Одночасно над Луценком дамокловим мечем зависає звинувачення у фальсифікації кримінальної справи проти екс-губернатора Донецької області та активного члена Партії регіонів Бориса Колесникова, його давнього супротивника. Навесні 2005 року Колесникова викликали в Генеральну прокуратуру, аби просто звідти доставити його в тюремну камеру. Його звинувачували в корупції, зловживанні службовим становищем, словом – увесь букет. «Біло-блакитні» відразу почали виставляти пікети на захист і підтримку Колесникова, який завжди був організатором специфічних методів організації виборчих процесів на Донбасі. Міліція відповіла затриманням такого собі Щучкіна. Матеріали про те, що саме його група скоїла, серед інших злочинів, замовний замах на власника торгового центру Пенчука, міліція мала ще у 2003 році. Як водилося в ті часи, справу прикрили. Тепер йому світила тюрма. А якби він дав покази, то сів би і замовник. Під колосальним тиском Партії регіонів та її сателітів, які заблокували Верховну Раду, випустили враз «смертельно хворого» Щучкіна, а невдовзі – Колесникова. Пізніше з нього зняли всі звинувачення та навіть обрали народним депутатом, надавши такий зручний статус недоторканності.

Паралельно пригадали давні гріхи і Юлії Тимошенко: Генпрокурор України Олександр Медведько звернувся до Верховного Суду, аби там переглянули рішення по всіх кримінальних справах, що стосувалися Єдиних Енергосистем України (ЄЕСУ), очолюваних Юлією Володимирівною десять років тому. Тодішня влада «шила» Тимошенко системні зловживання, в результаті яких було вкрадено 7,5 млрд. доларів.

«Підвищена увага до Тимошенко і Луценка, – пише журнал «Кореспондент» у березні 2007 року, – не випадкова. Згідно з недавнім опитуванням компанії «Research amp; Branding Group», діяльність Луценка позитивно оцінює 24 % українців, а 34 % – підтримує Тимошенко. Разом це становить 58 %, тоді як прем’єра Януковича підтримує лише 37 % опитаних, і то – переважно на Сході України. Тому коаліція буде використовувати компромат як мінімум для зниження їхнього рейтингу, а як максимум – для розколу опозиційного руху».

Враховуючи це, поїздка Луценка з «Народною самообороною» до Харкова, найбільш нестабільного в політичному плані східного мегаполіса, відбулася досить прогнозовано. Якщо, скажімо, Галичина і Донбас завдяки діям політиків є світоглядними і політичними антагоністами, то Слобожанщина залишається однаково придатною для впливу і революціонерів, і реваншистів. Яскравий приклад – мер Харкова Михайло Добкін і секретар міськради Геннадій Кернес відверто грають на боці «регіоналів», проте в місті непопулярні обидва.

Саме завдяки їхнім діям Луценко та очолюваний ним громадянський рух уперше отримали скандальний, а значить – потужний рейтинговий розголос. Кернес особисто заборонив проводити 16 березня мітинг «Самооборони» на площі Свободи, яка не просто розташована перед самою адміністративною будівлею, а є також найбільшою площею Європи. Коли йому закинули – мовляв, Партія регіонів тут свій мітинг усе ж таки проводила, Кернес потурбувавсь, аби міськрада оперативно прийняла постанову про заборону на центральній площі Харкова будь-яких мітингів. Як альтернативу Луценку запропонували перебратися на площу імені Рози Люксембург.

Аргументи секретаря міськради: організатори акції не домовилися про прибирання площі та не узгодили з дорожніми службами. «До того ж, – зазначив Кернес, – у нас є інформація про те, що тут готується другий Майдан. Не треба нам його. Ми попросили суд заборонити будь-які акції на площі Свободи, і не тільки «Народної самооборони», а й інших бажаючих». А забажали ще КПУ, соціалісти й Партія регіонів.

За дві години до наміченого мітингу «Самооборони» представники Партії регіонів разом із комуністами та соціалістами все ж таки провели альтернативний пікет під назвою «Ні – Майдану!». Проходив він у тому самому місці, де ще добу тому не дозволили розташуватися Луценкові. Пікетувати «Самооборону», за оцінками правоохоронців, прийшло до тисячі людей. Пенсіонери і студенти тримали плакати: «Польові командири, Харків – не Майдан!», «Юро, досить юлити! У Харкові Майдану не буде», «Людино, змучена Майданом, відпочинь!».

Активісти громадської організації «Слобожанський вибір» принесли на площу чотириметрове опудало, що мусило зображати Юрія Луценка. На додаток до опудала принесли сім лотків із яйцями. Люди з блакитними прапорцями в руках брали яйця й кидали в опудало. Та на ляльці розбилося лише одне. Яйця відскакували від пінопластової голови й летіли назад у натовп.

На площу ж Рози Люксембург, незважаючи на всі перепони, прийшло, за різними оцінками, від семи до десяти тисяч людей. На величезній сцені за дві години мітингу проспівала Марійка Бурмака, виступили депутати Микола Катеринчук, Тарас Стецьків та журналіст Володимир Ар’єв. Найбільше оплесків Луценко отримав за фразу про вільне місто вільних людей, яке ніякому Гепі не вдасться загнати в минуле. «Міська влада забула про українську Конституцію і хоче заборонити нам збиратися, хоче знову зробити з площі Свободи площу Жовтневої революції, а нас примусити діяти, як скаже єдино правильна партія! Не вийде!» – каже він. Під час виступу Луценка у натовпі стався інцидент: представники місцевих рад від блоку Наталії Вітренко вивісили плакат «Польові командири, Харків – не Майдан. Руки геть від Слобожанщини». Одному з чоловіків невідомий бризнув у вічі газом. Нападника оточили міліціонери, а постраждалому надали медичну допомогу.

Закінчився мітинг Гімном України, який співали більшість людей на площі. Після цього по натовпу на руки людей пустили величезний прапор «Народної самооборони». Після мітингу Луценко швидко поїхав до обласного телебачення, де його вже чекали на прямому ефірі.

«Будь-яка влада стає безвідповідальною, коли народ мовчить. Якщо народ буде довго терпіти, країна перетвориться на суцільний «будинок терпимості». І коли мені говорять: «Тримайся!», я кажу: дякую, я не хитаюсь!»

«Термінатори яєць не бояться!» – додав польовий командир на мітингу в Дніпропетровську, коли стара жінка з пікету ПСПУ кинула в нього яйцем. Луценко й пообіцяв, що за тиждень він буде у Луганську, а потім – у Чернігові та Житомирі.

Цього не сталося. Принаймні – наступного тижня. Бо 20 березня о 6 ранку в квартирі Юрія Луценка по вулиці Старонаводницькій почався обшук.[25]

Напередодні в новинах пройшла інформація: у підвалі будинку, в якому розташований офіс організації «Анти-кримінальний вибір», котра діє спільно з «Народною самообороною», знайшли вогнепальну зброю та вибухівку. Восени 2004 року такі арсенали знаходили неподалік від офісів опозиційних партій та громадянської компанії «Пора». Враховуючи активізацію реваншистів, чогось такого люди чекали. Та ніхто не міг навіть припустити, що наступний крок влади буде настільки блискавичним, наскільки ж безглуздим і непродуманим.

Поза сумнівами, телефони Луценка прослуховувалися: представники прокуратури з ордером на обшук з’явились якраз тоді, коли Юрій збирався вийти з квартири і викликав машину. Однак уже менш ніж за годину там уже з’явилися журналісти, і ніхто не зміг перешкодити Луценкові прокоментувати на диктофони і телекамери все, що відбувається. Вже після дев’ятої ранку, коли обшук був у самому розпалі, лідер «Народної самооборони» став не просто героєм дня, а й зайвий раз закріпив за собою статус народного героя.

Слідчі не дали хазяїну квартири подивитися на ордер, а самі поводилися, немов справжні господарі. До того ж намагалися заборонити господарю спілкуватися з пресою, не відповідали на запитання народних депутатів, грубо порушуючи чинне законодавство. А ще дуже нервувалися через те, що все «шоу» знімав на камеру «нашоукраїнець» Давид Жванія, один із офіційно заявлених «спонсорів» поїздок «Самооборони» по регіонах. Йому рано-вранці подзвонив сам Юрій і повідомив: ломляться в квартиру, і він буде відчиняти.