В той час як двоє криміналістів заходились виймати з машини сидіння і спинки, Гузен підійшов до вітрового скла і уважно обстежив горішню рухому фару. Він не знайшов у ній нічого незвичайного. Такий собі прожектор з білим склом, що трапляється на кожній другій машині. Але, придивившись уважніше, Гузен насторожився. Промінь його ліхтарика освітив подряпини на хромі кріплень фари. Верхня гайка від частого зіткнення з гайковим ключем наполовину стерлася, нижньої взагалі не було.

На якусь мить Гузен замислився, потім повернувсь і мерщій подався через двір до свого кабінету. Він довго нишпорив у паперах на своєму столі, аж поки знайшов невелику картонну коробку, в якій було складено речі, знайдені в кишенях Чесмена: бумажник, гаманець, пилочка для нігтів, сірники. Але все це не цікавило тепер Гузена. Лише висипавши на стіл весь вміст коробки, він знайшов, нарешті, те, що шукав: невелику хромовану гайку. Вона точно підходила до нижнього гвинта рухомої фари.

Тепер інспектор уже був переконаний, що «бандита з червоним ліхтарем» спіймано. Чесмен постійно орудував рухомим прожектором, замінюючи для своїх нічних злочинів біле скло червоним.

Але все було лише гіпотезою. Не вистачало головного доказу — червоного скла! Якщо Чесмен заявить, що розгвинчував прожектор, аби замінити перегорілу лампу, чи відремонтувати щось інше, гайка в його кишені нічого іншого не доведе.

Розчарували інспектора й криміналісти, що оглядали сидіння форда в пошуках плям крові: вони нічого не знайшли. Ніяких наслідків не дала спроба знайти сліди замитої крові. Але кримінальний інспектор Гузен не хотів так просто відмовитись від свого переконання. Цієї ж ночі він прагнув дістати остаточний доказ вини Чесмена. Дві останні жертви «бандита з червоним ліхтарем» мусили особисто засвідчити його вину.

Гузен наказав терміново пригнати на подвір'я управління дві автомашини, одна з яких по можливості мала бути сірим лімузином форда. Щоправда, доставили лімузин світлоблакитного кольору, але це не збентежило інспектора.

— Вночі свідки однаково не зможуть помітити, що машина іншого кольору, — розвіяв інспектор сумніви свого асистента.

За півгодини обидва автомобілі залишили подвір'я поліцейського управління Лос-Анжелеса і помчали до Голлівуду. У світлоблакитному лімузині поруч з водієм сидів скутий по руках і ногах Чесмен, на задньому сидінні його охороняли два кремезних полісмени з готовими до дії автоматами в руках. У машині, що йшла слідом, їхав другий ескорт озброєних поліцейських.

Була вже третя година ночі, коли інспектор Гузен постукав у двері невеликого котеджу на Сієрра-Боніта-авеню в західній частині Голлівуду. Стара жінка в поспіхом накинутому на плечі купальному халаті відчинила двері, і Гузен відразу ж обрушив на неї шквал слів:

— Мадам, ми повинні негайно бачити вашу дочку Мері-Еліс! Ми впіймали бандита, що напав на неї минулого тижня. Розбудіть її негайно! Вона має пізнати його. Але по можливості зробіть це швидше, у нас мало часу…

Пані Рут Меса, мати 17-річної Мері-Еліс, злякано зіщулилась:

— Невже це обов'язково робити вночі, сер? Моя дочка хвора, вона ще не отямилась від шоку. Я далебі не знаю, чи можна…

Але Гузен перебив її:

— Це триватиме якусь хвилинку. Їй треба тільки глянути на цього молодика, нічого більше!

Гамір тим часом розбудив дочку, і вона підійшла до дверей.

Інспектор тут же схопив її за руку і повів через палісадник до вулиці, де стояв форд. Полісмени вже. вийшли з машини, посадовивши Чесмена на місце водія.

Перш ніж наблизитися з дівчиною до форда, інспектор сказав їй:

— Не бійтесь нічого, Мері. Він скутий по руках і ногах і нічого не може вам заподіяти. Ви повинні нам тільки сказати, чи це саме він.

Всупереч правилам, що вимагають проведення ідентифікації лише за умов, коли призначена до впізнання особа перебуває в групі інших людей, Гузен підніс Чесмена як «бандита з червоним ліхтарем» наляканій Мері-Еліс, так би мовити, на срібній таці. Надзвичайно чутлива і боязлива, вихована у монастирі дівчина була після жахливої пригоди із злочинцем у шоковому стані і тепер просто не насмілилась пильніше придивитись до Чесмена. До машини ще лишилося зробити кілька кроків, а вона вже полохливо притиснулась до інспектора і сказала тихо:

— Так, я гадаю, що це він. Я впізнаю його.

Подібним же чином відбувалася й очна ставка з другою жінкою, на десять років старшою — Реджіною Джонсон. Вона потрапила до лап «бандита з червоним ліхтарем» за кілька тижнів до цього під час нічної прогулянки зі своїм коханим Флінтріджськими пагорбами.

Після того, як Гузен заявив їй, що «бандита з червоним ліхтарем» піймано і що інша жертва вже впізнала його, Реджіна відразу ж сказала:

— Так, гадаю, що це він.

Щоправда, в ніч злочину вона не змогла детально описати поліції зовнішність бандита і заявила, що навряд чи зможе його впізнати. Було, мовляв, дуже темно, а, крім того, злочинець обв'язав своє обличчя хусткою і від страху вона не змогла його розгледіти.

І все ж її теперішнє свідчення було запротокольовано, як доказ проти Чесмена.

Не виявивши готовності скласти зізнання після цих нічних очних ставок, Чесмен відчув, що кримінальний інспектор Гузен не збирається більше «м'яко стелити». Дальші допити відбувались уже не в службовому кабінеті, а в маленькій кімнаті без вікон, в якій панувала нестерпна задуха від увімкнених на повну потужність трьох батарей центрального опалення. Допит Чесмена вели інспектор Гузен і ще троє криміналістів, які щогодини змінювали один одного. Температура повітря в кімнаті доходила до 60 градусів тепла. Оскільки для підтримання такої спеки одних батарей було мало, в стелю було вмонтовано потужні прожектори, світло котрих концентрувалось на тій частині кімнати, де сидів Чесмен.

Інспектор Гузен і асистент, що ставив запитання, сиділи в неосвітленій частині кімнати і в будь-який момент мали змогу освіжитись прохолодним напоєм. А втім, їх ставлення до Чесмена було досить коректним. Вони не били його, не давали «ліків», що могли б зламати його волю. Потім, на процесі, вони з чистою совістю могли заприсягтися, що не вдавалися до насильницьких методів слідства, аби добитися зізнання. А яка спека панувала в кімнаті, яке було освітлення і скільки годин щодня тривали допити — про це судді не запитували, про це у відповідних інструкціях не згадувалось.

Гузен і його люди могли спокійно відмовитись від фізичних методів допиту, які звичайно широко застосовувались американською поліцією в такого роду справах. Тортури, що їх зазнав Чесмен, на інших в'язнів діяли досі безвідмовно. Одне з двох: арештовані рано чи пізно визнавали все, чого від них вимагали, або кінчали життя самогубством у своїх камерах.

Обидна варіанти влаштовували Гузепа. Навіть самогубство Чесмена можна було б піднести громадськості як визнання провини.

На третій день слідства, після 61-годинного допиту, протягом якого Керіл Чесмен ні разу не спав більше двох годин підряд, він зізнався у всьому, чого від нього вимагали.

— Так, я і є «бандит з червоним ліхтарем»! Кінчайте, нарешті, зі мною! — крикнув він Гузену. Потім відповідав «так» і «ні» на всі запитання, які інспектор повторив, щоб записати його зізнання на магнітофонну стрічку. Чесмен, однак, не дав детального опису злочинів «бандита з червоним ліхтарем» і відмовився підписати складений Гузеном протокол, з якого виходило, що Чесмен не тільки зізнався, а й у всіх деталях описав кожний із злочинів, у яких його звинувачували.

І все ж кримінальна поліція того ж дня повідомила в пресі, що Чесмен детально описав усі вчинені ним сексуальні злочини. Це заспокоїло громадськість і відновило реноме правлячої партії у переддень виборів.

Процес «Народ Каліфорнії проти Керіла Чесмена» розпочався 29 квітня 1948 року в оздобленому дубовими панелями залі засідань верховного суду з Лос-Анжелесі. Зал, розрахований на 200 осіб, був заповнений лише наполовину. Справа Чесмена тоді ще не сановила світової сенсації і навряд чи була відома за межами Каліфорнії. Злочини які чекали покарання, були вже забуті людьми, витіснені з їх пам’яті іншими, не менш жахливими. Те, що протягом двох тижнів було підпалено кілька кіностудій в Голлівуді, післявоєнні події в Європі і кілька розлучень відомих усьому світові кінозірок заповнили перші сторінки газет, відсунувши на задній план діяння «бандита з червоним ліхтарем». Крім того, процес не обіцяв несподіванок. Що Чесмена засудять до страти, газети вже поспішали повідомити з усією докладністю ще до того, як прокурор встиг скласти обвинувальний висновок. Отже, процес розпочався в атмосфері буденності.