— А ще коротше?

— Я до чого: раз уже від спортивних змагань, тобто від одного конкретного спортивного змагання, вірніше, від його результату залежить вирішення певних фінансових питань, пропоную не футбол, а шахи, — його поки не перебивали і Юра став сміливішим. — Шахи, розумієте? Сеанс одночасної гри. Я, — він для більшої переконливості тицьнув себе пальцем у груди, — один граю проти всього офісу шановного пана Стародубцева. Їх може бути одинадцять, може бути більше — не суть. Головне — я перемогу легко їх усіх зроблю, сам, розумієте? В мене розряд, я в комп’ютера давно виграю, Володимире…

— Закрий хайло, ботан, — нарешті перебив говіркого системного адміністратора Санчо.

У голосі його зовсім не звучало злоби та навіть роздратування — він не придурювався і не грав, природа не наділила Вову Дудку жодними з цих талантів. Він справді щиро не розумів, про що тут говорить цей товстий очкарик Юра. З яким він ще півгодини тому хіба що тільки мовчазним кивком вітався при зустрічі. І то — коли зустрічався, бо цей ботанік увесь робочий час сидів у відведеній йому окремій кімнатці, щось там шаманив із клавіатурою комп’ютера, словом — займався справами, від яких Санчо, відповідальний за безпеку бізнесу свого шкільного друга Кості Кугута, завжди був дуже далеким.

Від зробленого зауваження Юра закашлявся, а тоді запитав уже іншим голосом:

— Тобто?

Тепер зітхати настала черга Санчо.

— Значить, так, — він говорив, намагаючись тримати себе в руках. — Усі вийдіть, він, — кивок у бік Юрія, — залишається.

Восьмеро інших чоловіків, присутніх на зборах колективу, без жодних заперечень підвелися і дружно залишили підсобне приміщення, де проводилося зібрання. Коли за останнім зачинилися двері, Санчо підійшов до бунтаря. Той виявився вищим за керівника служби безпеки на півголови, навіть трошки ширшим у плечах, але це зараз нічого не означало — досвідчений Санчо нутром відчув, що очкарик зараз здається сам собі дрібною комахою, або — равликом, якого природа позбавила рятівного панцира.

— Слухай мене уважно, ботан, — слова Санчо цідив крізь зуби. — Мені пох, любиш ти футбол чи ні. Твоєму працедавцю, панові Кугуту, теж. Він твою особисту думку вертів на тому ж самому місці. Ти, ботан, працюєш у нашому колективі. Всі грають у футбол. Значить, ти теж будеш.

— Тоді я звільняюся, — зібравши рештки мужності, промовив Юрій. — Звільняйте мене. Я не хочу працювати. Прямо сьогоднішнім числом, — подумав і додав, хоча це рішення далося йому явно найважче. — Можете навіть без вихідної допомоги. Не платіть зарплату. Нічого не платіть — просто звільняйте.

Тримати себе в руках Санчо вдавалося дедалі важче. Він стиснув кулаки, нігті впилися в шкіру на долонях.

— Я погано пояснював, ботан? Оцими вухами, — він різко смикнув Юрія за мочку лівого вуха, — ти, по ходу, хріново чуєш, на? Повторю, раз ти такий тупий системний адміністратор: нас у штаті за офіційним розписом — як раз одинадцять мужиків. Шеф, я, всі інші твої товариші й колеги. І ти, блядь! — Санчо ткнув вказівним пальцем у м’який живіт очкарика. — Значить, ми всі — одна команда, в тому числі — футбольна. Подобається це тобі чи ні, але вийти з команди ти ніяк не зможеш. Навіть уперед ногами. Бо тоді нас стане на одного менше. А за умовами перед матчем, який призначено за тиждень, як раз у наступну суботу, ми не можемо брати нового працівника. Відмова грати означає програш. Можна вийти на поле проти команди Дрона в неповному складі, але тоді це теж програш. Програш — все, крім того, що ти, ботанік, виходиш на поле і граєш за своїх.

— Але ж я не люблю футбол! — вигукнув Юра, про всяк випадок відсовуючись при цьому на кілька кроків назад. — Я не вмію грати! Не люблю і не вмію, ясно вам! Ви зі мною програєте так само, як і без мене! Я баласт, скиньте мене, скиньте!

— Чувак, ти зовсім не січеш цю фішку, — у Санчо не було сил та бажання злитися на цього товстуна. — Нема ніякої різниці, хто любить футбол, а хто — ні. Всі повинні грати в футбол, якщо того вимагають корпоративні інтереси, так тобі зрозуміло?

Тепер Юра шморгнув носом. Санчо раптом перелякався, що цей тип, який годиться йому за віком не в сини, але в молодші брати — так точно, просто зараз, у нього на очах, почне лити сльози. Проте пояснювати йому вже не було особливо чого — Санчо максимально вичерпно все пояснив.

— Ти — мужик! Я пишаюся тобою!

Це Юра почув від Юлі, своєї дружини. Вона закінчила юридичний, працювала в фірмі, яка міцно зав’язалася з ринком нерухомості і вважала, що в них усе в шоколаді. Але коли почалася світова фінансова криза, для ринку нерухомості все якось так відразу скінчилося. Безробітною Юля поки не стала, але до того йшло. Така критична для особистого кар’єрного зросту ситуація несподівано почала гартувати в молодої дружини системного адміністратора бійцівські якості, притаманні хіба Скарлетт О’Гарі. Через те чоловіків спротив Юля прийняла, як особисту боротьбу. Юра погодився з нею — це все маразм, тупість, самодурство, культурний фашизм та духовний Чорнобиль. Подружжя випило пива з чіпсами, і Юля розвинула тему: вони не мають права, в контракті не прописано, що системний адміністратор повинен грати в футбол за свою фірму, саме в такий спосіб, а не виконуючи професійний обов’язок, доводячи своє право отримувати зароблені гроші. Юра натякнув — ніякого контракту він не підписував, просто прийшов за оголошенням і з того часу регулярно отримує гроші в конверті. На що юристка Юля, переможно ковтнувши пива, заявила:

— Так навіть краще! Значить, вони взагалі там не мають права змушувати тебе грати в футбол! Це ж ніде не записано, і ти під цим свій підпис не ставив!

Коли вони допили своє пиво і пішли в ліжко, Юра остаточно погодився з дружиною: системними адміністраторами такого рівня, як у нього, не кидаються навіть під час фінансової кризи. Навпаки, зростає вимога до якості виконаних робіт, а в своїй галузі, тобто в знанні комп’ютерних систем, Юра був одним із кращих фахівців. Принаймні Юля це йому сказала, і він охоче повірив. Цього разу дружина погодилася на оральний секс, ніби в такий спосіб виписуючи чоловікові премію за мужність та незламність, а потім, коли Юля заснула, Юра ще довго не спав, будуючи подумки плани виходу з дурної ситуації — один кращий за інший.

Спочатку він вирішив тікати з міста, прихопивши з собою дружину, і вони, наче Боні з Клайдом, будуть плутати сліди та ночувати в дешевих придорожніх готелях, харчуючись пиріжками з горохом. Потім придумав запропонувати розв’язати суперечку в інший, більш цивілізований та сучасний спосіб: таки зіграти в футбол, але на комп’ютері. Для цього навіть тут же взявся розробляти спеціальну програму, де гравці на віртуальному полі виглядатимуть один в один як реальні члени команд, сучасні технології дозволяють тепер це зробити. А заснув Юра, уявляючи, як дружина представляє його інтереси в суді, і вони разом відсуджують у Костянтина Кугута величезну суму на моральні відшкодування…

Та на ранок їх розбудив дзвінок Юліного телефону. Та, ще сонна, відповіла, і під час розмови сон як рукою зняло. Юра не дослухався, намагався прихопити ще трошки перерваного сну, тим більше, що Юля здебільшого говорила коротко й лаконічно, але коли скінчила розмову й глянула на чоловіка, той і без окулярів побачив — щось не так. З чим це може бути пов’язано — зрозумів без підказки, дружина лише підтвердила підозру.

— Ростик Гаркуша у вас на фірмі працює?

— Водієм… А що з ним таке?

— З ним — нічого. Ти знаєш, що в нього дружина вагітна?

— Я навіть не в курсах, що він одружений. Що в нас із ним спільного?

— Правильно, що в системного адміністратора може бути спільного з водієм… — Юля відкинула з лоба пасмо волосся. — У нього дружина вагітна. На восьмому місяці. Звуть її Людою, але це не так важливо… Вона дзвонила… — кивок на телефонну трубку.

— Ти її знаєш?

— Ні. Їй дали номер мого мобільного телефону. Сказали: якщо мій чоловік не погодиться грати в футбол і далі буде впиратися, як баран, та протиставляти себе інтересам колективу, у них заберуть квартиру. Юр, — дружина якось дуже старанно натягнула на ліве плече спущену бретельку коротенької нічнушки, — Юр, їм фірма гроші позичила. Квартира на фірму оформлена, ваш водій половину зарплати за борги віддає. Їм же, Юр. Це страшні люди, вони викинуть на вулицю вагітну жінку через свій футбол… і через тебе, Юр… Ну подумаєш — один раз, може, не ламайся, може, заховай свої принципи подалі, я все зрозумію, Юр…