Чинбарі-курвярі
дупу облупили,
а шевці-курвисини
чобіт з неї вшили [315]!

РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ

у якому в раубрітерському селищі Кромолін Рейневан заводить знайомства, їсть, п'є, пришиває відрубані вуха і бере участь у тінгу[316] ангельської міліції[317], поки до Кромоліна не прибувають зовсім несподівані гості

З точки зору стратегії й оборони раубрітерське селище Кромолін було розміщене вельми вдало — на острові, утвореному широким і замуленим рукавом ріки Ядкової. Дістатися туди можна було по схованому серед верб і верболозів мосту, але цей доступ легко вдавалося захищати, про що свідчили запори, козли і колючі кобилиці[318], явно підготовлені до того, щоб перекрити у разі потреби дорогу. Навіть у півмороку смерку, який насувався, видно було й інші елементи укріплень, як-ото засіки і загострені палі, вбиті в болотистий берег. Біля самого в'їзду міст був додатково перегороджений товстим ланцюгом, що його негайно зняли пахолки — навіть до того, як Ноткер фон Вейрах устиг протрубити в ріг. Поза сумнівом, їх ще раніше помітили з чатівні, яка здіймалася над вільшняком.

Вони в'їхали на острів, поміж криті дерном бурдеї і шопи. Головна, схожа на фортецю споруда була, як виявилося, млином, а те, що вони вважали рукавом ріки, — млинівкою. Заставки були підняті, млин працював, колесо гуділо, вода лилася із шумом, скипаючи білою піною. За млином і стріхами халуп видно було заграву численних багать. Долинали музика, крики, гамір.

— Гуляють, — угадав Тассіло де Тресков.

З-за халуп із хихотінням вискочила розхристана дівка з розвіяною косою, за нею гнався товстуватий бернардинець. Обоє забігли до стодоли, звідки невдовзі почулися смішки і писки.

— Ну от і прошу дуже, — буркнув Шарлей. — Зовсім як удома.

Вони проминули латрину[319], яка хоч і була схована в хащах, проте деконспірувала себе смородом, виїхали на майдан, повний людей, освітлений вогнищами, гучний від музики і голосів. Їх помітили, біля них негайно з'явилися кілька пахолків і зброєносців. Прибулі спішилися, а про лицарських коней негайно подбали. Шарлей підморгнув Самсонові, велет зітхнув і пішов услід за прислугою, тягнучи за собою коней.

Ноткер фон Фейрах віддав армігерові[320] шолом, проте меч узяв під пахву.

— Багато людей з'їхалося, — зауважив він.

— Багато, — сухо підтвердив армігер. — А кажуть, що ще більше буде.

— Ходіть, ходіть, — потираючи руки, поквапив Римбаба. — Я поїв би!

— Правда, — підхопив Куно Віттрам. — І пити хочеться!

Вони пройшли повз кузню, що пашіла жаром, смерділа вугіллям і видзенькувала металом, кілька ковалів, чорних, наче циклопи, поралися там при роботі, якої мали повні руки. Пройшли попри стодолу, перетворену на бойню: у широко відкритих воротах було видно підвішені за ноги випотрошені туші свиней і великого вола — останнього тільки що розпанахали і якраз вивалювали з нього до балії нутрощі. Перед стодолою палахкотіли багаття, над жаром шкварчали на рожнах поросята і барани. Парували й надили запахами закопчені казани і чавуни. Поруч на лавах, за столами чи й просто на землі сиділи їдці, серед гір обгризених кісток, які все росли і росли, вовтузилися і гризлися собаки. Світила вікнами і лампами підсіння корчма, з якої раз у раз викочували бочки, що їх моментально обліплювали спраглі.

Оточений будівлями майдан заливало мерехтливе світло палаючих мазниць. Тут крутилося чимало люду: селян, пахолків, зброєносців, дівок, торговців, жонглерів, бернардинців, францисканців, євреїв і циганів. А також чимало лицарів та армігерів, в обладунках і неодмінно з мечами на поясі або під пахвою.

Спорядження лицарів визначало їхній статус і майнове становище. Більшість була в повному обладунку, а кілька навіть красувалися у виробах нюрнберзьких, аугсбургських та інсбрукських майстрів зброярського мистецтва. Але були й такі, хто спромігся лише на неповний обладунок, на вдягнені поверх кольчуги нагрудники, коміри, опахи чи набедреники.

Пройшли повз комору, на східцях якої концертувала група музик-вагантів, теленькали гуслі, пищали сопілочки, дудоніла басоля[321], вигравали флейти і ріжки. Ваганти підскакували в такт, при цьому подзеленькували нашиті на їхній одяг дзвіночки і брязкальця. Трохи далі, на дерев'яному помості, кілька лицарів танцювали — якщо можна було так назвати стрибки і присядки, які нагадували радше хворобу святого Вітта. Гуркіт, який вони зчинили на помості, майже заглушав музику, а пилюка, яку вони здійняли, курилася хмарою, від якої крутило в носі. Дівки ж та циганки реготали і попискували тонше за голіардські дудки-пищалки.

Посеред майдану, на великому позначеному по кутах мазницями квадраті втоптаної землі, віддавалися більш чоловічим розвагам. Лицарі в обладунках випробовували один одного на вміння користуватися зброєю і міцність блях. Дзвеніли клинки, гупали по щитах сокири і моргенштерни[322], лунали образливі матюки і підбадьорливі вигуки глядачів. Двоє лицарів, з них один із золотим коропом Глаубіців на щиті, розважалися досить ризиковано — без шоломів. Глаубіц завдавав ударів мечем, а його супротивник, прикриваючись круглим щитом, намагався схопити зброю лещатами мечолома[323].

Рейневан зупинився, щоби подивитися на поєдинок, але Шарлей потягнув його за лікоть, наказавши йти за раубрітерами, яких їжа і напої цікавили значно більше, ніж бойове змагання. Незабаром прибулі опинилися в самому центрі учти і забави. Перекриваючи гамір, Римбаба, Віттрам і де Тресков віталися зі знайомими, обмінювалися потисками рук і плескали одне одного по спинах. Невдовзі всі, включаючи Шарлея і Рейневана, уже щільно сиділи, стиснуті за столом, обгризали м'ясо зі свинячих і баранячих лопаток та випорожнювали кухлі під побажання здоров'я, щастя й «аби нам добре велося». Гребуючи чимось таким нікчемно малим, як кухоль, страшенно, мабуть, спраглий Римбаба пив мед просто із цебра, яке вміщало гарнець, і золотавий трунок стікав із його вусів на нагрудник.

— За здоров'я! У ваші руки!

— Клянуся честю, у ваші!

— Аби нам добре велося!

Крім Глаубіца, що бився на майдані, були серед раубрітерів й інші, які явно не вважали, що розбійницьке ремесло ганьбить родовий герб, тому зовсім його не приховували. Неподалік від Рейневана дробив зубами хрящі здоровань у яці з гербом Коттвіців — червоною смугою на срібному полі. Поблизу крутився інший, кучерявий, який носив Троянду — герб Пораїв, польських лицарів із таким же cri de guerre. Ще один, широкоплечий, як тур, був одягнений у лентнер, оздоблений золотою риссю. Рейневан не пам'ятав, чий це герб, але йому відразу нагадали.

— Пан Боживой де Лоссов, — представив його Ноткер фон Вейрах. — Панове Шарлей і Хагенау.

— Клянусь честю, — Боживой де Лоссов вийняв із рота свиняче ребро, жир капнув на золоту рись. — Клянусь честю, вітаю. Хагенау, гм-м… Чине нащадок того славетного поета?

— Ні.

— Ага. Ну то випиймо. За здоров'я!

— За здоров'я.

— Пан Венцель де Харта, — представляв Вейрах лицарів, які підходили. — Пан Буко фон Кроссіг.

Рейневан приглядався з цікавістю. Вбраний в облямовані латунню обладунки Буко фон Кроссіг був у Шльонську особою преславетною, особливо після торішніх Зелених Свят, коли він вчинив гучний розбійний напад на скарбничого глоговської колегіати та його кортеж. Але саме зараз, наморщивши чоло і примруживши очі, знаменитий раубрітер придивлявся до Шарлея.

вернуться

315

[Примітка автора] «Чинбарі-курвярі» — запозичено у Людвіка Стомми зі «Словника польських лайок, інвектив і пейоративних висловів» (Slownik polskich wyzwisk, inwektyw і okreslen pejoratywnych, Oficyna Wydawnicza Graf-Punkt, Warszawa 2000). Це начебто гуральська приспівка з району Сухої Бескидської. Гарна, треба визнати. І зворушлива.

вернуться

316

Рада (зі старосканд.).

вернуться

317

Militia (лат.) — військова служба; воїнство.

вернуться

318

Види перехрещених загострених жердин, які використовувалися як додатковий засіб захисту у вразливих, погано захищених місцях фортифікаційних споруд.

вернуться

319

Відхоже місце, виходок.

вернуться

320

Зброєносець (з фр.).

вернуться

321

Народний чотириструнний смичковий інструмент, схожий на віолончель.

вернуться

322

Різновид бойових ціпів, так звана «ранкова зоря», — прикріплена до держална коротким ланцюгом залізна куля, всіяна гострими шипами.

вернуться

323

Короткий меч із гребенеподібним зубчастим клинком. Зловлений межи зубцями меч ворога можна було за допомогою мечолома або зламати, або вибити з рук.