Офіцер зацікавився пропозицією. Він чув, що дехто з англійських моряків, буваючи у цих місцях, скуповував античні знахідки і добре заробляв, перепродуючи їх музеям. Про те, що він побачив у хліві для кіз під хмизом та ганчір’ям, д’Увріль так описав у своїх мемуарах: “Краса цієї статуї була приголомшливою. Її неможливо передати словами”. Але старий не схотів зачекати кілька днів, доки офіцер дістане потрібну суму, і запропонував йому звернутися до священика православної церкви на Мілосі з проханням позичити потрібну суму. Священик, побачивши статую, відразу зрозумів, яку цінність для грецького народу вона становить. Він заборонив старому продавати її французові, та ще й католику, і сам дав за неї удвічі більше грошей.

Багаті грецькі купці, які мешкали неподалік Мілоса на острові Сірос, виявили бажання придбати статую, як вони говорили, для нації. На Мілос прибув з грішми їхній уповноважений і вночі статую перенесли на грецьку шхуну. Шхуна з дорогоцінним скарбом саме лаштувалася вийти в море, коли на борту “Мессажера” з’явилися французький археолог і скарбник посольства з десятьма тисячами піастрів у мішках, їм було наказано неодмінно придбати античну скульптуру.

Греки не схотіли поступитися купленим. Тоді з неозброєним суденцем заговорили гармати “Мессажера”. Статуя опинилася на французькому воєнному кораблі.

Так Венера, названа з тих пір Мілоською, потрапила до Парижа. Вона символізує собою одвічну красу світу. А грекам ще й нагадує про безсоромне пограбування їхніх національних скарбів…

Майже анекдотичний випадок стався у шістдесяті роки з італійським художником Ванні Жофре. Якось він побачив на ринку знайомого селянина з дивною латкою на штанях. Художник запропонував йому нові в обмін на залатані. Селянин погодився. Роздивившись латку через збільшувальне скло, Жофре переконався, що то був клаптик картини давнього майстра. Художник подався до селянина і побачив у хаті полотно відомого митця XVII сторіччя. На щастя, власник встиг відрізати від картини лише один клаптик.

Донедавна вважалося, що в нашій країні зберігається тільки вісім полотен великого Тіціана. Експонуються вони в ленінградському Ермітажі. І от кілька років тому табличка з написом “Тіціан” з’явилася і в одеському Музеї західного та східного мистецтва.

Після війни музеї Одеси стояли спорожнілі: їх пограбували окупанти. Поповнити експозиції допомогли інші музеї країни. Відгукнувся й Ермітаж. У 1949 році в його запасниках для Одеси відібрали кільканадцять картин, які раніше не виставлялися. Було серед них і полотно під назвою “Портрет дожа”, що належало пензлеві невідомого венеціанського художника XVI століття. Цей портрет у середині минулого сторіччя був закуплений для царської родини у знаменитого римського колекціонера кардинала Гонзагі.

Ця картина десятиліття висіла собі в одеському музеї, доки нею не зацікавився відомий мистецтвознавець В. Власов. Під шаром зчорнілого лаку виявили напис “Т. Л.”, яким Тіціан значив свої роботи. Літери ці означали: “Тіціан створив”.

Щось подібне трапилося в Канаді. В одній з приватних колекцій там зберігався альбом з вісімдесят одним малюнком невідомого автора. Власник альбому відіслав його в 1958 році на експертизу до Європи. І фахівці встановили, що автор малюнків — Франціско Гойя. Видатний іспанський художник виконав їх приблизно 1770 року.

Часом таємниці розкриваються після того, як музейні цінності побувають…

З музею міста Сан-Луї (американський штат Міссурі) було викрадено картину відомого французького художника Поля Сезанна “Портрет сестри”. Незабаром украдену картину знайшли і віддали на реставрацію, оскільки поверхня полотна була пошкоджена. І на зворотному боці “Портрета сестри” виявили ще один портрет, намальований Сезанном.

Індустрію крадіжок в капіталістичному світі поставлено на широку ногу. Існують гангстерські банди, які діють У міжнародних масштабах.

Восени 1983 року з Будапештського музею образотворчих мистецтв було викрадено сім картин, що належали пензлеві Рафаеля, П. Веккьо, Тінторетто і Т’єполо.

Увечері 5 листопада, скориставшись ремонтними роботами в музеї, зловмисники піднялися по риштуваннях до другого поверху, видушили віконне скло і проникли в приміщення. Вони мали намір, як згодом зізналися, вкрасти двадцять полотен. Та плоскогубцями важко було перекусити сталевий дріт, на якому висіли картини.

На місці злочину виявили відбитки пальців, мотузку, пластикову торбинку і викрутку, на якій стояло італійське тавро.

До розслідування залучили експертів з соціалістичних країн, органи внутрішніх справ сусідніх з Угорщиною держав, міжнародну поліцію Інтергюл. Із числа туристів, які відвідали Угорщину в жовтні й листопаді, виділили п’ятеро підозрілих італійців, які одержували візи осібно, а виїхали з країни на світанку шостого листопада двома групами. Документи їхні виявилися підробленими, домашні адреси вигаданими.

Неподалік Будапешта, в Сазхаломбатті, з промислового каналу, з’єднаного з Дунаєм, витягли мішок з підрамниками, алмаз для різання скла, а також металеву пластинку з інвентарним номером рафаелівської “Мадонни Естерхазі”. Мішок, який виявився італійського виробництва, вкинули в річку, та течія втягнула його до каналу.

Тим часом надходили повідомлення від населення республіки, за допомогою до якого звернулася угорська поліція. Увагу привернула заява про зникнення шістнадцятирічної Каталіни Йонаш з містечка Ерд, розташованого неподалік каналу. Дівчина успішно вивчала італійську мову, зустрічалася з приїжджими італійцями.

Шостого грудня Каталіну затримали. Вона зізналася, що допомагала п’ятьом італійцям і двом угорцям викрасти картини. А через дев’ять днів заарештували і тих двох угорців, Ковача і Раффаї, які вже раніше судилися. В одного з них знайшли “Портрет молодої людини” пензля Рафаеля, згорнутий в трубку й закопаний у землю.

Обидва затримані зізналися, що брали участь у крадіжці, ставши підручними професійних грабіжників, котрі приїхали до Угорщини з Італії. Італійців було п’ятеро. Каталіна стала перекладачкою і посередницею. Прибульці пообіцяли Ковачу і Раффаї десять тисяч доларів за допомогу. А оскільки таких грошей у них не виявилося, то залишили одну з картин як заставу. Інші вивезли до Італії.

В Італії на той час заарештували якогось Джакомо Моріні, зв’язаного з неаполітанською мафією. У січні 1984 року поліція затримала ще двох бандитів, які раніше були причетними до крадіжок картин, автомобілів. Всі троє засвідчили, що зустрічалися з грецьким мільйонером Ефтіміосом Москоклаїдесом і були найняті ним за півсотні тисяч доларів.

Звичайно, мільйонер усе заперечував. Які картини?!

Розв’язка настала несподівано. 20 січня хтось подзвонив в афінську поліцію: “Картини сховані в саду монастиря села Патра”.

Грецький товстосум і далі заперечував свою причетність до злочину.

Та головне у цій історії те, що шедеври повернулися до Будапешта майже неушкодженими.

Організовані зграї викрадачів діють не лише в Європі. Все частіше чути про них в азіатських, африканських країнах, де предмети давнини, трапляється, не охороняються взагалі. Відомий випадок, коли із чотирьохсот полотен японських майстрів, виставлених в галереї міста Оцу, крадії винесли майже половину.

Особливо відчутних втрат від пограбувань зазнають пам’ятки старовинного мистецтва в Індії. Викрадені шедеври через деякий час виринають в інших країнах, переважно в США.

Так було 1970 року, коли на одному з аукціонів Нью-Йорка продавали бронзову скульптуру, викрадену з храму в місті Шівапурамі. Діючи через підставних “осіб, цю скульптуру придбав за мільйон доларів якийсь анонімний покупець. На жаль, законодавство Сполучених Штатів дозволяє подібні операції з анонімними покупцями, тож місцезнаходження викраденої скульптури невідоме.

Того ж року вийшов каталог державних музеїв США. В ньому названо бронзову статую Будди, створену в VIII столітті. Цю статую викрали 1968 року з храму в місті Джамшерпур. Однак судові інстанції США не поспішили задовольнити позов індійських властей про її повернення.