— Он як! — мовив Холмс. — Гадаю, ваша розповідь багато чого прояснить, а про інше я можу здогадатися й сам. То містер Рукасл, виходить, ув’язнив її?

— Так, сер.

— І привіз міс Гантер з Лондона, щоб здихатись наполегливого містера Фавлера?

— Саме так, сер.

— Але містер Фавлер був упертий, як справжній моряк, — взяв в облогу будинок, а потім, зустрівши вас, зумів дзвоном монет або чимось іншим переконати, що у вас є спільні з ним інтереси.

— Містер Фавлер уміє вмовляти, це щедрий джентльмен, — безжурно відповіла місіс Толлер.

— Він потурбувався, щоб вашому чоловікові не бракувало вина й щоб драбина була готова, коли господар поїде.

— Саме так це й учинилося, сер.

— Щиро дякую вам, місіс Толлер, — мовив Холмс, — за те, що ви пояснили нам деякі загадкові речі. Он ідуть тутешній лікар та місіс Рукасл, тож гадаю, Ватсоне, що нам краще взяти міс Гантер із собою до Вінчестера, бо наше становище, правду кажучи, зараз досить непевне...

Так було розкрито таємницю зловісного будинку з мідяними буками біля ґанку. Містер Рукасл зостався живий, але залишився калікою на все життя, яке тепер цілком залежить від піклування його відданої дружини. Вони й досі живуть зі своїми старими слугами, які, напевно, знають так багато про Рукаслове минуле, що йому важко з ними розлучитися. Містер Фавлер із міс Алісою Рукасл повінчалися в Саутгемптоні наступного дня після втечі; тепер він має урядову посаду на острові Маврикій. А щодо міс Вайолет Гантер, то мій друг Холмс, на моє розчарування, більш не цікавився нею, бо вона перестала бути частиною нерозв’язаної загадки. Нині вона очолює приватну школу у Волсолі і робить це, на моє переконання, з великим успіхом.