Коли він душив її поясом від сукні, вона була непритомна. Гріх так казати, але, сподіваюсь, вона нічого не відчула. А якщо по правді, то мене просто тішить думка про те, що його повісять… Це було одразу по десятій. Потім він повертається на шаленій швидкості до готелю і входить у вітальню, де Рубі Кіні саме танцює з Раймондом показовий танець. Гадаю, Рубі робила все, що їй наказувала Джозі. Дівчина мала перевдягтись і чекати в кімнаті Джозі. Їй щось підсипали — певно, в каву. Пригадуєте, вона позіхала, коли танцювала з молодим Бартлеттом?

Пізніше Джозі з Раймондом прийшли «шукати її», але Раймонд до кімнати Джозі не входив. Мабуть, саме тоді вона й порішила дівчину — уколом або вдарила чимось по голові. Далі зійшла вниз, танцювала з Раймондом, сперечалася з Джефферсонами про те, де могла бути Рубі, й нарешті пішла спати. Вдосвіта вона надягла на Рубі Памелину сукню, бічними сходами знесла тіло надвір — жінка вона міцна, — вибрала машину Джорджа Бартлетта, від'їхала дві милі до кар'єру, облила машину бензином і підпалила. А потім пішки повернулася до готелю — саме коли кинулися шукати Рубі.

— Хитромудрий план, — зауважив полковник Мелчетт.

— Це не хитромудріше, ніж танцювати, — відповіла міс Марпл.

— Та вже ж.

— Вона була дуже обережна, — розповіла далі міс Марпл. — Врахувала навіть, що нігті в дівчат неоднакові. Зламаний ніготь Рубі на її шалі мав пояснювати, чому Рубі позрізала всі нігті.

— Так, вона передбачила все, — сказав Гарпер. — Єдиний доказ, який ви мали, — це обгризені нігті школярки.

— Не тільки, — заперечила міс Марпл. — Марк Гаскелл вибовкав зайве. Описуючи Рубі, він сказав, що її нижня щелепа запала всередину. А в мертвої дівчини, яку знайшли в бібліотеці полковника Бентрі, зуби були випнуті.

— А отой драматичний фінал — це ваша ідея, міс Марпл? — похмуро спитав Конвей Джефферсон.

— Так, це була моя ідея. Приємно почувати себе впевнено, хіба ні?

— Звісно, — погодився Конвей Джефферсон.

— Бачте, — провадила міс Марпл, — досить було тим двом дізнатися, що ви збираєтеся скласти новий заповіт, як вони почали діяти. Вони вже пішли на два вбивства за гроші, отже, ладні були піти й на третє. Марк, певна річ, мав бути абсолютно чистий, тому поїхав до Лондона й забезпечив собі алібі: вечеря в ресторані з друзями і нічний клуб. Все мала зробити Джозі. Вони й доти влаштовували все так, щоб убивство Рубі скинути на Безіла. Смерть містера Джефферсона мала настати нібито внаслідок того, що відмовило серце. У шприці був дигіталіс, як сказав містер Гарпер. У лікарні така смерть не викликала б підозри. Джозі розхитала на балконі одну кам'яну кулю, яка трохи згодом і з її допомогою мала впасти. Смерть списали б на шок.

— Винахідлива, гадина! — вилаявся Мелчетт.

— Отже, третім, як ви тоді сказали, мав померти Конвей Джефферсон? — поцікавився сер Генрі.

Міс Марпл похитала головою:

— О ні. Я мала на увазі Безіла Блейка. Вони б його повісили, якби могли.

— Або запроторили б до Броадмура, — докинув сер Генрі.

У двері впурхнула Аделаїда Джефферсон. За нею йшов Гуго Маклін.

— Я, здається, все проґавив! — сказав він. — І досі не бачу в цьому ніякого сенсу. Ким була Джозі Маркові Гаскеллу?

— Дружиною, — відказала міс Марпл. — Вони взяли шлюб рік тому, але вирішили тримати це в таємниці, поки помре містер Джефферсон.

Конвей Джефферсон буркнув:

— Я завжди знав, що Розамунда вийшла заміж за погань, але намагався цього не помічати. А вона була від нього в нестямі. Від убивці! Ну, тепер його повісять разом із цією жінкою. Я дуже радий, що він засипався й викрив себе.

— Джозі дуже сильна натура, — сказала міс Марпл. — Все це задумала вона. Іронія долі в тому, що вона ж таки й привезла сюди дівчину, якою захопився містер Джефферсон і яку він, сам того не бажаючи, занапастив.

— Бідолашна дівчинка! Бідолашна маленька Рубі! — промовив Джефферсон.

Аделаїда поклала руки йому на плечі й ніжно обняла його. Цього вечора вона була чарівна. Трохи затинаючись, вона сказала:

— Я хочу вам щось сказати, Джефф. Зараз-таки. Я хочу вийти заміж за Гуго.

Конвей Джефферсон якийсь час мовчки дивився на неї, потім понуро промовив:

— Тобі пора виходити заміж. Вітаю вас обох. До речі, Едді, завтра я складу новий заповіт.

— Так, я знаю, — кивнула вона головою.

— Ні, не знаєш. Я заповідаю тобі десять тисяч фунтів стерлінгів. Решту дістане після моєї смерті Пітер. Тебе це влаштовує, дівчинко?

— О Джефф! — Голос її затремтів. — Ви просто чудо!

— Він славний хлопчик. Я б хотів побути з ним як можна довше, поки ще живий.

— О, звичайно!

— Пітер дуже зацікавився цим злочином, — замислено промовив Конвей Джефферсон. — Він не тільки має ніготь убитої дівчини — однієї з убитих, зрештою. Йому також поталанило дістати трохи вовни від шалі Джозі, яка зачепилась за ніготь. Отже, він має дещо на згадку й від убивці! Такий радий!

Гуго й Аделаїда Джефферсон простували через танцювальну залу. До них підійшов Раймонд. Аделаїда поквапне сказала йому:

— А в мене новина! Ми збираємося одружитись.

Раймонд сумно всміхнувся.

— Сподіваюся, — мовив він, не звертаючи уваги на Гуго й заглядаючи їй у вічі, — що ви будете дуже, дуже щасливі.

Вони пішли, а Раймонд стояв і дивився їм услід.

— Гарна жінка, — сказав він сам собі. — Дуже гарна. І в неї будуть гроші. А я так старався визубрити історію девоншірських Старрів! Але щастя мене зрадило. Танцюй, танцюй, чоловіче!

І Раймонд повернувся до танцювальної зали.

Агата Крісті

СВІДОК ОБВИНУВАЧЕННЯ

Оповідання

Переклад: Юлія Романовська.

Перекладено за виданням: Agatha Christie. Witness for the Prosecution. Elected Stories by Agatha Christie. Progress Publisher, Moscow, 1976.

Зневажаючи закон - i_006.png

Містер Мейгерн надів пенсне і, за своїм звичаєм, прочистив горло, сухо покашлявши. А тоді знову глянув на чоловіка, що сидів проти нього — чоловіка, обвинуваченого в умисному вбивстві. Містер Мейгерн був невисокий на зріст, педантичний у своїх манерах, мав сірі очі, що вміли дивитись проникливим поглядом. Одягався він охайно, навіть вишукано. Його репутація як адвоката була досить висока. Зі своїм підзахисним він розмовляв офіційним тоном, але з нотками співчуття в голосі.

— Я повинен ще раз підкреслити: вам загрожує серйозна небезпека, і тому мені потрібна ваша повна відвертість. Леопард Воул, що сидів, втупивши очі в стіну перед собою, перевів погляд на адвоката.

— Так, я розумію, — мовив він з безнадією в голосі. — Ви мені про це вже казали. Але я досі не можу як слід усвідомити, що мене звинувачують в убивстві. Та ще в такому підлому.

Містер Мейгерн був чоловік практичний, не схильний до зайвих емоцій. Він знову прокашлявся, зняв пенсне, старанно протер його і надів.

— Так, так, так. Нам доведеться, шановний містере Воул, докласти чимало зусиль, щоб урятувати вас. І ми це зробимо, обов'язково зробимо. Але мені потрібні всі факти. Я повинен знати, наскільки ця справа може обернутися проти вас. Лише тоді ми зможемо обрати найкращу лінію захисту.

Молодий чоловік дивився на адвоката тим самим приголомшеним і безнадійним поглядом. Досі справа здавалася містеру Мейгернові досить темною, провина обвинуваченого не викликала ніякого сумніву. Але зараз він уперше завагався.

— Ви вважаєте мене винним… — тихо мовив Леопард Воул. — Але богом присягаюся, це не так! Я розумію, що всі факти проти мене. Мене мовби загнали у вершу, звідки немає виходу. Але я не вбивав, містере Мейгерн, я не вбивав!

У такому становищі кожен би обстоював свою невинність. Містер Мейгерн добре це розумів. Але слова обвинуваченого зворушили його. Зрештою, може бути, що Леонард Воул і справді ні в чому не винний.

— Ви маєте рацію, містере Воул, — похмуро сказав він. — Усі обставини проти вас. Та незважаючи на це, я вам вірю. А зараз розгляньмо факти. Я хочу, щоб ви самі розповіли мені про те, як ви познайомилися з міс Емілі Френч.