Наприклад, начальник УВС Сумської області генерал Плеханов відмовився передавати справи своєму наступникові полковнику Горпинченку. Вперся він серйозно: не хотів звільняти службовий кабінет. Довелося віддавати відповідний наказ «соколятам», і ті виконали наказ Міністерства внутрішніх справ, забезпечивши дотримання указу президента.
Несподівана ситуація склалась і в рідному Рівному. На представленні начальника міліції губернатор Рівненщини вчорашній ніби соратник по опозиційній боротьбі сказав: на посаду начальника УВС області призначена людина, в якої спільний бізнес із братом Юрія. Те, що в Сергія Луценка бізнес на основі молочного міні-заводу був розгромлений ще в перші дні «України без Кучми», звісно, нікого не турбувало. Як і те, що кандидат на посаду сном-духом не знав про брата міністра.
– Губернатори хотіли, щоб керівники міліції на місцях призначалися з їхньої подачі і за їхньої згоди. Тому, коли я в’їжджав в Рівне, мені було сказано, що Василь Червоній, який є головою обласної адміністрації, три дні закликає по радіо пікетувати корумпованого міністра внутрішніх справ, який не хоче призначити українського патріота на посаду головного міліціонера. Саме передзвонив президент по своїх питаннях, я заодно доповів про ситуацію, що склалася. «То що, мені передзвонити Василю?» – запитує президент. «Вікторе Андрійовичу, я в своєму місті, я знаю свої права, все нормально, сам розберуся». – «А що ти будеш робити?» – «Ось уже наказав усьому особовому складу міліції вийти на центральний майдан. Там при всіх людях, в тому числі і для пікетувальників, розкажу, чому я прийняв рішення про призначення саме цієї людини, а не іншої». Так воно і сталося: пояснив, що працівник міліції не підпорядкований ніяким партіям і рухам і не буде представляти Волинське козацтво імені Василя Червонія, але буде працювати на закон і справедливість. Після цього повертаюся до губернатора: «Вася, виступати будеш?» – «Буду». Йому надали слово. Він розказав, що він буде пильно контролювати роботу міліції, бо це його право як голови обласної адміністрації. Далі – гімн, урочистий марш, усі розійшлись».
Отже, говорити щось про лобіювання бізнес-інтересів родичів за допомогою міліцейських призначень було щонайменше безглуздим і завчасним. Загалом за часів керівництва Луценка бізнес-структури всередині самої міліції демонстративно вичищалися. Саме з огляду на це закиди Цушка стосовно комерціалізації МВС виглядали щонайменше дивно. Адже всі ті тисячі комерційних підприємств і справді були в системі МВС, але саме при Луценку вони зупинили свою діяльність, а його новий заступник по тилу (вперше в історії і показово – жінка) активно їх закриває.
Інша кричуща проблема – плата за звання. «Коли двадцятитрьохрічний син губернатора Черкащини отримує звання підполковника міліції, це саме по собі потребує окремої розмови, – говорить Луценко кореспондентам «Дзеркала тижня» весною 2005 року. – З огляду на його унікальні здібності він отримав призначення – поїхав начальником міліції Тячівського району на Закарпатті. Нехай покаже себе в ділі. Загалом же проти кожного доведеного факту незаконного присвоєння звань та посад порушується службове розслідування».
– Посади раніше справді продавались і купувалися. Причому купував той, хто швидше добіжить і про щось домовиться: чи про посаду, чи про присвоєння звання, чи про щось інше. Це доводилося ламати, ввівши правило однакового для всіх дотримання порядку проходження служби. Вислужив роки, маєш досягнення – маєш нове звання автоматом. Ні – ні. Тому смішно було читати звинувачення старої гвардії, яка контролювала з 2006 року парламентський правоохоронний комітет, про незаконні присвоєння звань. Для довідки: за час мого попередника їх присвоїли понад півтори тисячі, за мій час – за окремі досягнення – 6.
Правило друге – керівна посада після підвищення начальника дістається кращому з його команди. Скажімо, я був дуже задоволений, як відновилася робота міліції в Запоріжжі. Покращилася робота кримінального блоку, зупинилися кримінальні схеми на відвалах. Непогано спрацювали по наркоманії, по покращенню ДАІ. Та начальник обласного управління, який прийшов із СБУ, мав величезні проблеми зі здоров’ям. Я його забрав у центральний апарат на посаду керівника однієї із служб, яка йому була ближче, а там залишився його перший заступник, людина, яка від Бога сищик. Два місяці провів у полях, але вистежив знаменитого «пологівського маніяка», на рахунку якого понад 40 жертв, не розкритих із часів СРСР. Скільки Червоненко[12] мене не довбав, скільки не протидіяв проти його призначення – він став начальником управління. Це було важливо не тільки для Запоріжжя, але й для системи. Це був знак для всіх, які нові критерії кар’єри.
Справді, один час подейкували, що Луценко обезголовлює райони й області, забираючи в Київ під своє крило кращих працівників, а на їхнє місце ставлячи менш досвідчених. Проте на місце керівника, котрий ішов на підвищення, автоматично приходив його заступник, що так само добре себе зарекомендував. І якщо він не справлявся, його міняли. Погодьтеся, за таким принципом працюють у будь-якій системі, тільки в міліції це найбільш помітно, ніж, скажімо, в Міністерстві сільського господарства.
Особливо коли оголошено про тотальне реформування системи силових структур.
«В міліції жартувати не можна»
Свій перший робочий день як міністр внутрішніх справ Юрій Луценко не пригадує в деталях. Бо першого дня як такого не було: був перший тиждень, що минув як один день. Специфіка міліцейської роботи, крім усього іншого, полягає в тому, що її треба виконувати двадцять чотири години на добу.
Пам’ятає лише першу справу. В Хмельницькій області батькам під двері підкинули записку з вимогою сплатити викуп за сина. В пакетику був відтятий палець хлопця. Через два дні знайшли його тіло – виявилося, що підліткова банда вбила хлопця, коли він відмовився йти на грабунок. А потім вирішила ще підзаробити, шантажуючи батьків покійного.
Звичайно, все це було для цивільної людини новим і не завжди зрозумілим. Удень новий міністр боявся, що від «планірок» у нього розпухне та лусне голова, а ночами намагався читати і вивчати Кримінальний, Адміністративний та інші кодекси, аби хоч трошки розуміти, про що говоритимуть наступного дня. На перших порах Юрій не міг правильно користуватися термінологією, що стало ласим шматком як для недоброзичливців, так і для преси. Наприклад, виступаючи на телебаченні, він якось сказав: мовляв, міліція вже знайшла громадянина, котрий украв стільки-то і стільки-то, скоїв такі-то і такі-то злочини. Після того як це прозвучало, нового міністра поспішили критикнути за некомпетентність: винних визначає суд, а поки людину затримано і ведеться слідство, вона офіційно називається не злочинцем, а підозрюваним. Одначе такі речі Луценко навчився схоплювати дуже швидко, і скоро його виступи і коментарі стали більш компетентними.
Всі нюанси нової для себе міліцейської роботи Юрій вивчав, не забуваючи про необхідність практичного втілення гасла «Міліція з народом» і, відповідно, виведення її з зони впливу будь-якої політичної сили: «помаранчевої», «блакитної», «рожевої» тощо. Делікатність ситуації полягала ще й у тому, що до свого приходу в МВС Луценко знав особисто лише генерала Олександра Савченка,[13] з яким безпосередньо контактував по різні, правда, сторони барикад під час «України без Кучми». А свого дільничного інспектора, знайомством із яким так само похвалився в одному з інтерв’ю, він, виявляється, взагалі не знав! Зате дільничний уже на другий день після призначення нового міністра потурбувався кинути йому в поштову скриньку свою візитну картку. Що зайвий раз підтвердило переконання Луценка: міліція – це такий живий організм, який дуже тонко відчуває настрої країни, насамперед – політичні. І всі прекрасно розуміють: будь-які перестановки в верхах виллються в масові перетасування в міліцейському середовищі. Через необхідність, з одного боку, тримати руку насамперед на політичному пульсі й керуватися політичними настроями, а з іншого – небажанням цього робити доля багатьох міліціонерів та їхніх сімей свого часу була переламана політизованою системою об коліно. Таких історій екс-польовий командир так само наслухався за перший тиждень своєї роботи.
12
Євген Червоненко – спортсмен, бізнесмен, політик, Президент Федерації стрільби України, під час «помаранчевої» революції відповідав за охорону Віктора Ющенка. Після перемоги «помаранчевих» – губернатор Запорізької області.
13
Олександр Савченко – генерал-майор міліції, у часи «України без Кучми» обіймав посаду начальника Департаменту громадської безпеки МВС. Серед журналістів мав імідж «доброго міліціонера», що не завадило йому уникнути прямої відповіді на запитання, яка кількість озброєних міліціонерів протистояла демонстрантам. Так само їм не було названо і кількості беззбройних опозиціонерів, хоча правоохоронці в повній мірі володіли цією інформацією.
