Замок з'явився через десять хвилин і всіма деталями цілком підтвердив точність порівняння.

Капітан наказав довести швидкість підводного човна до п'яти десятих ходу. По всіх приміщеннях корабля пробігло радісне пожвавлення. Скворешні з десятьма чоловіками команди було наказано підготуватися до виходу з підводного човна в повному озброєнні.

— Ну, тепер ця каналія від нас не втече, хай вона буде завбільшки хоч з кашалота і з його зубами, — сказав Скворешня Матвєєву, який, з перев'язкою на лівій руці, допомагав йому у вихідній камері готувати скафандри і бойове спорядження.

— Тварина мчить, часто змінюючи курс, — повідомляв тимчасом зоолог. — Ущелина, мабуть, звивиста… Швидкість руху значно зменшилась…

— Чудово, Лорд! — відповів капітан. — Мабуть, вона наближається до свого лігва. Ми її там і доженемо. Готуйтесь, дорогий Лорд, до випробувань. Немає сумніву, тварина там візьметься за вас і спробує розкусити горішок.

— Хай спробує… Цікаво буде глянути на її домівку і побут. Лігво — досить рідкісне явище серед великих морських тварин. Лише восьминоги та ще два-три види влаштовують собі більш-менш постійне житло. Дуже цікаво!.. Хід зовсім уповільнився… Ми майже зупинилися… Кільця навколо шолома почали рухатись, розсуваються… Ліхтар освітив стіну, яка закруглюється догори… Чи не печера?.. Мелькнули якісь величезні світлі тіні… Дивовижні тіні… Товсті довгасті тулуби і тонкі гнучкі шиї. Знову швидко зімкнулися кільця навколо шолома… Мабуть, сильне світло ліхтаря непокоїть тварину… Вона кидається зі мною з сторони в сторону… Зненацька зупинилась… Ах, чорт! Кільця на шоломі швидко розвернулись, і шолом опинився в довгій страхітливій пащі… в кілька разів довшій за крокодилячу… Заглушає скрегіт величезних зубів… Зуби конічні, трохи загнуті назад. Щелепи усіяні правильними рядами їх. Це щелепи гігантського ящера!.. О-ох!..

Цей стогін донісся до центрального поста слабим, хворобливим відгуком, сповненим страждання. Потім настала мовчанка. Капітан і старший лейтенант стояли мовчки, з блідими обличчями.

— Що там сталося? — прошепотів, нарешті, старший лейтенант.

З його пальців випав металевий олівець і жорстко ударився об підлогу. Капітан оглянувся.

— Стежити за пізнавальними знаками! — тихо наказав він трохи хриплим голосом.

Він витяг хустку і витер лоба.

— Єсть стежити за пізнавальними знаками, — пробурмотів старший лейтенант, машинально підняв олівець і спрямував невидющі очі па екран.

— Лорд!.. — покликав капітан. — Лорд… відповідайте!.. Що з вами?..

Коротка мовчанка. Потім почувся слабий, уриваний голос зоолога:

— Ні… нічого… нічого, капітане… Я кинутий на землю… Шоломом… на камінь… голова… Туман… Рве кігтями скаф… Телескопічні очі…

Голос перервався і замовк.

— Лорд!.. Лорд!.. — кликав капітан. — Лорд!.. Відповідайте!

Відповіді не було.

Розділ VI

БИТВА В ПЕЧЕРІ

Ішли один за одним, мовчки, намагаючись не порушувати тиші глибин. Щільний, злежаний мул приглушував удари товстих металевих підошов об дно.

Попереду йшов старший лейтенант Богров з ультразвуковим пістолетом в руці, в електричних рукавицях, натягнутих на долоні. За ним крокував Скворешня, який височів над усіма, неначе закована в метал башта з яскравою зіркою маяка на вершині. Вслід за Скворешнею йшли Цой, Марат, потім решта — всі так само озброєні, в такій самій настороженій бойовій готовності, як і старший лейтенант. Скворешня ніс на собі потужний переносний прожектор.

Ущелина була дуже широка, і світло ліхтарів на шоломах лише іноді досягало її стін. Численні повороти свідчили про те, що експедиція йшла по вірному шляху. Але за кожним поворотом могла з'явитися печера страховищ, і це безперервно тримало всіх у напруженому стані. Кроки ставали обережнішими, руки міцніше стискали рукоятки пістолетів, посиленіше билися серця…

Ішли вже більше години, повороти змінювали один одного. Здавалося, немає кінця цьому стомливому шляху.

Зненацька старший лейтенант зупинився і мовчки підняв палець, показуючи щось вгорі. Закинувши голови і направивши туди світло ліхтарів, усі побачили над собою високе склепіння, що губилося в темряві.

Старший лейтенант тихо, майже пошепки, промовив:

— Увага!.. Ми наближаємося до печери. За першим же наказом всім виключити ліхтарі. Вперед!..

Прохід ішов тепер прямо, без поворотів, дедалі більше звужуючись, але склепіння не нижчало, лишалося, як і раніше, на величезній висоті, яку ледве можна було розрізнити.

Через кілька хвилин старший лейтенант знову зупинився: прохід роздвоївся. Після короткого вагання старший лейтенант викликав Цоя. Почувся тихий наказ:

— Обслідувати обидва проходи! Обрати шлях! Ви один серед нас зможете врахувати і ознаки біологічного порядку.

Цой швидко пішов у лівий прохід і заглибився в нього майже на сотню метрів, уважно оглядаючись навколо. Стіни тунелю помітно зближувались, вони були нерівні, з виступами і поглибленнями, вкриті групами глибоководних асцидій на довгих ніжках, золотистих горгоній, морських лілій. Всюди — на дні, під ногами Цоя, на стінах — у великій кількості виднілися черепашки молюсків. Щось знайоме видалось Цою в цих закручених випуклих черепашках. Серце його забилося. Він квапливо схопив одну з них, спрямував на неї світло ліхтаря і мало не скрикнув. Це була вона! Вона — таємнича, невловима Lammelibranchiata cephala Lordkipanidze.

Цой стояв не рухаючись, боячись дихнути, не спускаючи очей з чудової черепашки. їх тут тисячі! Може, мільйони! Тут їхня таємнича батьківщина, — можливо, одна з багатьох. Але де ж золоті розсипи? їх не видно поблизу. Звідки ж могло потрапити золото в кров цих молюсків?

Цой кинувся далі по тунелю, спрямовуючи в усі боки світло ліхтаря і жадібно оглядаючи дно. Лише численні молюски та часом асцидії і морські лілії були навколо.

Зненацька Цой зупинився. Стіни різко пішли на зближення. Впало в очі склепіння, яке сильно понизилося, — ясно помітне похиле склепіння. «Це не дорога для страховищ, їм тут не пройти», подумав він, і зараз же згадка про товаришів, які ждали його повернення, про учителя-зоолога, який чекає на допомогу, змусила його кинутися назад. Але раніше він зірвав кілька молюсків, захопив з дна кілька пригоршней мулу і, діставши з нерозлучного екскурсійного мішка склянку, наповнив її пробою води.

Він вискочив з тунелю, немовби тисячі фурій гналися за ним по п'ятах.

Загін нерухомо і мовчки стояв у попередньому порядку.

— Що з вами, Цой? — з тривогою запитав старший лейтенант. — Ви натрапили на страховища?

Ні, товаришу старший лейтенант, — запинаючись, зніяковіло відповів Цой. — Я квапився повернутись, боявся, що затримаю загін…

— Ну що ви! Ви ходили всього лише хвилин десять, Я на вас раніше і не чекав. Які наслідки?

— Лівий прохід виключається! Дорога в печеру страховищ праворуч! — відповів Цой, почуваючи, що в нього ніби гора упала з плечей.

— Чудово! Займіть ваше місце. Вперед, товариші! Зберігати обережність!

Загін тихо вирушив з місця. Нетерпіння і тривога про зоолога зростали з наближенням до печери.

Чорні стіни тунелю трохи зійшлися і вже весь час супроводжували загін у межах видимості. Стіни і дно були гладкими, майже рівними, з немов відполірованими рідкими виступами. Лише на дні іноді зустрічалися низькорослі морські лілії і горгонії. З мулу, напівзасипані, стриміли уламки знайомих Цоєві черепашок.

«Тут їх, мабуть, знищили ті страховища, — подумав Цой. — У лівому, тісному проході молюски знайшли неприступне для тварин сховище і збереглися там…»

На деяких виступах стін Цой помітив туманні плями неправильної форми, які слабо світилися. Він звернув на них увагу старшого лейтенанта.

— Це обривки слизу, що світиться, яким вкриті страховища, — тихо пояснив Цой. — Пропливаючи тут і зачіпаючись за виступи, вони залишають на них свої сліди. Слиз свіжий, скоро печера…

— Добре, Цой. Увага, товариші! Як тільки увійдемо в печеру, розсипатися цепом по обох боках прожектора вздовж стін печери і відкрити звук по найближчих цілях. Скворешня, установивши прожектор, передає його Ма-рату. Під час бою не забувати про гвинт і повітряні мішки. Діяти ними відповідно до обставин. Не зариватися! Триматися ближче до загону! Прискореним кроком, вперед!