В цілому чистки в МВС вражали звиклих до взаємо-поруки ділків. За перший рік – 581 кримінальна справа проти корумпованих працівників МВС, в тюрмі – 153 колишні працівники, ще 400 звільнено за дискредитацію міліції.

Проте на час, коли пишуться ці рядки, всі внутрішні чистки, проведені Юрієм Луценком, поки він очолював МВС, цілком можливо, визнають некомпетентними і «перевертнів у погонах» реабілітують. Адже Василь Цушко, за звичкою, визнає неправомірними всі дії свого попередника і шукає в кожному звільненні склад злочину та зведення особистих рахунків.

Зведення особистих рахунків – так оцінювали опоненти Луценка все, чим він займався на посаді головного силовика. Перелік «потерпілих» від руки вчорашнього польового командира постійно збільшується. Одним із тих, хто вважає себе жертвою репресій, виявився Нестор Шуфрич.

У березні 2006 року Луценко в супроводі групи журналістів вилетів на Закарпаття, аби власноруч поставити жирну крапку в справі відібрання лісів, якими незаконно володів народний депутат, об’єднаний соціал-демократ, хедлайнер виборчого блоку «НеТак!» Шуфрич Нестор Іванович. Справа ця почалася ще в лютому 2005-го, коли прокуратура Закарпатської області оприлюднила дані про незаконне придбання 970 гектарів землі в користування матері Шуфрича, Марії Петрівни. Пенсіонерка отримала у власність лісовий комплекс «Дубки» в Ужгородському лісництві, мисливські угіддя в Кам’янецькому лісництві, рекреаційний комплекс «Великодобронська дача», який розташований у прикордонній території, та окремі адміністративні будівлі й мисливські будиночки. До березня 2003 року ці землі та об’єкти вважалися державною власністю. А коли за фактом зловживань прокуратура порушила кримінальну справу, сам Шуфрич заявив – його та його родину переслідує нова «помаранчева» влада. Зокрема, його 72-річна мама вже отримала повістку від УМВС у Закарпатській області.

«Такі дії міліції – цинічні та нелюдські! – розорявся потерпілий. – Таким чином нова влада грубо бореться з опозицією!» Хоча не минуло і року з того дня, коли Шуфрич особисто командував бритоголовими парубками явно кримінальної зовнішності під час сумнозвісних виборів мера в Мукачевому,[18] напівжартома називаючи братків «депутатами різних рівнів». Хоча Луценко заперечив: ніяких особистих мотивів, лише потреба з’ясувати, чому на літню жінку записано стільки нерухомості та гектарів лісових угідь.

«Пан Шуфрич мусить повестися як чоловік і переписати на себе все, що встиг оформити на свою стареньку маму. Хай відповідає за свої діла сам, а не ховається за її старенькими плечима», – наголосив міністр МВС. Заодно додав: Закарпатський УБОЗ розкрив незаконну діяльність групи корумпованих посадовців, які за хабарі незаконно відчужували державну власність приватним особам. Зокрема, лісництва продавалися на підставному аукціоні за підробленими документами. Осіб, які причетні до цього, треба шукати серед працівників офісу депутата Шуфрича, на що вказує ряд показань. І Марія Шуфрич у цьому випадку – не підозрюваний, а поки що лише свідок.

Проти самого Шуфрича кримінальну справу порушила прокуратура Черкаської області. Слід нагадати: саме від цієї області Нестора Івановича в 2002 році обрали депутатом Верховної Ради. Тепер правоохоронці визнали: під час виборів мали місце факти підкупу виборців, що коригувало результати голосування на користь Шуфрича.

Пішовши на парламентські вибори 2006 року в складі блоку «НеТак!», основу якого складала партія СДПУ(О), Шуфрич став чи не основним речником цього блоку. У назві, креатура якої помітно робилася сокирою, не приховувалося протистояння до «помаранчевого» слогану «ТАК!». Блок апелював до електорату, протестного «помаранчевим», і міг частково відібрати голоси в «біло-блакитних». І хоча туди входили всі відомі персонажі з числа недавньої провладної партії об’єднаних есдеків, все одно згаданий виборчий блок асоціювався насамперед із персоною Нестора Івановича, який на той час ділив із прогресивною соціалісткою Наталею Вітренко лаври кандидата на звання «українського Жириновського».

Демонструючи в березні 2006 року торжество справедливості, Юрій Луценко вирішив зіграти на неоковирній назві блоку «НеТак». Ідея полягала в тому, щоб підготувати на угіддях, що незаконно належали родині Шуфричів, дерев’яні таблички з написом «Земля Шуфрича», а потім демонстративно поміняти їх на такі самі з написом «Земля Не-Шуфрича». Коментуючи цю акцію, Юрій сказав усім присутнім: «Ось так я не дозволю Шуфричу стати латифундистом».

Але чи не найбільш яскравим фактом протистояння правоохоронця Луценка і поки що державника Шуфрича стала історія з арештом губернатора Закарпаття Івана Різака і скандалом, який вона спричинила.

Одного червневого вечора 2005 року бійці спецпідрозділу «Беркут» безшумно зламали двері приміщення, в якому перебував екс-губернатор Закарпатської області. Захід був справді крайнім, та цілком виправданим: Різак не з’являвся на допит у прокуратуру і не реагував на повістки, симулюючи хворобу. Тому міліція отримала постанову прокуратури на примусовий привід.

У цей самий час у номері перебували, крім екс-губернатора, народні депутати Тамара Прошкуратова і Нестор Шуфрич. Користуючись своїм статусом недоторканності, вони спробували зашкодити діям «беркутівців». Прошкуратова впала на Різака і пристебнулася до нього наручниками, а Шуфрич спробував вигнати бійців геть. Довелося штовхнути його, і Шуфрич з криком повалився біля ліжка. Тим часом «беркутівець», озброєний слюсарними кусачками, перекусив ланцюжок наручників і зробив можливим арешт Різака, не чіпаючи при цьому Прошкуратову.

Весь інцидент кілька разів показували випуски телевізійних новин більшості каналів: аби підстрахуватись і заодно довести законність дій міліції, штурм номера і захоплення Різака фільмували на відео. До речі, найголосніше з усіх репетував саме Шуфрич – і це так само було видно і чути на записі. Численні Інтернет-форуми, обговорюючи побачене, приходили до спільного висновку: «Верещав, як порося!»

Скандалу не уникнути: адже силу застосовано проти народних депутатів. Знайшлися чергові підстави обізвати керівника МВС Термінатором та «цепним псом революції». Бо потерпілі кричали одне поперед одного: без відома Луценка і його особистого благословення таке беззаконня не могло б статися. Тому, звичайно, Юрій мусив відреагувати на це і як головний силовик, і як громадянин, і як головний дотепник українського політикуму.

Прошкуратову та Шуфрича помістили в київську клініку «Борис», розташовану на території лікарні «Охматдит» – головної дитячої лікарні України. Лежали вони з комфортом, в окремих палатах, і охоче спілкувалися з журналістами. Займали вони, відповідно, першу і шосту палати. Особливо запам’ятався Нестор Іванович: із мученицьким виразом обличчя, до підборіддя вкритий квітчастою ковдрою, голова – на пістрявій наволочці величезної подушки. Таким його бачили на газетних фото і по телевізору. Таким його застав і міністр внутрішніх справ, котрий прийшов до нардепів із вибаченнями за дії своїх підлеглих.

Тамара Прошкуратова отримала від Луценка букет квітів. Нестор Шуфрич, так само на знак примирення – коробку шоколадних цукерок «Вечірній Київ» фабрики «Рошен». Глибинний зміст такого подарунку полягав у тому, що власник цієї фабрики, він же – власник «5 каналу» Петро Порошенко – не просто голова Ради Нацбезпеки і оборони, а й кум Президента України і один із спонсорів «помаранчевої» революції. А напередодні від Шуфрича було почуто: віддаючи наказ про силове затримання Різака, під час якого дісталося і народним депутатам, Луценко виконував особистий наказ Порошенка.

Отже, жарт із «іменною» коробкою цукерок не міг лишитися непоміченим. Його можна сміливо ставити в один ряд із згаданими вже ящиками горілки, переданими в Москву для Миколи Білоконя, чи набиті апельсинами посилки, які попервах після перемоги «помаранчевих» отримував на адресу Харківської облради нині покійний екс-губернатор Харківщини, пізніше – речник Партії регіонів Євген Кушнарьов. До речі, за чутками, Кушнарьов любив виїжджати в ліс із мисливською рушницею і замість звірини вправлятися в стрільбі по цих фруктах. Такі «апельсинові розстріли» повторювалися кілька разів до того моменту, поки Ющенко не відправив у відставку уряд Тимошенко і не почалася парламентська кампанія 2006 року.