Координатор широко розплющив очі:

— Ні, ні, хай грає…

Покликали Лікаря. Він змінив пов’язку на голові в Координатора, наклав додаткові скобки й дав йому якісь порошки. Потім усі уклалися спати в бібліотеці. Було вже майже дві години ночі, коли нарешті погасили світло, і корабель поринув у тишу.

Другого дня вранці Фізик з Інженером спустили з резерву реактора чотири літри збагаченого розчину уранових солей. Важка рідина знаходилася в свинцевому контейнері з кришкою, яку підіймали щипцями з довгими ручками; контейнер стояв посеред очищеної вже від сміття лабораторії. Фізик й Інженер працювали в незграбно роздутих пластикових захисних костюмах і кисневих масках під капюшонами. Вони старанно відмірювали мензуркою порції цінної рідини, стежачи за тим, щоб не пролити жодної краплі, бо ланцюгова реакція могла початися вже при чотирьох кубиках розчину. Спеціально видуті капілярні трубки із свинцевого скла правили за зарядні пристрої для випромінювачів, які було закріплено в штативах на столі. Скінчивши роботу, Фізик лічильником Гейгера перевірив герметичність замків контейнера, повертаючи на всі боки кожен випромінювач і струшуючи ним; витоку не було.

— Не тріщить, усе в нормі, — задоволено сказав він.

Броньовані двері радіоактивного сховища — свинцева плита на осі — повільно поверталися слідом за обертами ручки. Фізик й Інженер поставили всередину посудину з ураном і, коли кланнув засув, з полегкістю зірвали зі спітнілих облич капюшони разом з масками.

Решту дня вони прововтузилися біля всюдихода. Оскільки доступ до вантажного люка був перекритий радіоактивною водою, всюдихід довелося спершу розібрати й по частинах винести тунелем на поверхню, попередньо розширити його в двох найвужчих місцях. Всюдихід майже не вимагав ремонту, хоч перед цим він був непридатний для їзди, бо при зупиненому атомному реакторі не було радіоізотопної суміші, яка, виробляючи струм, приводила в рух його електромотори. Це була машина, не більша за розкладачку. В ній уміщалося четверо людей разом з водієм, ззаду був відкритий ґратчастий багажник на двісті кілограмів вантажу. Найхитромудріше були влаштовані колеса, діаметр яких можна було регулювати на ходу, підкачуючи повітря в спеціальні шини, внаслідок чого вони досягли навіть півтораметрової висоти.

На приготування суміші пального пішло шість годин, але цим зайнята була тільки одна людина, яка стежила за роботою реактора.

Інженер і Координатор тим часом рачкували по підпалубних восьмидесятиметрових тунелях, перевіряючи кабелі між носовою рубкою й розподільними агрегатами машинного відділення. На поверхні, під захистом ракети, Хімік улаштував щось на зразок пекельної кухні й варив у жароміцних посудинах якусь мазь, котра булькала на слабкому вогні, наче грязьовий вулкан. Він розчиняв, плавив і змішував просіяні уламки пластиків, винесені відрами з корабля, а віддалік уже чекали матриці — він збирався наново відлити потрощені розподільні щити навігаційної рубки. Дратувався сам на себе й не хотів ні з кИхМ балакати, бо перші відливки виявилися надто крихкими.

Координатор, Хімік і Лікар мали вирушити на південь о п’ятій, за три години до настання сутінків. Як завжди, виїхати вчасно не вдалося — тільки близько шостої все було готове й укладене. На четвертому сидінні влаштували випромінювач. Багажу взяли якомога менше, зате ззаду до багажника прикріпили столітрову каністру на воду — більша не пролізла через тунель.

Інженер, озброївшись великим біноклем, після обіду виліз на корпус корабля, який стирчав над поверхнею планети, і обережно подерся по ньому вгору. Щоправда, ракета ввігналася в грунт під зовсім невеликим кутом, але завдяки її довжині корма з вихлопними соплами висіла над рівниною на висоті добрих двох поверхів. Зручно всівшись між конічно розширеною основою верхнього сопла й прогином головного корпусу, Інженер крізь бінокль спершу подивився назад, потім повів ним униз, уздовж освітленої сонцем велетенської труби, де біля чорної пащі тунелю стояли люди, не більші за жуків, а відтак підніс його вгору й щільно притис обидва окуляри до очних западин. Багатократне збільшення тремтіло від напруження рук, отож, щоб зафіксувати його, треба було впертися ліктями в коліна; це виявилося не такою простою справою. До того ж він легко міг полетіти звідси сторчака. Керамітова поверхня, без жодної подряпинки, була така гладенька й слизька, що, здавалося, її вкривав тоненький шар жиру. Інженер уперся профільованою гумовою підошвою черевика у випуклість сопла й почав повільно водити біноклем уздовж лінії обрію.

Розпечене повітря тремтіло. Інженер майже фізично відчув тиск сонячних променів на обличчя, коли глянув на південь без будь-якої надії щось там побачити. Він дуже зрадів, коли Лікар охоче прийняв Координаторів план, котрий усі схвалили. Він сам розповів Лікареві про цей план. Лікар навіть слухати не хотів про якісь вибачення й обернув усе на жарт. Інженера здивував, навіть більше — вразив хіба кінець їхньої розмови. Вони були тільки вдвох, і йому вже здавалося, що їм нема чого сказати один одному, коли той, наче перебуваючи в якійсь глибокій задумі, раптом торкнувся його грудей:

— Я хотів тебе про щось запитати… ага: чи знаєш ти, як установити ракету вертикально, коли ми її відремонтуємо?

— Спершу нам доведеться привести в дію вантажні автомати й екскаватор… — почав Інженер, але Лікар урвав його:

— Ти добре знаєш, що я не розбираюся в технічних деталях. Скажи мені тільки, чи ти — ти сам, — знаєш, як це зробити?

— Тебе лякає цифра шістнадцять тисяч тонн, еге ж? Архімед готовий був перевернути Землю, маючи точку опори. Ми підкопаємо ракету і…

— Даруй — я питаю тебе про зовсім інше. Мене цікавить не те, чи тобі відомі теоретичні або практичні способи взагалі, а чи ти певен, що зумієш це зробити — почекай! — і чи можеш ти дати мені слово, що, відповівши «так», скажеш те, що думаєш?

Інженер завагався. В їхній досить туманній програмі робіт залишалося ще декілька неясних пунктів, але він щоразу переконував себе, що коли настане черга саме цієї, найскладнішої фази, якось буде. Перш ніж він устиг щось відповісти, Лікар повільно взяв його руку й стиснув її.

— Ні, вже не треба, — мовив він. — Скажи, Генрику, ти знаєш, чому так кричав на мене? Ні, ні, я тобі за це не докоряю! Бо ти такий самий йолоп, як і я, тільки не хочеш у цьому признатися. — Лікар усміхнувся й раптом став схожим на свою студентську фотографію, яку Інженер бачив у нього на столі. — Credo, quia absurdum,[10] — додав він. — Ти вивчав латину?

— Так, — відповів Інженер. — Але я вже все забув.

Лікар закліпав очима, відпустив його руку й відійшов убік, а Інженер залишився на місці, якусь мить іще відчуваючи тепло його пальців на своїй руці; він подумав, що Лікар хотів, мабуть, сказати щось зовсім інше, і якщо добре зосередитись, то можна відгадати, що насправді мав той на увазі, але його чомусь раптом охопили розпач і страх. На щастя, Координатор покликав його до машинного відділення, де було стільки роботи, що в нього не лишалося людної секунди на розмірковування.

Тепер Інженер пригадував ту сцену й свої відчуття, але так, немовби йому про це хтось розповів. Ані на крок не просунувся далі. В бінокль йому було видно рівнину, яка аж до самісінького блакитного обрію здималася плавними пагорбами, покарбованими смугами тіней. Учора ввечері він сподівався, більше того, був певен, що їх знайдуть і що вранці дійдеться до битви. Але цього не сталося, і він уже вкотре вирішив не зважати на свої передчуття. Він примружив очі, щоб краще бачити рівнину. В подвійних лінзах відбивалися групи струнких сірих чаш; іноді їх затуляли хмарки куряви, яку здіймав вітер, — видно, він дув там досить сильно, хоча тут, на цьому посту спостереження, Інженер зовсім його не відчував. Під лінією обрію рівнина поступово переходила в пагорби, але він не міг із певністю сказати, чи це справді пагорби, чи, може, тільки хмари, які пропливають над рівниною на відстані дванадцяти — п’ятнадцяти кілометрів від нього, — там маячіли якісь довгі темні згустки, час від часу щось підносилося вгору й розпливалося, щезало, картина була така нечітка, що важко було вирізнити на ній щось певне, — але в тому, що він бачив, була якась незрозуміла ритмічність; він не знав, що це таке, однак констатував, що там через певні проміжки часу відбуваються якісь зміни; стежачи за секундною стрілкою й за черговим поставанням із чогось туманного якогось темного утворення, він нарахував вісімдесят шість секунд.