— Ну, а далі що? — запитав Координатор.

— Нічого, я побіг сюди.

— Може, він іще там — у рубці або десь на складі, — тихо сказав Кібернетик.

— Не думаю, — засумнівався Координатор.

Ліхтарик, якого Лікар спрямував униз, освітлював клаптик грунту під ногами; усі оточили Фізика, який усе ще прискорено дихав.

— Сходити туди чи ні? — вголос розмірковував Хімік, але було видно, що він не дуже рветься здійснити цей задум.

— Покажи-но ще раз свої черевики, — попросив Координатор Фізика.

Він уважно оглянув засохлу, блискучу плівку, яка прилипла до шкіри, й трохи не зіткнувся лобом з Лікарем, коли той і собі нахилився майже водночас із ним. Вони, здивовано перезирнулися, але ніхто не сказав ні слова.

— Треба щось робити, — з відчаєм сказав Кібернетик.

— Але ж іще нічого не сталося! Якийсь представник тутешньої фауни заліз до корабля і, не виявивши для себе нічого цікавого, забрався геть, — сказав Координатор.

— Мабуть, це був дощовий черв’як, га? Приблизно як акула, а то й як дві акули, — кинув Кібернетик. — Куди ж подівся грунт?

— Це й справді дивно. Може…

Лікар не докінчив і почав кружляти довкола ракети, Його силует дедалі віддалявся при світлі ліхтарика. Світляна пляма то концентрувалася біля самісінької поверхні планети, то, бліднучи, тікала в сутінки.

— Гей! — крикнув раптом Лікар. — Гей! Я знайшов!

Усі підбігли до нього. Він стояв над довгим, кількаметровим валом грунту, зовні утрамбованого й подекуди вкритого клаптями блискучої тонкої плівки.

— Таке враження, ніби це й справді якийсь дощовий черв’як, — приголомшено пробелькотав Фізик.

— З огляду на це доведеться ночувати в ракеті, — вирішив раптом Координатор. — Спершу обшукаємо її для певності, а відтак закриємо люк.

— Ти що, справді? Та це ж займе у нас цілу ніч — ми ні разу ще не зазирали до всіх приміщень! — простогнав Хімік.

— І вже ж таки іншого виходу я не бачу.

Вони покинули накачаний намет напризволяще й пірнули в тунель.

Час минав, а люди ретельно обходили корабель, освітлюючи всі закамарки. Фізикові здалося, що в навігаційній уламки панелей перекладено з місця на місце, але ніхто не був цього певен. Потім у свою чергу засумнівався Інженер: він не був певен, чи залишив інструменти, якими вони майстрували мотики, в тому самому положенні, в якому застали їх зараз.

— Та годі вже вам, — нетерпляче урвав їх Лікар. — Нема коли гратися в детективів — скоро дві години!

Спати полягали на матрацах, знятих із койок, о третій, і то тільки тому, що Інженер запропонував не оглядати обидва яруси машинного відділення, а замкнути зсередини двері в сталевій переділці, які вели туди. Повітря в замкненому приміщенні було задушливе, в ньому висів якийсь неприємний запах. Люди падали від утоми і тільки-но скинули з себе черевики й комбінезони, тільки-но погасили світло, як їх відразу ж здолав важкий, неспокійний сон.

Лікар прокинувся зі свіжою головою. Довкола все тонуло в глибокій темряві. Він підніс до очей годинник, але довго не міг зрозуміти, котра зараз година: час чомусь ніяк не хотів співіснувати з непроглядним мороком — Лікар забув, що він перебуває в ракеті. Нарешті за вінчиком зелених іскорок на циферблаті він визначив, що скоро восьма. Це його здивувало. Так мало спати! Він незадоволено щось буркнув, хотів уже був повернутися на другий бік і раптом заціпенів.

У глибині корабля щось діялося — він про це швидше здогадувався, ніж чув. Підлога злегенька двигтіла. Десь далеко щось дзенькнуло, звук був дуже слабенький, але Лікар відразу ж сів на постелі. Серце його прискорено закалатало.

«Повернулося! — подумав він про створіння, чиї слизисті сліди виявив Фізик. — Силкується відкрити вхідний люк», — знову майнуло йому в голові.

Корабель зненацька затремтів, неначе якась гігантська сила хотіла його ще глибше втиснути в грунт. Хтось неспокійно застогнав уві сні. Лікареві на мить здалося, що волосся його обертається на розпечені дротини. Корабель важив шістнадцять тисяч тонн! Підлога задвигтіла нерівномірним, рваним дрожем. Раптом він усе зрозумів.

Це працював один із рушійних агрегатів! Хтось його запустив!

— Вставайте! — крикнув Лікар, навпомацки шукаючи ліхтарик.

Люди посхоплювалися з постелей, наштовхуючись один на одного в непроглядній пітьмі, залунали розгублені вигуки. Нарешті Лікар знайшов ліхтарик і, ввімкнувши його, в кількох словах пояснив, що діється. Інженер, який іще не зовсім прочумався від сну, прислухався до віддаленого звуку. Корпус ракети ще кілька разів різко здригнувся, а відтак повітря сповнилося інтенсивним виттям.

— Компресори лівих сопел! — крикнув він.

Координатор мовчки застібав комбінезон, решта членів екіпажу квапливо одягалися. Інженер, як був у сорочці й гімнастичних штанах, вихопив у Лікаря з рук ліхтарика й вискочив у коридор.

Всі кинулися за ним.

— Що ти хочеш зробити?

Він побіг до навігаційної. Підлога дзвеніла й вібрувала дедалі відчутніше.

— Ось-ось зірве лопаті! — видихнув Інженер і розчахнув двері до навігаційної, очищеної від грунту непроханим гостем.

Підбігши до головного рубильника, він перекинув важіль. У кутку загорілася одна лампочка. Інженер і Координатор витягли зі стінної шафи електрожектор, вийняли його з футляра й квапливо під’єднали до зарядних клем, Контрольний прилад був розбитий, але поздовжня трубка на стволі спалахнула блакитним світлом — струму для заряджання вистачало!

Підлога гарячково тремтіла, все, що було не закріплене, підстрибувало, на полицях тряслися металеві інструменти, якась скляна посудина упала й з брязкотом розбилася. Рештки пластикового облицювання дедалі гучніше резонували. Раптом запала мертва тиша, й тієї ж миті згасла єдина лампочка. Лікар відразу ж увімкнув ліхтарик.

— Зарядився? — спитав Фізик.

— Максимум на дві серії, але й за це спасибі, — відповів Інженер, швидше вириваючи, ніж від’єднуючи проводи з клем.

Він підхопив електрожектор, опустив його алюмінієвий ствол униз, стиснув у долоні ручку й пішов коридором у бік машинного відділення. Вони порівнялися уже з бібліотекою, як раптом пролунав різкий протяжний скрегіт, два-три судорожних ривки струснули весь корабель, у машинному відділенні щось зі страшним гуркотом перекинулося, відтак знову запала мертва тиша.

Інженер і Координатор плече в плече підійшли до броньованих дверей. Координатор відсунув заслінку вічка й зазирнув досередини.

— Дайте ліхтарика, — попросив він.

Лікар відразу ж тицьнув йому в долоню ліхтарик, але світити крізь вузький, засклений отвір досередини й водночас дивитися туди було нелегко. Інженер відслонив друге вічко, приклався до нього й затамував віддих.

— Лежить, — сказав він після довгої паузи.

— Що? Хто? — залунали ззаду голоси.

— Гість. Світи краще, нижче, нижче — отак! Не ворушиться. Ніщо не ворушиться. — Він мить помовчав, а тоді глухо додав: — Великий, наче слон.

— Він торкнувся розподільних шин? — запитав Координатор, який нічого не бачив, бо лінза ліхтарика затуляла йому все вічко.

— Швидше вліз між позривані проводи. З-під нього стирчать кінці.

— Кінці чого? — нетерпляче запитав Фізик.

— Кабеля високої напруги. Так, він не ворушиться. Ну що, відчиняємо?

— Треба, — просто відповів Лікар і почав відсовувати головний засув.

— А може, він тільки прикидається? — засумнівався хтось позаду.

— Так добре прикидатися здатен тільки труп, — кинув Лікар, який устиг іще раз зазирнути в друге вічко, перш ніж Координатор відвів ліхтарик.

Сталеві засуви м’яко ковзнули в пазах. Двері відчинилися. Ніхто довго не переступав порога; Фізик і Кібернетик дивилися з-за плечей тих, що стояли попереду. Вглибині, на потрощених плитах екранування, втиснута між розхиленими стінками перегородки, лежала горбата гола маса, яка поблискувала в світлі ліхтарика. Час від часу по її поверхні перебігав легенький дрож.

— Живий, — здушеним голосом прошепотів Фізик.