні. Один удар — і вони, охоплені полум'ям, полетять на землю. Аеронавт поду мав, що, хай там як уміло Груман керував штормом, навряд чи він був у змозі цього уникнути.