— Дякую вам, — мовив юнак, підводячись і надягаючи плащ. Ви подарували мені надію на життя. Я, звичайно ж, чинитиму лише так, як ви мені порадили.

— Не марнуйте ані хвилини. І, найголовніше, будьте обережні: як на мене, вам загрожує страшна й велика небезпека. Як ви повертаєтеся додому?

— Потягом з вокзалу Ватерлоо.

— Зараз ще немає дев’ятої години, на вулицях багато люду, тож я вірю, що ви будете в безпеці. І все ж таки будьте обачні.

— Я озброєний.

— Чудово. Завтра я візьмуся до вашої справи.

— То я побачу вас у Горшемі?

— Ні, ваша таємниця ховається в Лондоні, і тут я шукатиму її коріння.

— Тоді я приїду до вас через день чи за два і розповім усі новини щодо скриньки й паперів. Я якнайретельніше виконаю всі ваші поради. — Він потис нам руки й пішов.

Вітер, як і раніше, стогнав у комині, а дощ стукотів у вікна. Цю дику історію, здавалося, навіяла нам сама божевільна стихія, занесла її сюди, наче буря морську траву.

Шерлок Холмс сидів кілька хвилин мовчки, схиливши голову й утупивши погляд у червоне полум’я каміна. Потім закурив свою люльку і, глибоко вмостившись у кріслі, став стежити за блакитними кільцями диму, що вилися під стелею.

— Я гадаю, Ватсоне, — нарешті зауважив він, — між усіма нашими справами ще не було такої дивовижної.

— Так, коли не брати до уваги «Знаку чотирьох».

— Авжеж... Та мені здається, що цьому Джонові Опеншо загрожує ще більше лихо, ніж Шолто.

— Але, — спитав я, — чи склали ви собі хоч якесь уявлення про цю справу?

— Щодо неї не може бути ніякого сумніву, — відповів він.

— Тоді що ж це таке? Хто він, цей «К. К. К.», і чому переслідує цю бідолашну родину?

Шерлок Холмс заплющив очі, сперся на поручні крісла й стулив кінчики пальців.

— Ідеальний логік, — зауважив він, — розглянувши одиничний факт з усіх боків, може простежити не лише всю низку подій, наслідком яких він є, а й усі наслідки, що випливають із нього. Так само, як Кюв’є міг достоту описати цілу тварину, оглядаючи окрему її кістку, так і спостерігач, що досконало зрозумів одну ланку в ланцюзі подій, має бути здатний точно встановити решту — і попередні, й наступні. Ми ще не усвідомили багатьох речей, які можна осягнути лише розумом. Удавшись до висновків, можна розв’язати задачі, що заводили в глухий кут усіх, хто шукав відповіді на них за допомогою почуттів. Однак, щоб довести це мистецтво до найвищого рівня, слід використовувати всі відомі вам факти, а це само собою передбачає, як ви легко можете в цьому переконатися, вичерпні знання в усіх галузях науки, що навіть у наші дні енциклопедичної освіти є великою рідкістю. Набагато легше уявити собі людину, яка вивчає все, що може видатися корисним у її роботі, і до цього я зі свого боку й прагнув. Як я пам’ятаю, ви в перші дні нашої дружби досить точно визначили межі моїх знань.

— Так, — відповів я сміючись. — То був цікавий документ. Як я пригадую, ваші знання з філософії, астрономії та політики дорівнювали нулю. Знання з ботаніки були фрагментарні, з геології — глибокі, коли мова заходила про плями бруду з будь-якого місця у радіусі п’ятнадцяти миль від міста; з хімії — незвичайні, з анатомії — розрізнені, з кримінальної та судової хроніки — виняткові; до того ж я визначив вас як скрипаля, боксера, фехтувальника, адвоката і запеклого курця та кокаїніста. Такі були, пам’ятаю, головні подробиці мого аналізу.

Останні слова змусили Холмса всміхнутися.

— Так, — мовив він, — я й зараз кажу, як і тоді, що людина повинна обладнати комору свого мозку всім, що їй може знадобитися, решту ж звалити на склад при своїй книгозбірні, щоб у разі потреби все це можна було вийняти. Для такої справи, як та, що її нам запропоновано цього вечора, нам слід, звичайно ж, підтягти всі свої резерви. Передайте мені, будь ласка, том Американської енциклопедії на літеру «К», що стоїть на полиці поруч із вами. Дякую. Тепер обговорімо стан усієї цієї справи й подивімося, який висновок можна зробити на його підставі. Насамперед нам варто почати з того, що в полковника Опеншо справді були поважні причини залишити Америку. У його віці люди не схильні змінювати своїх звичок і свідомо міняти чудове флоридське підсоння на самотнє життя в провінційному англійському містечку. Його пристрасть до самоти в Англії наводить на думку, що він боявся когось або чогось: отже, можна взяти за робочу гіпотезу те, що саме страх перед кимось або чимось змусив його тікати з Америки. Про те, чого саме він боявся, ми можемо судити лише за тими зловісними листами, які одержали він сам та його спадкоємці. Чи помітили ви, які поштові штемпелі були на тих листах?

— Перший був з Пондишері, другий — з Данді, третій — з Лон дона.

— Зі Східного Лондона. Який висновок ви можете зробити?

— Це все морські порти. Напевно, той, хто писав ті листи, перебував на кораблі.

— Чудово. Ми вже маємо ключ до загадки. Очевидно, ймовірним — і вельми ймовірним — є те, що людина, яка писала листи, перебувала на кораблі. А тепер розгляньмо інший момент. Коли лист було надіслано з Пондишері, між погрозою та н здійсненням минуло сім тижнів; коли ж лист надійшов з Данді, минуло лише три-чотири дні. Чи наводить це вас на якусь думку?’

— Першого разу треба було подолати більшу відстань.

— Але ж лист у такому разі теж мав пройти більшу відстань.

— Тоді я не розумію.

— Залишається тільки припустити, що корабель, на якому перебуває ця людина або ж їх там кілька, — вітрильник. Мені здається, що вони щоразу посилали своє дивне попередження, перш ніж вирушити на здійснення своєї мети. Ви бачите, як швидко сталося вбивство після знаку, що надійшов із Данді. Якби вони пливли з Пондишері пароплавом, то прибули б майже водночас із своїм листом. Але насправді минуло сім тижнів. Ці сім тижнів, я гадаю, становлять різницю між швидкістю поштового пароплава, що привіз лист, і швидкістю вітрильника, що привіз того, хто його писав.

— Можливо...

— Це більше ніж можливо. Це вірогідно. Тепер ви бачите, чому з цією новою справою не можна зволікати й чому я наполягав, щоб молодий Опеншо був обачний. Нещастя щоразу відбувалися, коли минав час, потрібний авторам листа, щоб прибути вітрильником. Але цей лист надійшов з Лондона, тож ми не можемо марнувати часу.

— О Боже милий! — вигукнув я. — Що ж означає ця жорстока гонитва?

— Папери, які колись вивіз старий Опеншо, мали, напевно, надзвичайну вагу для тієї особи чи осіб, що на вітрильнику. Гадаю, що їх там більше, ніж одна особа. Одна людина не могла б здійснити два вбивства так, щоб заплутати суд присяжних. Тут діяло принаймні кілька осіб, причому люди ті були винахідливі й рішучі. Ці папери вони твердо вирішили дістати, незважаючи на те, в чиїх руках вони перебували. Отож ви бачите, що «К.К.К.» — не ініціали окремої людини, а знак цілого товариства.

— Але якого товариства?

— Чи чули ви коли-небудь, — мовив Шерлок Холмс, схилившись до мене й понизивши свій голос, — про Ку-клукс-клан?

— Ні, ніколи.

Холмс погортав сторінки книжки, що лежала в нього на колінах.

— Ось що тут написано, — сказав він невдовзі й прочитав:

«Ку-клукс-клан. Назву навіяно своєрідним звуком зведеного курка рушниці. Це страхітливе таємне товариство утворили колишні вояки армії Південних штатів після громадянської війни; в різних штатах країни, зокрема в Теннесі, Луїзіані, обох Каролінах, Джорджії й Флориді, було швидко засновано місцеві філії. Це товариство діяло з виразною політичною метою — для залякування виборців-негрів, а також для вбивства або вигнання з країни його супротивників. Злочинам товариства звичайно передував знак, надісланий наміченій особі в своєрідному, але добре відомому вигляді: подекуди це була дубова гілка з листками, подекуди — насіння дині або помаранчеві зернятка. Діставши таке попередження, жертва могла або відкрито зректися своїх поглядів, або ж залишити країну. Якщо ж вона не зважала на попередження, на неї чекала неминуча смерть, причому найчастіше досить дивна й несподівана. Організація товариства була така досконала, а методи — такі послідовні, що важко відшукати хоч один випадок, коли хтось не зазнав кари, знехтувавши попередженням, або ж коли було знайдено вбивць. Деякий час товариство вільно діяло, незважаючи на зусилля уряду Сполучених Штатів та кращих суспільних шарів Півдня. Врешті 1869 року цей рух припинив свою діяльність, хоч поодинокі її прояви спостерігалися й пізніше».