Про те, що Луценко запросив Юлію Тимошенко об’єднатись і ввійти в п’ятірку лідерів, преса широко писала. Згадувалося про це раніше і в нашій книзі. Тому журналісти не могли обійти це запитання. На що Юрій відповів у притаманній йому іронічній манері: «Мені здається, в українській політиці завжди було місце жартам. Але в кожному жарті, як ви знаєте, є лише доля жарту. Я із самого початку виступав за те, аби в нинішньому історичному етапі, надзвичайно важливому для вирішення питання, по якому шляху піде Україна – назад в колонію чи в Європу, – демократи, всі демократи були б об’єднаними. Якби Юлія Володимирівна прийняла таке рішення, я впевнений, що воно було б ефективним. Це дійсно був би справжній мегаблок, який би сповідував абсолютно зрозумілі для виборця принципи. І категорично відкинув би будь-які методи внутрішнього протистояння демократів. Юлія Володимирівна обрала свій шлях і каже, що вона буде йти двома колонами – вона і ми. Шкода, але таке її рішення. Ми маємо рахуватися з такою можливістю».
Тут варто нагадати, що напередодні в прямому ефірі «5 каналу» Юлія Тимошенко звернулася до виборців і закликала їх не погоджуватися на те, що говорять політики, котрі тільки-но з’явилися, політики, котрі не були гравцями на минулих виборах. Журналісти сприйняли це як закид на адресу персонально Луценка і навіть провели паралелі між згаданими вище заявами Томенка і позицією лідерки БЮТ.
Однак Луценкові так не здалося. Навпаки, каже він, Луценко набагато раніше з’явився на політичній арені, ніж у цей рік чи навіть минулий. Просто Юля закликала голосувати за перевірені політичні сили, за які вони фактично і голосували раніше. «Ну давайте не будемо хитрувати, кого мала на увазі Юлія Володимирівна, – говорить він. – Нехай би вона і сказала. Я сповідую пряму і зрозумілу політику. Моя політика дуже проста. Сьогоднішні представники демократичних сил у парламенті не змогли втримати перемогу у своїх руках. Це означає, що там є проблема, і з цією проблемою треба боротися. З моєї точки зору, це означає, що падіння довіри до демократів, яке ми бачимо в будь-якій галузі, розчарування в своїх лідерах, яке будь-який неупереджений оглядач може побачити в будь-якому населеному пункті Західної чи Східної України в усіх політиках, які зрадили їх, які не відповіли на свої обіцянки».
На думку самого Луценка, така відповідь є в оновленні. Саме тому «Наша Україна» і «Народна самооборона» пропонують дуже зрозумілу відповідь. Вони, за словами Юрія, очистилися, і у їхньому списку ми побачимо відсутність багатьох людей, які були, так би мовити, проблемними для демократичних перемог. Нам обіцяють нові обличчя. Власне, вже сьогодні і «Наша Україна», а тим більше – «Самооборона» є оновленою силою.
– Ми об’єдналися, не влаштовуючи черговий театр амбіцій. У 2006 році «Наша Україна» і Блок Тимошенко йшли на вибори, сперечаючись одні з одними і навіть конфліктуючи. І це бачили виборці. Таким чином, насправді на хвилі цього менше критики отримали ідеологічні опоненти, тобто Партія регіонів, ті ж самі комуністи і так далі. Чи не повториться ситуація 2006 року, коли знову будуть суперечки? Не повинна. Вже закладені певні підвалини для цього, коли є коментування одних політиків щодо, до речі, представників «Самооборони», потім відповідь «Самооборони» Блоку Тимошенко. Ви знаєте, більш за все у цій кампанії я хотів би, щоби БЮТ і наш блок дотримувались угоди про чесну конкуренцію. Безумовно, ми будемо дещо різними в очах виборців. І це зрозуміло, бо ми йдемо двома колонами. Очевидно, одна сила буде акцентувати на одних питаннях, і це, напевно, зацікавить багато виборців, ми будемо акцентувати на інших питаннях. Сподіваємося, що ми зможемо в чесних конкурентних змаганнях дати більший результат, пам’ятаючи про те, що БЮТ – наш природний єдиний демократичний союзник. І це основне. Будь-яке непорозуміння між нами призводить до втрати спільного результату. Я найбільше зацікавлений у порозумінні і взаємному ненападі.
2006 року на виборах помилок припускались обидві демократичні сторони. Тепер час вчитися на власних помилках. Очевидно, такий вже український характер: українець вчиться лише на своїх помилках, а не на чужих. За словами Луценка, їхня сторона ці помилки засвоїла. І він сподівається, що будь-які рецидиви, дискредитації, паплюження, поливання брудом союзників у майбутньому парламенті не будуть допускатися жодною стороною.
Більш того: сьогодні Луценко вже не вважає за особливо потрібне критикувати Партію регіонів. Життя вже повністю довело, що таке «покращення нашого життя вже сьогодні» за наш із вами рахунок. Правляча партія, якою станом на липень 2007 року є Партія регіонів, покращила насамперед власне життя, не виконавши жодної з обіцянок, які давали під час виборчої кампанії 2006 року. Всі кримінальні справи поховані або продані, якщо вже називати речі своїми іменами. Ніяких позитивних зрушень у доходах населення немає. Навпаки, є їхнє падіння. При зростанні ВВП, яке, як завжди, досягається шляхом напівкримінальних схем, люди не відчули це у своїй кишені. Україна сьогодні не має розвитку малого і середнього бізнесу, конкурентного середовища тощо. Натомість має зупинений європейський процес інтеграції і купу боргів. За це, каже Луценко, його сила буде критикувати наших опонентів. Але, чесно кажучи, це вже і так зрозуміло людям.
– Бачите, я ніколи не казав, що Партія регіонів є моїм ворогом. Але вона є нашим політичним опонентом. І за нас, і за них голосують українці, тому ми маємо пам’ятати про те, що і вони представляють мільйони українців, наших співгромадян. Мені не подобається їхній вибір, але я маю його поважати. З іншого боку, ясно, що я маю давати їм повну картину того, що, з моєї точки зору, робить неправильно нинішня влада. В даному випадку я думаю, що одна дуже важлива річ, навколо якої ми мали би об’єднатися, – це усвідомлення необхідності, по-перше, чесних виборів, по-друге – негайно після цього прийняття нової Конституції. Інакше конфлікти будуть породжуватися раз за разом. Оці дві речі мали би зробити спільно в силу того, що Конституція приймається двома третинами голосів, як ви розумієте, у парламенті за підтримки президента. Але президент сказав, що буде референдум, і Конституція буде прийнята на референдумі. Це була його пропозиція. Я не виключаю, що і такий шлях можливий. Але хотів би, щоби і така пропозиція отримала повну підтримку всіх політичних гравців України, аби наступну нову Конституцію однаково читала і влада, і опозиція. Якщо після виборів парламент не зможе прийняти нову Конституцію, йому допоможе президент. Але ми маємо прийняти нову Конституцію, бо для всіх очевидно, що ця є джерелом нестабільності, конфліктів, потрясінь, які ледве не довели країну до військового путчу зі сторони нинішньої влади, яка вчепилася намертво за крісла. Тому очевидно, що Конституцію треба писати і нову, вона має бути більш збалансованою, більш контрольовані гілки влади між собою. А з іншого боку, обов’язково, щоб до коми її однаково читала і влада, і опозиція. І ще бажано, щоб її при цьому прийняв на референдумі народ, аби політики більше не лізли до неї, не мали спокуси під себе підкоригувати ту чи іншу статтю.
Сьогодні політики говорять дуже часто в кулуарах про такий сценарій. 30 вересня – вибори дострокові до парламенту, потім наступні півроку-рік або більше – прийняття нової Конституції. Після того ще одні дочасні вибори, вже за новою Конституцією, новий парламент і вже з іншими повноваженнями і так далі. Тому Луценко вважає: цей парламент має основне суперзавдання – прийняти або допомогти прийняти нову Конституцію, винести її на всенародний референдум, затвердити, і на цьому його історична місія може бути і закінчена.
Він не готовий сказати, чи при цьому обов’язково буде розпуск парламенту. Якщо парламентські повноваження не зміняться, каже Юрій, то це не є обов’язковою умовою. Але це можливо. І в цьому випадку чим частіше будуть відбуватися в нинішній переломний момент для української історії вибори, тим це краще. «Я б взагалі пішов на те, аби депутати обиралися не більше, ніж на два терміни, і по три роки кожен, – говорить він журналістам. – Звичайно, при знятті їхньої депутатської недоторканності. Подивіться: і економіка, і соціальний розвиток України пішов далеко вперед, а політики залишилися пострадянськими».