Нам необхідно використати цю ситуацію повністю, негайно і добити проклятий підводний човен, поки це ще можна зробити з шансами на успіх… Ваша думка, містер Крок?

На звичайно байдужому обличчі капітана Маеда відбилися сліди величезного збудження.

Похиливши голову, із зблідлим обличчям, Горєлоз мовчав. Він провів декілька раз рукою по вологому лобі й нарешті глухо промовив:

— Не можу уявити собі, капітане… Я не думаю, що підводний човен міг уціліти після такого вибуху. Але ви маєте рацію, капітане: обережність вимагає з'ясувати джерело цих радіопередач. Ви, безперечно, маєте рацію, капітане. Більше такої сприятливої ситуації не трапиться. Якщо «Піонер» з'явиться біля своїх берегів, то господарем далекосхідних морів буде він. Тільки він! І ніхто інший!

Через півгодини величезний крейсер — могутня сталева фортеця, наїжившись дулами численних гармат, рушив з місця і, здіймаючи високі зеленуватосині, в пінистих мереживах вали, понісся на південний схід безмежними просторами пустинного океану.

Океанічні течії далеко не відзначаються тією сталістю основних ознак, яка звичайно приписується їм. Залежно від тих чи інших причин їх ширина, глибина й зона поширення досить часто змінюються, так само, як і температура їх води, солоність, напрям, швидкість. Всі ці зміни викликаються різними порами року, напрямом та силою вітрів, тиском атмосфери, кількістю плавучої криги й льодяних гір, кількістю опадів і рядом інших причин, не завжди, проте, достатньо вивчених і навіть не завжди відомих.

Якщо така мінливість течій від постійних або періодичних причин давно спостерігається і більш-менш вивчена, то випадкові явища подібного характеру завдають немало клопоту вченим, часто так і залишаючись для них загадковими й незрозумілими.

Наші знання про течії та й взагалі про фізичне життя океанів дуже незначні. Особливо недостатні вони про Тихий океан, безмежні простори якого, зрідка відвідувані кораблями, становлять для нас до цього часу майже зовсім не досліджену пустиню.

В тій області Тихого океану, біля Південного тропіка, де радянський підводний човен «Піонер» зазнав зрадницького удару, рух бокових завмираючих струменів Південної екваторіальної течії, які направляються на південний схід, вже ледве помітний. Проте не було б нічого дивного, якби в описуваний нами час який-небудь сторонній спостерігач, що володіє здібністю пронизувати поглядом величезні товщі води, помітив тут, на глибині близько ста п'ятдесяти метрів від поверхні, величезний силует, що досить швидко рухався, підхоплений течією, в протилежному, південно-західному напрямі. Очевидно, в цих місцях існувала постійна або випадково виникла внаслідок невідомих причин підводна течія, яка йшла зовсім самостійним шляхом, напереріз слабким поверхневим струменям Південної екваторіальної течії.

В першу хвилину нашому спостерігачеві з такими надзвичайними зоровими здібностями здалося б, що він бачить перед собою позбавлені життя останки гігантського, фантастичних розмірів кашалота з понівеченим, майже цілком відрубаним хвостом. Проте, придивившись уважніше, цей спостерігач повинен був би визнати свою помилку: важко уявити собі існування кашалота без пащі і в металевій шкурі. Крім того, маючи такий гострий зір, спостерігач, безперечно, мав би й не менш тонкий, досконалий слух. Уважно прислухавшись, він, напевне, уловив би звуки ударів металу об метал, тупіт людських ніг, гудіння машин, людські голоси, що доносилися зсередини цього металевого, кашалотоподібного, наче мертвого тіла…

Одним словом, «Піонер» ясно виявляв ознаки напруженого внутрішнього життя.

Вибух у камері газопровідних труб стався о четвертій годині п'ятнадцять хвилин ранку, за дві години до зміни вахти. Цей час на підводному човні вважали за нічний, і всі мешканці його, крім вахтових, як звичайно, знаходились у своїх каютах, поринувши в глибокий сон.

Вибух з неймовірною силою потряс весь підводний човен до останнього шпангоута, майже перевернув його через ніс, кормою догори. Оглушливий гуркіт наповнив усі приміщення корабля. Все в них, не закріплене наглухо, було зірване з місця і з тріском і дзвоном, в страшенному хаосі валилось на підлогу, таранило перебірки, шалено перекочуючись з боку на бік у пітьмі, що раптово настала. Стогін поранених, крики переляку, вигуки команди, металічний скрегіт кріплень, свист і виття газів, що виривалися невідомо звідки — все змішалося в загальному, нестерпному шумі. Люди вилітали з койок, ударялись об перебірки і потім, оглушені й осліплені, перекочувались по палубі, перекидалися з місця на місце, не маючи можливості звестися на ноги.

Уже в наступну після вибуху хвилину підводний човен різко випрямився, ліг горизонтально, потім з трохи піднятим догори носом, погойдуючись з борту на борт, з носа на корму і навпаки, наче отямлюючись від раптового переляку й поступово заспокоюючись, застиг на місці. Його бездоганна остійність подолала навіть таке незвичайне положення, його конструкція та матеріал витримали і це надзвичайне випробування.

Перший, носом донизу, стрибок підводного човна викинув капітана Воронцова з койки і шпурнув його крізь розгорнуту враз запону із спальні до ніжок стола, що стояв посередині кабінету, наглухо пригвинчений до підлоги. Різкий біль у лівому плечі, який він відчув, ударившись об ніжку стола, не перешкодив йому, проте, майже несвідомо вхопитися й міцно триматися за ніжку правою рукою. Це врятувало його від дальших ударів та ушкоджень, якими йому загрожувала шалена качка корабля. Тримаючись за стіл здоровою рукою, капітан звівся на ноги і, пробираючись у непроглядній темряві по хиткій палубі, серед уламків скла, серед гуркоту й стуку предметів, що ковзали й били по ногах, добрався до акумуляторної шафки. Шафки не було на місці. Тоді капітан направився до дверей й спробував їх відчинити. Але двері заїло в пазах, і вони довго не піддавалися його зусиллям. Лише напруживши всі сили, капітанові вдалося трохи відсунути їх, протиснутися у відчинену щілину й вийти в коридор. Качка була вже слабка. Палуба стала майже стійкою, але лишалась у похилому до корми положенні. У цілковитій темряві, з простягненими вперед руками, капітан кинувся до центрального поста керування й голосно заговорив:

— Товариші!.. Спокій!.. Підводний човен вирівнявся!.. Всі, хто може, на місця!.. Включайте автономні сітки!..

Далеко в коридорі спалахнула лампа. Вона освітила кілька постатей, що спускалися в люки машинного відділу.

Двері центрального поста були відчинені.

Пробравшись у куток, де мала знаходитись акумуляторна шафка, капітан полегшено зітхнув: шафка була на місці. В наступну мить спалахнуло світло, і капітан оглянувся. Центральний пост являв собою картину повної розрухи. Майже всі лампочки сигналізації були побиті. Дерев'яний табурет висів на щиті управління, зачепившись за погнутий важіль вентиляції баластних цистерн. Великий гайковий ключ, невідомо звідки взявшись, пробив запобіжне скло і стирчав в одному з контрольних приладів. Клавіатура управління і кілька вимірювальних приладів були перебиті інструментами, що вилетіли з вітрини і лежали зараз розкидані під щитом. Головний гірокомпас був понівечений. Осторонь, біля столу, без ознак життя лежав ниць лейтенант Кравцов, напівприкритий картою, що впала зі столу. З-під його голови по похилій палубі повзла тоненька цівка крові.

Одним поглядом капітан охопив усю цю жахливу картину і, помітивши на столі радіотелефонний апарат, кинувся до нього. Апарат неначебто уцілів і був в порядку. Чи ж у порядку точки приймання?

Голос капітана пролунав майже у всіх відсіках корабля:

— Слухати команду! Капітан в центральному посту! Всім, хто помітив проникнення води, доповісти мені негайно по радіосітці! На випадок пошкодження сітки повідомити особисто! Всім науковим працівникам подати допомогу потерпілим! Прізвища потерпілих повідомити через десять хвилин! Професорові Лордкіпанідзе, а якщо це неможливо — Цою з'явитися в центральний пост негайно!