— Гаразд, тут ви, звичайно, маєте рацію. А як щодо передбачливості й поганих звичок?

Шерлок Холмс засміявся.

— Ось вона — передбачливість, — мовив він, показуючи пальцем на петельку. — Гумок ніколи не продають разом із капелюхами. Якщо цей чоловік придбав гумку й звелів прикріпити її до капелюха, то це означає, що він хотів таким чином уберегти його від вітру. Але коли гумка порвалася, а нової він купувати не став, то зрозуміло, що він облишив дивитися за собою. З іншого боку, він намагався зафарбувати чорнилом плями на фетрі, тобто не втратив ще почуття власної гідності.

— Ваші думки, звичайно, слушні.

— Те, що він середнього віку, що волосся в нього сиве, що він нещодавно підстригся й що він вживає помаду, — все це стає помітним, коли уважно оглянути капелюх зсередини. Крізь лупу можна побачити багато зстрижених перукарськими ножицями волосків, що поприставали до підбою й пахнуть помадою. Пил на капелюсі, придивіться-но, — не вуличний, сірий і сухий, а хатній — бурий і пухнастий, отож капелюх висів здебільшого вдома. А плями від вологи всередині свідчать про те, що господар швидко пітніє, бо не звик багато рухатися.

— А його дружина? Ви сказали, що вона охолола до нього!

— Цей капелюх уже кілька тижнів ніхто не чистив. Якби я побачив, дорогий Ватсоне, що вашого капелюха не чистили принаймні тиждень і ваша дружина дозволяє вам у такому вигляді виходити з дому, в мене з’явилися б побоювання, що ви також утратили її прихильність.

— А може, він нежонатий?

— Ні, він саме задля того, щоб помиритися з дружиною, й ніс додому гусака. Згадайте-но про картку на ніжці птаха.

— Ви маєте відповідь на все. Але звідки ви дізналися, що в його помешканні немає газу?

— Одна або дві масні плями можуть бути випадковими. Але коли я бачу їх не менш ніж п’ять, то не маю жодного сумніву, що ця людина частенько мусить користуватися лойовою свічкою, — напевно, піднімається вночі сходами з капелюхом в одній руці й свічкою в другій. В усякому разі, газовий ріжок таких плям не залишає. Чи згодні ви з цим?

— Так, це все ви досить точно підмітили, — мовив я, сміючись, — але тут, як ви й самі кажете, немає ще ніякого злочину. Ніхто не зазнав жодного збитку, крім чоловіка, що загубив гусака, — тож ви даремно сушили собі голову.

Шерлок Холмс уже хотів щось відповісти, аж тут двері прочинились і до кімнати вбіг посильний Пітерсон, щоки якого аж палали від хвилювання.

— Гусак, містере Холмсе! Гусак! — задихано вигукнув він.

— Ну? Що з ним сталося? Ожив і вилетів крізь кухонне вікно, замахавши крильми? — Холмс обернувся, щоб краще розгледіти Пітерсонове обличчя.

— Погляньте сюди, сер! Погляньте, що моя дружина знайшла у нього в волі!

Він простяг руку, і на його долоні ми побачили яскравий блакитний камінь, розміром трохи менший від горошини. Камінь був такий прозорий, що мерехтів на темній долоні, наче електрична іскра.

Шерлок Холмс, свиснувши, присів на канапу.

— Присягаюся, Пітерсоне, — мовив він, — це справжній скарб! Сподіваюся, ви знаєте, що знайшли?

— Діамант, сер! Коштовний камінь! Він ріже скло, наче масло!

— Це більше ніж коштовний камінь — це той самий камінь, який...

— Невже блакитний карбункул графині Моркарської?! — вигукнув я.

— Саме так. Я знаю цей камінь за описами його розміру та вигляду, які щодня бачу в оголошеннях у «Таймсі» впродовж останнього часу. Цей камінь унікальний, і про його ціну можна хіба що здогадуватись. Навіть нагорода в тисячу фунтів, яку обіцяють за нього, не становить і двадцятої частини його вартості.

— О Боже! Тисяча фунтів!

Посильний упав у крісло й здивовано вирячив на нас очі.

— Нагорода нагородою, але я маю підстави гадати, що з сердешних міркувань графиня віддала б чи не половину свого багатства, аби лишень повернути собі цей камінь.

— Якщо не помиляюся, він зник у готелі «Космополітен», — зауважив я.

— Саме так, двадцять другого грудня, рівно п’ять днів тому. У викраденні каменя з скриньки графині звинувачено слюсаря Джона Горнера. Докази проти нього такі переконливі, що справу передано до суду присяжних. Здається, десь тут було повідомлення про цю історію.

Він покопався в своїх газетах, проглядаючи дати, нарешті витяг одну з них, розрівняв її, склав навпіл і прочитав:

«Викрадення коштовностей у готелі «Космополітен»

Джон Горнер, двадцяти шести років, слюсар, звинувачений у тому, що двадцять другого дня цього місяця викрав зі скриньки графині Моркар коштовний камінь, відомий як «Блакитний карбункул». Джеймс Райдер, старший служник готелю, засвідчив, що в день викрадення Джон Горнер лагодив камінну решітку в туалетній кімнаті графині Моркарської. Деякий час Райдер перебував там разом із Горнером, але потім його кудись покликали. Повернувшись, він побачив, що Горнер зник, бюро відчинено й маленький сап’яновий футляр, у якому, як виявилося згодом, графиня звичайно зберігала свій коштовний камінь, стоїть порожній на туалетному столику. Райдер одразу викликав поліцію, й Горнера заарештували того ж таки вечора, але каменя не знайшли ні в нього, ані в його помешканні. Кетрін К’юзек, покоївка графині, засвідчила, що вона, почувши відчайдушний крик Райдера про викрадення, вбігла до кімнати й теж побачила порожній футляр. Інспектор Бредстріт з дільниці «Б» повідомив, що Горнер під час арешту чинив запеклий опір і гаряче доводив свою непричетність. Оскільки стало відомо, що заарештований раніше відбував покарання за пограбування, суддя відмовився розглядати цю справу й передав її до суду присяжних. Горнер, який увесь час помітно хвилювався, знепритомнів, і його винесли з залу суду».

— Це все, про що повідомляє поліція, — замислено говорив Холмс, відкладаючи газету вбік. — Тепер наше завдання — визначити, яким чином камінь зі скриньки графині потрапив у воло гусака з Тотенгем-Корт-Роуд і таке інше. Бачте, Ватсоне, наші невеличкі логічні вправи виявилися не такими вже й дрібними та невинними. Ось вам камінь. Камінь знайшли у волі гусака, а гусак був у містера Генрі Бейкера, того джентльмена, чиїм капелюхом та іншими рисами я навіяв вам таку нудьгу. Тепер ми мусимо серйозно взятися до розшуків цього джентльмена й визначити, яку роль він відіграє у цій маленькій таємниці. Передусім спробуймо найпростіший спосіб: подамо оголошення до всіх вечірніх газет. Якщо не пощастить, то застосуємо інші методи.

— Що ви хочете написати в тому оголошенні?

— Дайте-но мені олівець і клаптик паперу. Отже: «На розі Ґудж-стріт знайдено гусака й чорний фетровий капелюх. Містер Генрі Бейкер може одержати їх сьогодні о 6.30 увечері на Бейкер-стріт, 221-6». Стисло й зрозуміло.

— Цілком. Але чи помітить він це оголошення?

— Так, він тепер переглядатиме всі газети: людина він небагата, тож гусак для нього — цілий скарб. Він так налякався, почувши брязкіт розбитої вітрини й побачивши Пітерсона, що кинувся тікати, забувши про все, але потім, звичайно, пошкодував, що з переляку загубив свого гусака. До того ж, у газеті ми згадуємо його ім’я, і кожен знайомий зверне його увагу на оголошення. А тепер, Пітерсоне, біжіть у бюро оголошень, і дайте це повідомлення до вечірніх газет.

— До яких, сер?

— До «Ґлоуб», «Стар», «Пел-Мел», «Сент-Джеймс», «Івнінґ Ньюс», «Стандард», «Ехо» — до всіх, які лиш пригадаєте.

— Гаразд, сер. А камінь?

— Ага! Камінь я залишу в себе. А по дорозі, Пітерсоне, купіть гусака й принесіть його до мене. Адже ми маємо від дати його цьому джентльмену замість того, якого зараз смакує ваша родина.

Коли посильний пішов, Холмс узяв камінь і став оглядати його проти світла.

— Гарна штучка! — мовив він. — Дивіться, як вона сяє й мерехтить. Звичайно ж, це — справжня причина і об’єкт злочинів, як і кожен коштовний камінь. Витончена диявольська пастка. У великих старих каменів кожна грань може розповісти про якийсь кривавий злочин. Цьому ж каменю немає ще й двадцяти років. Його знайшли на березі річки Амой, у Східному Китаї, й примітний він тим, що має всі властивості карбункула, крім однієї: він — блакитний, а не рубіново-червоний. Незважаючи на свій молодий вік, він уже має жахливу історію. Через цей кристалик вуглецю вагою в сорок ґран сталося два вбивства, одне самогубство, отруєння сірчаною кислотою й кілька пограбувань. Хто б міг подумати, що така гарненька іграшка веде людей до в’язниць і на шибеницю! Я замкну камінь у своєму сейфі й напишу графині лист, що він у нас.