Тут виручив нас Джорджо своєю «блискавкою». Вона дозволила нам при невеликих відстанях та максимальній діафрагмі досягти найвищої швидкості зйомки. Найкраща наша чорно-біла фотографія — блискавичний стрибок акули, яка хапає рибу — була знята на відстані одного метра при діафрагмі 3,5 з видержкою 1/1000 секунди! В кожному разі треба визнати: хай норов у «артистів» не з легких, хай засобам безпеки, які доводиться застосовувати, немає кінця, — зате фотогенічність цих «кіно- та фотозірок» чудова! Заради таких результатів не шкода праці.

До того ж акула хоч і не втілення хоробрості та нестримної сили, як ми вважали до цього часу, все ж надзвичайно цікава риба — велична, граціозна, стрімка. Познайомитися з нею ближче було дуже цікаво.

Висновок: ми прекрасно знаємо, що незважаючи на пащу, озброєну шістьма рядами зубів по три сантиметри довжиною кожний, незважаючи на шість центнерів ваги та чотири метри довжини, акула в дев'яносто дев'яти випадках тікає від людини. Але все ж таки, коли ви бачите її, вам стає трохи не по собі, серце починає битися швидше, ніж треба, бо навіть позбавлена грізного ореолу, який її оточував, акула залишається і надалі царицею моря!

Починаємо приводити до ладу думки, враження. Ще раз перед очима проходить зроблена кожним праця. Час, витрачений на зворотний шлях, ми використаємо, щоб підбити перші підсумки виконання програми, наміченої на початку експедиції, і висловитись (хоча б у загальних рисах) відносно проблеми Шостого континенту. Ми задоволені результатами і не приховуємо цього.

— А я незадоволений, — говорить Букер.

На думку нашого чемпіона, спортивній групі бракує останнього кільця, яке б замкнуло ланцюг славної спортивної боротьби та перемог. Бракує чогось такого, що Букер вперто шукає ось уже місяць, не виходячи з води навіть увечері, коли залишатися на Шостому континенті небезпечно. Те, чого шукає Букер, може бути акулою-піратом відкритого моря або велетенським морським дияволом — вони залюбки пустують на поверхні вечірньою порою. Інакше кажучи, підводному мисливцеві бракує перемоги над «крупною дичиною».

Ми погоджуємося з Букером, але, здається, спортсменам доведеться задовольнитися тим, що вони мають тепер: експедиція наша закінчується.

— Вже час запаювати цинкові ванни!

— Слухай, перевір балони з повітрям.

— Вайлаті, будь ласка, довідайтесь, що там з мазутом.

Ми причалюємо. Поради, накази, прохання… Розділившись на групи, сходимо на берег.

Настала ніч. Спека страшенна. Все навкруги мокре, здається, що йде дощ, але це просто повітря таке вологе.

Потім над «Формікою» ще раз піднімається тропічне сонце і поволі проганяє нічну сирість. Золоте проміння розбігається по воді, кораблях, будинках, вилискує на сталевому мереживі портових кранів… Сьогодні четверте травня. Ми майже всі на березі з самого ранку, кожний має невідкладні справи перед відплиттям.

І раптом якийсь галас у місті. Італійці та тубільці кричать щось і біжать на пристань.

Куди тільки поділась ранкова сонна тиша Массауа! Поступово і учасники експедиції починають розуміти, в чім справа.

— Швидше, швидше в порт!

— Ваш Букер спіймав рибу-диявола…

— Ваш Букер спіймав велетенського морського диявола! Швидше!..

Прожогом кидаємося на «Форміку». А в цей час білий човен спортивної групи вже підходить до борту. Натовп людей з пристані лізе на палубу судна.

У човні сидять Букер з дружиною та весляр-тубілець.

Впоперек човна на носу лежить велике білувате тіло, довжина його близько трьох метрів, вага — не менше двох центнерів.

Посередині туші стирчить фантастично викривлений гарпун, який уп'явся у важливі життєві центри морського чудовиська. Хвіст та кінчики плавців риби злегка тріпочуть: ось-ось настане смерть.

Це морський диявол, велетенський диявол, — Букерова заповітна мрія. Найбільший з усіх, яких коли-небудь пощастило спіймати людині. Успіх Букера блискуче завершує низку пригод Національної підводної експедиції. От коли, насправді, диявол морської пучини розпустив перед людиною свої крила.

З човна Букер переходить на палубу «Форміки», ми обступаємо його і жадібно слухаємо.

Місце дії — порт Массауа, каламутні води якого користуються сумною славою через страшні драми з акулами у головних ролях.

Отже — порт. Легенький бриз. Вода взялася довгими брижами, вони показують напрямок вітру.

Поверхню моря ріжуть два плавці весь час на однаковій відстані один від одного. Між ними раз у раз з'являється третій, менший плавець… Так, жодних сумнівів немає — це морський диявол! Два плавці — це кінці крил, якими він б'є по воді, а третій — спинний плавець.

Відстань між паралельними плавцями — своєрідний паспорт морського диявола. По них одразу видно розмах крил, а значить, і розміри тварини. Букер розуміє, що йому зустрівся велетенський екземпляр, і, не гаючи часу, надіває маску, чіпляє ласти і, схопивши рушницю, кидається у воду. Дружина з човна вказує йому, де випливає скат… Хтось з жителів міста помітив мисливця, і незабаром на набережній збирається натовп. Люди голосно кричать, «боліють» за маленьку людину, яка обережно підпливає на постріл до «дичини», в три рази більшої від неї.

Ось Букер уже поруч з дияволом. Усі затамували подих… Але мисливець випливає на поверхню, не зробивши пострілу — трохи далекувато!

Знову починаються складні маневри: Букер пірнає і обережно наближається до диявола. Велетень описує широкі кола, намагаючись втекти. Ось уже відстань дозволяє стріляти… Але Букер, знаючи далекобійність своєї рушниці і вирішивши забити ворога з першого пострілу, не піддається на спокусу і терпляче вичікує. Він не поспішає, не кидається стрімголов — головне — не налякати здобич — і нарешті домагається свого, майже не рухаючись з місця. Диявол підходить ближче й ближче і, тільки коли між ним і Букером залишилося кілька метрів, помічає мисливця, лякається і пірнає углиб.

Букер кидається за ним, прицілюється, стріляє. Чемпіонові замало статридцятикілограмової сили пострілу, він, натискаючи на курок, рвучко кидає рушницю вперед, наче спис.

Гарпун занурюється в тушу морського диявола.

Тварина підскакує і відчайдушно тягне за собою Букера, але лінь одразу рветься. Залишається тільки трос, що з'єднує гарпун з великим поплавцем на поверхні. Починається божевільний танець поплавця на хвилях.

Глядачі, зрозумівши, що чудовисько поранене, здіймають шалений крик та оплески. Букер щодуху женеться за поплавцем, щоб добити диявола другим ударом.

Ще невідомо, чи витримає трос…

Напруження досягає апогею у ті хвилини, коли морський диявол, зібравши останні сили, починає смикати поплавець, намагаючись затягнути його під воду. Трос бринить, наче струна. Сила в диявола неймовірна: великий за своїм об'ємом поплавець майже увесь занурюється у воду.

Нарешті диявол, так і не звільнившись від гарпуна, що стирчить у нього в голові, шукає порятунку на маленькому клаптику піску на дні. Букер женеться за ним з швидкістю бігового коня, наздоганяє його і готується вистрілити ще раз, але скат, помітивши свого невблаганного і невтомного ворога, знову б'є могутніми крилами і шарпається в напрямку відкритого моря. Та сили вже покидають його. Гарпун пробив зябра, і кров ллє з них товстою цівкою, залишаючи довгий коричневий слід.