— Точно, але не дипломатично…

— Сер, у мене за плечима не дипломатична, а поліцейська академія і диплом.

Заступнику міністра хотілося сказати: «Воно й видно», але він не встиг. Вибух струснув навколишній світ. Вікна в сусідніх будинках хоч і не повилітали, але феєрверк вийшов таки справжній. Дим і попіл ще довго не розвіювалися над тим, що ще вчора називалося павільйоном для продажу сувенірів. Залишився тільки поміст і чотири гумові шини, на яких той поміст стояв… Френк Фебер узяв у Джеймса Коллінза мегафон і сказав:

— Увага! Прошу нікого не наближатися до місця вибуху, окрім медперсоналу. За попередніми даними, всередині павільйону знаходилась людина, прикута наручниками. Я просив би медиків підійти до мене… — Френк Фебер опустив мегафон. Алекс Дубль глянув на Кульгавого і «Цигана». Очі їхні світилися тихою радістю. «Після такого вибуху ви могли б знайти хіба тільки золотий медальйон з портретом його милої мами, якби ми завбачливо не зірвали ту цяцьку у нього з шиї». Кульгавий навіть ледь помітно підморгнув Циганові, ніби кажучи: «Все о’кей, старий. Не дрейф. Ми ще з тобою поїдемо на Канарські острови…»

І раптом, під перелякані крики й лемент юрб, що вискакували із найближчих будинків і розважальних закладів Бродвею на вибух, заворушились чорні від попелу і диму уламки вчорашнього павільйону. На помості на увесь зріст, із розірваними наручниками і у формі солдата афганської війни звівся юнак. Він виріс серед попелу і диму!

— Господи! — прокотилося по натовпу вічно довірливих і вічно наївних американців. — Воскрес із мертвих!

Фло, плачучи, кинулась в обійми до Дори, обняла і розцілувала її. Алекс Дубль глянув на Кульгавого і Цигана. Першому сказав:

— Се ля ві, майоре Марченко!

Підійшов Френк Фебер, згріб капітана Дубля в свої могутні ручища і, ледь не задушивши, сказав:

— Все о’кей, Алексе! Ти чудовий режисер. Перша п’єса і вперше на Бродвеї… О’кей!

— Сенк’ю, Френку… Сенк’ю!..

Могутній «Боїнг», розтинаючи повітря, ніс їх на своїх мирних крилах до вільної і мирної країни. Микола Мазур у супроводі капітана Дубля і члена дипкорпусу Дем’яна Демчука тепер назавжди повертався додому.

— Воскреслий із мертвих! — тихо мовив Дем’ян Демчук. — Я все, капітане, здається, зрозумів, але останнє для мене так і залишилося загадкою. Розкажіть, як усе це трапилося… Як ви врятували життя Миколі?

— Бачите, Дем’яне. Якщо чесно сказати, ця ідея належала не мені.

— А кому ж?

— Сержанту Фло Перкінсон. Ця мила жіночка все життя мріяла зіграти свою роль на Бродвеї. Просилась кілька разів у Голлівуд і, розчарувавшись, пішла в поліцію вивчати життя, щоб потім стати драматургом… Це її перша п’єса, Дем’яне. Вона дала мені слово, якщо вистава вдасться, поставити в Голлівуді фільм про Дмитра Палагнюка — солдата афганської війни. Я розповів їй про те, як Дмитра за його язик працівник кадебе, перебуваючи в «секреті», вирішив ліквідувати. Врятували хлопця моджахеди, випадково помітивши розстріл. Потім після госпіталю, вже під дівочим прізвищем матері — з метою конспірації — він виступив перед штаб-квартирою ООН. Тоді його вдруге спробували ліквідувати у Рівердейлі. Власне, ви все це знаєте…

— Так, капітане. Ну, а потім… А чому під час Всесвітнього форуму українців Палагнюк, який збирався там виступити і розповісти всю правду про афганську війну, раптом виїхав з України?

— Бо агенти кадебе погрожували, якщо він не буде слухняним, повідомити матір, що він зрадник Батьківщини, що її позбавлять роботи, хати і, врешті-решт, життя. Адже в Лідії Андріївни вроджений порок серця. Мати — це єдина рідна душа, яка залишалась у Дмитра на цьому світі.

— Але ж вони повідомили з самого початку про його загибель.

— У тім-то й річ, Дем’яне. Наші торговці наркотиками, перебуваючи в Афганістані, тягли з попелища війни все, що могли. Саме там вони закупили партію героїну. Вбивши, так вони вважають, Миколу Мазура, вони повідомляють матір про загибель сина і надсилають труну з наркотиками і зброєю в Україну…

— Зброєю?

— Так, зі зброєю! Труну, в якій нібито лежить Микола, закопують там, де ховають усіх убитих воїнів-афганців. Афганці день і ніч охороняють могили своїх побратимів. Прийшла перебудова, економіка повернула до ринку і почалося дике викрадання квітів, вінків і навіть табличок на могилах. Почалися осквернення могил воїнів-афганців покидьками, які не знали усього лиха афганської авантюри… Ні до наркотиків, ні до зброї, на якій можна заробити і тут, продавши її, доступу нема. Альберт Бордоніс одружується на нареченій Мазура. Дочекавшись кінця війни і переконавшись, що Микола так і не повернувся з Афганістану, вона дає згоду. Тим часом Марченко дізнається, що Микола заповів у випадку смерті поховати його в одній могилі з батьком. У майора Марченка визріває план другого одруження. Вдаючи з себе вдівця і доглядаючи могилку свого однофамільця, він грає скорботну роль і цим самим викликає співчуття в Лідії Андріївни. Окрім того, він добивається дозволу на перенесення труни сина в могилу батька. Це ще більше розчулює її і вона, самітна жінка, яка втратила чоловіка і єдиного сина, дає згоду вийти заміж… І тут приїжджає Мазур. Злочинці дізнаються про це в товаристві «Україна», начиненій колишніми агентами кадебе, де працює останнім часом і Бордоніс. Він має усі дані про приїзд Мазура. Навіть наперед знає, в якому готелі той зупиниться. У день приїзду вони приходять до Миколи Мазура і заявляють: якщо він виступить на форумі українців, вони, воїни-афганці, його викриють, як зрадника Батьківщини. Все це пахло скандалом. Мазур змушений був відмовитись від виступу на форумі. Але це ще було не все. Марченко і Бордоніс вперше сказали Мазурові про те, що вони повідомили матір про його смерть ще в 1984 році. Показали йому його власну могилу з пам’ятником, написом і скульптурою схиленої матері над цією могилою. Показали і фотографії з його вбивством на майдані Щаранського, в Рівердейлі. Нагадали йому і про вроджений порок серця у матері, сказали, що вдруге вона такого удару не перенесе, якщо вони розкажуть правду, і Мазур, жаліючи матір, здався. Вони йому вручили куплений до Нью-Йорка квиток і…

— Далі, здається, я уже знаю, — мовив Демчук.

— Далі починається найтрагічніше… Злочинці психологи і розуміють, що син не втримається, що він захоче побачити рідний дім після стількох років розлуки. І не помиляються. Мазур пізно увечері вирушає, щоб хоч крізь вікно побачити матір. Ні Кульгавий, ні «Циган» йому не перешкоджають. Вони навіть хочуть цього, бо розуміють, якщо мати побачить вночі сина, то в неї буде розрив серця. Тим більше, що Марченко до цього постачає її літературою про літаючі об’єкти, про людські душі, що бродять ночами, про привиди і потойбічне життя.

— Не розумію, а що б їм дала смерть матері?

— Вона дала б їм можливість надійніше сховати кінці. Марченко й не думав одружуватися на вдові, і після перенесення труни і викрадення з неї начинки він збирався в поїздку до Америки, де пан заступник міністра уже знайшов для «українських сувенірів» оптовика.

— А яку роль відігравали пан Ярослав і Богдан Лесів?

— Роль жертв… Ці люди щиро вірили, що вони продають українські сувеніри. Таких ще в США нема. Це новинка… І, до речі, винахід Кульгавого. Щоб перевезти у такий спосіб наркотики, він і зібрав команду майстрів Косова й Вижниці і посадив за писанки-сюрпризи… Решту начинили вони самі… Адже закупили їх за купони, доларами заплатили тільки народному майстрові вуйку Василю, а продати поклали за валюту…

— А як же з Мазуром? Як він утретє воскрес із мертвих?

— Я вам уже казав: ідея Фло… Аркаша, ви знаєте, категорично відмовився прийняти в «Жаблот» писанки… По-перше, вони в нього не користувалися попитом, а по-друге, він зрозумів, що ці писанки пахнуть смаленим. Але, як кожний ділок, не хотів упустити свого шансу заробити на цій операції певний процент. Отож він і запропонував поставити в Таймс-Сквері павільйон на трейлері. Відповідно оформити… Аркаша також знав, що після вдало проведеної операції і павільйон, і продавець полетять у небо… Це знали і ми… З езопівських діалогів і з «жучків», які там ставив Френк Фебер… От тоді й викликали до себе Аркашу… Френк його запитав, де він цього року збирається проводити відпустку. Аркаша відповів, що в Одесі… Френк йому сказав, що трохи поламає його сімейні плани і запросить провідати Сінг-Сінг… Аркаша поцікавився, що треба зробити, щоб його життєві плани не мінялись… «У павільйоні-трейлері прорізати підлогу і зробити вихід. Все це вкрити товстим килимом. Порекомендувати Цигану прикувати Мазура наручниками до скоби в цій підлозі, а самому Мазуру вручити ключі від замка наручників… Запасні, або просто будь-які вручити Циганові…» Аркаша Свінцер так і зробив… Міну, поставлену Кульгавим, ми замінили на вибухові пакети, які й імітували вибух. Мазур, піднявши за скобу ляду, мав щезнути у підземному лазі… А напередодні він, ніби відчуваючи, що бандити хочуть з ним покінчити, запитав: «Чи можу я попросити перед останньою зустріччю хоч що-небудь?» Кульгавий сказав просто: «Проси чого хочеш. Мамочці передати привіт з того світу?…» «Я прошу, принесіть мою афганську форму… Вона мені приносить щастя». «Забобони», — сказав Циган. Але Кульгавий заперечив: «Прохання засудженого — закон. Ми тепер уже живемо у вільній і демократичній державі. Тимчасово перебуваємо у такій же», — і принесли… Ну, а далі ви знаєте…