— Маску й рукавиці! — голосно крикнув він.
Від різкої команди Горєлова Ромейко здригнувся, випростався й мовчки оглянувся. Зірвавши правою рукою з перебірки біля себе газову маску з прив'язаними до неї на довгих шнурах жаронепроникними рукавицями, він простягнув їх Горєлову. Горєлов схопив маску, підніс до обличчя, намагаючись натягнути на себе, як раптом камеру наповнив знайомий владний голос:
— Слухати команду! Всі по місцях! Включити струм автономної мережі! Електрикам дати струм носовій гарматі! Механікам — полагодити ходові дюзи номер дванадцять і сімнадцять. Спокій! Підводний човен не пошкоджений! Сигнальна сітка й сітка управління справні!
Застигши на місці, Горєлов і Ромейко жадібно вслухалися в цей голос, у ці слова, що повертали стривоженим серцям людей спокійну впевненість.
— Живемо, Ромейко! — весело крикнув Горєлов, витираючи рукавом кров з обличчя. — Заспокойтесь — ідіть за мною! Будете погано себе почувати — зараз з'явиться Козирєв, змінить вас. Скажіть йому, щоб подав мені труби номер дванадцять і сімнадцять. Все в порядку! — сміючись закінчив він.
Він натягнув маску, захопив відкладені інструменти та матеріали і натиснув кнопку е задній перебірці. Двері відсунулися вбік. Горєлов нахилився і ступив у відкритий чорний отвір. Двері за ним зараз же засунулись. В непроглядній пітьмі Горєлов намацав біля дверей шафку автономного освітлення і включив світло. Довга, склеписта, звужена в напрямі до корми камера була наповнена густим сплетінням тонких гарячих труб, якими направлялися гази з балонів до дюз. Звиваючись, як вуж, в нестерпній жарі, Горєлов пробирався до труби номер дванадцять. Він швидко натягнув рукавиці, знайшов трубу, відшукав на ній тріщину, утворену від стрясіння підводного човна, і з веселим завзяттям взявся до роботи… Прослизнувши назад, вставив у шафку з акумуляторами вилки від електроінструментів. За допомогою їх відгвинтив один кінець труби, потім другий і, підхопивши відпалу трубу, штовхнув її по підлозі до вхідних дверей. Якраз у цей момент двері розчинилися, показалася кремезна постать Козирєва в масці. Козирєв мовчки подав Горєлову нову трубу, яку той почав відразу ж установлювати замість пошкодженої.
Через десять хвилин з камери балонів, стоячи перед мікрофоном, прикріпленим до перебірки, і витираючи з обличчя піт, кіптяву й кров, Горєлов доповідав:
— Товаришу командир! Дюзи номер дванадцять і сімнадцять полагоджені й готові до роботи!
— Що? Вже?! — почувся здивований голос капітана. — Що довелося лагодити?
— Замінені дві пари пошкоджених труб новими, полагоджені клапани автоматичного розподільника.
— Прекрасно, товаришу військінженер!.. Висловлюю вам подяку за швидку й чітку роботу в аварійних умовах…
Марат мчав по коридору, в кожному відсіку доторкуючись на бігу до акумуляторних шафок автономної сітки і залишаючи за собою яскравий слід спалахуючих ламп. За Маратом неслися з червоного кутка люди з блідими, стривоженими обличчями.
Розкриті пащі люків швидко проковтнули людей, і в коридорі залишилися тільки зоолог і Цой у білих халатах; вони поспішно прямували в госпітальний відсік.
З репродуктора пролунав голос старшого лейтенанта Богрова:
— Товаришів Лордкіпанідзе і Шелавіна — до капітана, в центральний пост!
В центральному посту, освітленому трохи тьмяніше, ніж завжди, зоолог і Шелавін побачили капітана, старшого лейтенанта Богрова та лейтенанта Кравцова. Біля щита управління сидів старший лейтенант. Лейтенант напівлежав у кутку, в кріслі, він був блідий, чоло його було перев'язане носовою хусточкою з кривавою плямою біля правого виска, по щоці під бачками повзла цівка крові.
— Лорд! — швидко звернувся капітан до зоолога. — Подайте допомогу лейтенантові. Під час поштовху він злетів із стільця і головою вдарився об щось… Іване Степановичу! У внутрішній структурі айсберга сталися якісь зміни. З його середини, із склепінням тунелю, зірвалася якась брила й упала на передню частину підводного човна. Давши задній хід, нам удалося вирвати підводнші човен з-під неї. Ця брила, безперечно, щільніша, ніж лід. Подивіться па екран. Бачите?.. На сіруватому фоні більш прозорого льоду, відображеного майже на всьому екрані, попереду лежить темна тінь. Я вважаю, що це скеля, занесена льодовиком з материка в море. Яка ваша думка? Океанограф поправив окуляри, подумав, перебираючи худими довгими пальцями рідке волосся своєї скуйовдженої борідки, і в той час, як зоолог вів лейтенанта до себе, в госпітальний відсік, спитав:
— Чи глибоко, Миколо Борисовичу, проникає в товщу льоду проміння ультразвукової гармати, дозвольте вас запитати?
— Помітний вплив на структуру льоду промені роблять на віддалі до шести метрів, але проникають вони, хоч і з послабленою силою, звичайно, ще глибше.
— Ага!.. Я певен, Миколо Борисовичу, що ви маєте рацію. Це, безперечно, скеля…
Океанограф ще раз поправив окуляри, відкашлявся і з виглядом професора, який збирається читати студентам лекцію, продовжував:
— Сповзаючи між гірськими пасмами до моря, льодовики часто несуть на собі уламки скель, які або самі падають на них, підточені атмосферними впливами (коливання температури, вітер, дощ, сонце), або відриваються самим льодовиком у скелястих ущелинах і долинах, якими пролягає його шлях. Ці уламки скель за час трипалого проходження льодовика до морського берега покриваються кожного року новими й новими сніговими відкладеннями, які ущільнюються і перетворюються, нарешті, в лід. Внаслідок цього уламки опиняються вже всередині, у самій товщі рухомого льоду. Коли від льодовика, що спускається до моря, відколюються і спливають на воді льодяні гори, всередині їх нерідко виявляються такі, з дозволу сказати, ізюминки, і часто величезного розміру. Очевидно, і наш айсберг несе в собі подібного походження скелю. Ультразвукові промені й тепло розпеченого корпусу підводного човна, глибоко проникнувши в лід, зруйнували його навколо скелі, і остання, нічим не стримувана, обвалилася на підводний човен. Таким чином… — Розумію… — обірвав цю тривалу лекцію капітан, який із стоїчним терпінням вислухував її до цього часу. — Якщо зважати на силу удару, скеля мала бути чималих розмірів і чималої ваги. Найважливіше однак полягає в тому, що вона перегородила нам шлях.
Капітан замислився і поволі опустився на стілець. Шелавін зняв окуляри, вийняв хусточку і заходився старанно витирати нею скельця, кліпаючи і примружуючи короткозорі очі. Всі мовчали.
Нарешті старший лейтенант тихо промовив:
— Чи не дати задній хід, повернутися в ополонку й пробиватися в іншому місці?
Капітан заперечно похитав головою.
— Треба спочатку випробувати тут всі можливості. Я не можу втратити марно дванадцять годин, які ми вже використали на цей тунель.
— Розплавляйте скелю, Миколо Борисовичу, — сказав Шелавін. — Найтвердіші гірські породи мають точку плавлення при температурі не вищій від тисячі трьохсот — тисячі п'ятисот градусів. Діабаз, наприклад, розплавляється в електричній мартенівській печі при температурі в тисячу п'ятсот градусів. У нашому ж розпорядженні — дві тисячі, а з резервами навіть дві тисячі двісті градусів…
— Але ж то в печі… А тут скелю доведеться розігрівати лише з одного боку, маючи кругом охолоджуючий лід. Потрібно буде ще більше часу, ніж на проект товариша Богрова,
З репродуктора пролунав голос:
— Товаришу командир! Говорить головний електрик Корнєєв. Дозвольте доповісти: сітка освітлення відновлена. Носовій гарматі подано струм.
— Чудово, — відповів капітан. — Дайте струм в освітлювальну сітку. — І, повернувшись до старшого лейтенанта, сказав: — Накажіть, Олександре Леонідовичу, виключити всюди автономні акумулятори. Біля носової гармати хай чекають моїх розпоряджень. Я маю намір, — продовжував він, підводячись із стільця, — пробивати скелю ультразвуковою гарматою і потім таранити її. Якщо зосереджені ультразвукові промені здатні за годину розпушити лід на десять метрів углиб, а мінерал — вдвоє-втрое повільніше, то за дві-три години вони справляться і з цією скелею. Не думаю, що її товщина перевищує п'ять метрів.