Уклад життя японців підлягає чотирьом основним постулатам. “Вабі” — природність. Японці вважають, що природа максимально досконала і слід її наслідувати, а не ^ переінакшувати. “Сабі” — старовина. Культ старовини надзвичайно великий, усе давнє високо цінується і навіть обожнюється. Поєднання “сабі” і “вабі” становить третій принцип світосприйняття японців — “сібукі”. І, нарешті, “юген” — недомовленість. Японець не хоче бачити все повністю розтлумаченим і тому однозначним, його приваблюють природні і мистецькі явища, які дають можливість по-своєму сприймати їх кожній людині.
У місті Кіото є сад каменів, або філософський сад, витвір монаха Соамі. На білому піску лежать п’ятнадцять необтесаних каменів. Але, якщо дивитися на них з спеціальної галереї, якою проходять глядачі, видно лише чотирнадцять. З якого місця не дивишся — бачиш їх лише чотирнадцять. На думку мудрого монаха, ця композиція має надоумлювати людину, що в житті обов’язково щось залишається невідомим, невираховуваним, таємничим.
Кагосіма — місто, через яке здавна найбільше просочувалося в Японію іноземних товарів, думок, ідей. Але загалом японська община прагне до герметизму. Навіть буддизм, який занесли до Японії китайські і корейські монахи в VI столітті, поєднався із суто національною релігією синто — шлях богів. При народженні японцю дають ім’я у синтоїстському храмі. Ховають, як правило, за буддистськими обрядами. Але впродовж життя він може обирати віросповідання на свій розсуд, міняти його. Це чи не єдина країна в світі, де різні релігії не ворогують між собою, а співіснують, взаємодоповнюючи одна одну. Синто, вважають японці, дуже близька людині, оскільки віддає належне природі, природній красі й гармонії. Буддизм переважає в японській філософії мистецтва, в повсякденному житті допомагає людині виховувати стійкість духу. Конфуціанство спонукає до утвердження таких підвалин в моралі японців як вірність, визнання права старшого і можновладного. Цікаво, що в японській мові навіть не існує слова “брат” — є “старший брат” і “молодший брат”. Так само із визначенням “сестра”. Починаючи з простого застілля, кожному обов’язково відводиться місце залежно від його віку й суспільного становища. У японців не існує вчинків добрих і поганих. Вони бувають тільки відповідні або ж невідповідні становищу людини. Наша гід по Кагосімі, всміхаючись, казала, що європейці або обманюють, або говорять правду; японці ж ніколи не обманюють, але їм так само ніколи не спаде на думку говорити вам правду.
За уявленнями японців, природа створилася сама по собі, а не богом. Вона досконала в усіх своїх виявах. Якщо християнство вважає, що Адам і Єва вчинили першорідний гріх, то японці вважають, що Адам і Єва — боги. Проте, звичайно, найшанованіші в Японії божества синтоїстської релігії, яких налічується понад три тисячі.
Японські хроніки, передаючи легенди тисячолітньої давнини, стверджують, що спочатку на світі існував хаос. Потім небо відділилося від землі, виявилися жіноче й чоловіче начало. Перше уособлювала богиня Ідзанамі, друге — її чоловік Ідзанагі. У них народилася промениста красуня, богиня Сонця Аматерасу, яка в тривалій боротьбі з богами Цукійомі (бог місяця) і Сусаноо (бог вітру й води) добилася того, що правити на землі почав її онук Нінігі, якому вона й вручила на знак верховної влади три предмети — дзеркало, меч і яшму. Нінігі й започаткував династію японських імператорів — мікадо. Влада імператора сьогодні здебільшого символічна, але все ж він та його родина увінчані в народі ореолом святості.
Релігія синтоїзму вчить насамперед культу предків і схилянню перед природою. З цього випливає правило моралі: “Вчиняй завжди згідно законів природи, щадячи закони суспільні”.
Цікаво, що буддисти, прагнучи розширити сферу свого впливу, шукаючи можливостей для співіснування із синтоїзмом, навіть йшли на те, що визнавали улюблену серед японців богиню Аматерасу втіленням Будди.
Синтоїстські та буддистські храми будувалися дуже часто поряд, аби японець, урочисто відсвяткувавши, наприклад, народження дитини за синтоїстськими звичаями, міг, перейшовши в буддистську пагоду, пом’янути предків.
Самі синтоїстські храми дуже красиві, яскраво прикрашені, справді життєрадісні. Перед кожним із них є вхідна брама — торі. За формою вона нагадує куряче сідало. Поява брами пов’язана з легендою про улюблену богиню японців. Якось Аматерасу розсердилася на людей і сховалася в глибоку печеру. Ніхто не міг її звідти викликати, і людям загрожувало життя без сонця. Тоді японці збудували дерев’яне сідало і поставили перед печерою дзеркало. Коли вранці проспівав півень на сідалі, Аматерасу визирнула з печери. В дзеркалі вона побачила красуню і вирішила вийти з печери, щоб подивитися на неї. За іншою легендою, Аматерасу вийшла з печери, почувши сміх та оплески. “В дім, де сміються, — мовить японське прислів’я, — приходить щастя”. Храми дуже відрізняються один від одного, хоч побудовані за єдиним принципом: основу храма складає хонден (святилище), в якому зберігається синтай (святиня, божество, на честь якого зведено храм). Хонден з’єднується із хайденом, тобто залом для молільників. Деякі храми прикрашаються зображенням левів, лисиць, мавп, оленів… У синтоїстському храмі в Токіо ми бачили, як весела групка школярів із ранцями за плечима, вкинувши по жертвенній монетці в спеціальний ящик, як за командою, кілька разів схилилися перед олтарем, приплескуючи в долоні і вимовляючи якісь слова. А за хвилину діти пішли собі, про щось жваво перемовляючись.
Але повернемося в сонячну субтропічну Кагосіму, відомий курорт Японії. Тут навіть є королівський готель, де мешкає імператор, коли відвідує південь країни. Містечко Ібусені “відкрив” для світу підприємець Івасакі, який несподівано для себе за три місяці позбавився тут усіх недуг. Адже в цій місцевості розташовано 120 тисяч родонових джерел. Івасакі після одужання збудував готель із сірководневими лазнями. При готелі — розкішна галерея сучасного живопису, ресторан, в якому постійно виступають екзотичні полінезійські, новозеландські та таїтянські народні ансамблі.
Часто вранішня розмова японців починається словами: “Учора в лазні говорили…” Саме там кожен може розслабитися й відчути себе рівним серед рівних, обговорити новини, не поспішаючи розповісти й вислухати цікаву історію.
Грандіозний Токіо, ледь вкритий хмарою бензинових випарів, ми роздивлялися з оглядового майданчика висотної вежі, яка сягає вгору на 332 метри 65 сантиметрів і розхитується з амплітудою 3,5 метра.
На вулицях міста бачили якісь демонстрації і карнавальні видовища. Водії легкових автомобілів часом читали просто за кермом журнали — швидкість на деяких І вулицях не перевищує 15–20 кілометрів на годину. Зате по платному хайвею можна їхати з величезною швидкістю, щоправда, на пропускники швидкісних автострад звертає не так вже й багато автомобілів. Ми дивувалися, що в столиці лише три відсотки вулиць мають назви, що квадратний метр землі в центральних районах міста коштує 11 мільйонів ієн (скільки ж то треба купити тих метрів для швидкісного хайвею!). І раділи, коли в Токійському Діснейленді, в палаці казок, де є ляльки з казок всіх народів світу, побачили Івасика-Телесика у вишиванці. Спостерігали, як уміло, майстерно працюють робітники на токійському рибному ринку (фактично — підприємству по переробці риби) Сукіджі. І переконувалися — на аукціоні, де партіями продавалася свіжа морська продукція, — що стримані японці можуть бути й запальними. На вулицях цього міста упевнено почуваються між потоками автомобілів рикші, послугами яких ще й досі залюбки користуються гейші. Їх інститут, як і в давнину, високо цінується японцями.
В ясний день з причалу Токійського морського порту ми побачили всесвітньовідому Фудзіяму, яка підноситься над містом на 3776 метрів. Кожен японець вважає, що мусить побувати на її вершині. Триста тисяч людей щороку сходять на Фудзі. Одначе не годиться прагнути туди знову. Японці кажуть: “Хто ні разу не побував на Фудзіямі — дурень, хто побував на ній двічі — двічі дурень”.
